Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/1905/21

Справа № 149/1905/21 Провадження № 22-ц/801/736/2022 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 рокуСправа № 149/1905/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Сала Т.Б. Якименко М.М., за участю секретаря Білошицької О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Поворознюком Борисом Миколайовичем на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 10 лютого 2022 року у м. Хмільник суддею цього суду Олійником І.В., зі складанням його повного тексту 17 лютого 2022 року, В С Т А Н О В И В: В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, мотивуючи його тим, що рішенням Хмільницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2013 року визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/6 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 5/6 часток цієї квартири. У 2021 році позивач вирішив вселитись до цієї квартири, про що повідомив відповідача, однак вона заперечила це та відмовилась допускати його до квартири. Позивач вказує, що іншого житла у власності немає. ОСОБА_2 не проживає у цій квартирі, оскільки постійно проживає у Київській області. Діями з перешкоджання доступу до спірної квартири, на частку в якій позивач має право, відповідач порушує його права як співвласника квартири. Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні приміщенням вказаної квартири шляхом його вселення та зобов`язати ОСОБА_2 передати йому комплект ключів від квартири. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року позов задоволено. Не погодившись із вказаним рішенням, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Поворознюка Б.М., в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 просить скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як законне та обґрунтоване. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 20 грудня 2013 року, у цивільній справі № 149/3821/13-ц, задоволено позов ОСОБА_2 до Хмільницької міської ради, ОСОБА_3 , діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 , діючої в інтересах ОСОБА_1 до Хмільницької міської ради, ОСОБА_2 , за участі третьої особи - Служби у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області, про визнання квартири спільною частковою власністю та права власності на спадкове майно. Визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 5/6 часток двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 54,7 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., що складається з прихожої 8-1, кладової 8-2, ванни 8-3, убиральні 8-4, кухні 8-5, житлових кімнат 8-6, 8-7 та лоджії - І в ідеальних долях, вартістю 129651 грн.; визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/6 частку цієї квартири, вартістю 25930 грн (а. с. 8-9). Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 18816391 від 11 березня 2021 року та №261627748 від 15 червня 2021 року, на підставі вищевказаного рішення суду за ОСОБА_2 зареєстровано право спільної часткової власності на 5/6 частки, а за ОСОБА_1 - на 1-6 частку спірної квартири (а. с. 7, 83). З довідки Управління містобудування та архітектури № 12-24/257 від 05 травня 2021 року видно, що рішенням Хмільницької міської ради № 2381 від 05 листопада 2015 року перейменовано адресу: АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 (а. с. 12). Відповідно до листа Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області №2365/222/01-2021 від 01 травня 2021 року, ОСОБА_1 звертався до поліції із повідомленням про здійснення ОСОБА_2 перешкод у доступі ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_4 . Також цим листом ОСОБА_1 роз`яснено його право звернутись до суду із позовом для врегулювання спірних відносин (а. с. 14). Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений ого права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно з положеннями ст. ст. 379, 382 ЦК України квартира є об`єктом права власності. Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ст. ст. 150, 155 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім передбачених законом випадків. Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Таким чином, матеріалами справи встановлено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на частину квартири, яке не припинено. Встановленим є також вчинення перешкод ОСОБА_2 у доступі ОСОБА_1 до спірної квартири, чим порушено його законні права на користування та розпорядження своєю часткою у зазначеному нерухомому майні, які підлягають захисту шляхом його вселення. Визначальним для захисту права на підставі ст. 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ці обставини доведені позивачем, а тому позов підлягає до задоволення. Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 травня 2020 року, у справі № 204/3945/17. Доводи апеляційної скарги про те, що частка спільної часткової власності ОСОБА_2 перевищує частку ОСОБА_1 , тому його частка не може бути виділена в натурі через її незначний розмір, а спільне користування квартирою призведе втручання позивача в особисте життя відповідача, не можна визнати обґрунтованими, оскільки ці обставини не впливають на право позивача на користування належним йому майном та на факт вчинення відповідачем перешкод у доступі ОСОБА_1 до квартири. Також як безпідставні суд відхиляє доводи апелянта про наявність у матері позивача житла та можливість проживання за місцем прописки у квартирі, яка не є його власністю, оскільки саме ОСОБА_1 має право обирати де йому жити та спосіб розпорядження своїм майном. Крім того, не впливають на законність оскаржуваного рішення посилання апелянта на можливість вирішення спору шляхом отримання позивачем відповідної грошової компенсації за належну йому частку у спільному майні та те, що у провадженні Хмільницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спірному майні, оскільки в даному випадку розглядається спір саме про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, через те, що саме такий спосіб захисту порушеного права обрав позивач, а у справі, на яку посилається представник відповідача не було ухвалено остаточного рішення та сам факт її розгляду не впливає на розгляд спору про вселення, оскільки право власності ОСОБА_1 на частку у спірному майні не було припинено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Поворознюком Борисом Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало М. М. Якименко