Постанова 4807 № 317/1866/20

Дата документу 11.04.2022 Справа № 317/1866/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 317/1866/20 Провадження №22-ц/807/621/22 Головуючий в 1-й інстанції - Філіпова І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2022 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 25 лютого 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що постановою у справі про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесеною головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненком Р. В., її було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 34, частинами першою, другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктів 5, 11 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 950, 00 грн. Вказана постанова була винесена на підставі протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 31 травня 2019 року та акту перевірки № 197 від 30 травня 2019 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 280/3198/19 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю: визнано протиправною та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В., визнано протиправним та скасовано припис № 46 від 31 травня 2019 року, винесений головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р.В. Постановою Третього адміністративного суду від 13 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду було змінено щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позивачка вважала, що вона не вчиняла адміністративного правопорушення, та її безпідставно було притягнуто до адміністративної відповідальності. Із урахуванням зазначеного, позивачка просила стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на свою користь у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної архітектурно - будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження та порушуючи її конституційні права, вчинив неправомірні дії, які полягають у наступному: проведення незаконної перевірки; винесення незаконної постанови, якою її визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення; винесення припису; здійснення втручання в особисте життя; здійснення несанкціонованої фотофіксації місця її проживання. Внаслідок незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності принижено її ділову репутацію як юриста, для відновлення якої необхідно докласти зусиль. Внаслідок незаконних дій щодо неї, здійснених головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненком Р.В., непропорційного і невиправданого втручання в охоронювані законом права на свободу та особисту недоторканість, їй завдано психологічних та моральних страждань, які вона, із урахуванням положень статті 23 ЦК України, оцінила у розмірі 100 000, 00 грн. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн. (2481,00 грн. Х 100 = 248 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 30 травня 2019 року Головним інспектором державного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р.В. складено акт № 197 за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Вказана перевірка проводилася на підставі направлення № 161 від 15 травня 2019 року для здійснення позапланової перевірки на об`єкті "споруда невідомого призначення" за адресою: АДРЕСА_1 , за зверненням Долинської сільської ради від 11 квітня 2019 року. 31 травня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В. було складено припис № 46 щодо усунення виявлених порушень, в якому він вимагав з 31 травня 2019 року зупинити будівельні роботи на об`єкті "житловий будинок з господарським будівлями та спорудами" за адресою: АДРЕСА_1 , до отримання права на виконання будівельних робіт у відповідності до вимог законодавства, а також привести зазначений об`єкт у відповідність до вимог законодавства. 31 травня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В. було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 96 КУпАП. Постановою № 48 від 19 червня 2019 року по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 96 КУпАП та неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5 950, 00 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 280/3198/19 визнано протиправною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р.В.; визнано протиправним та скасовано припис № 46 від 31 травня 2019 року, винесений головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Черненок Р. В. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року в адміністративній справі № 280/3198/19 змінено, шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом наступного змісту "Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ". Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено порушення її прав при проведенні відповідачем позапланової перевірки, особливо враховуючи те, що позивачка не є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , а лише представляє інтереси власника ОСОБА_2 за довіреністю. Позивачкою також не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та погіршенням її стану здоров`я. Позивачка посилалася на те, що діями відповідача було нанесено шкоду її діловій репутації, проте вона не зазначила у чому полягає така шкода, яким чином винесення спірної постанови та припису могло вплинути на її ділову репутацію. Крім того, заявлена позивачкою сума моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. жодним чином не обґрунтована. З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Згідно частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці правовідносини характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, провадження № 61-19000сво18 зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. 31 травня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В. було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 96 КУпАП. Постановою № 48 від 19 червня 2019 року по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 96 КУпАП та неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5 950, 00 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 280/3198/19 визнано протиправною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р.В.; визнано протиправним та скасовано припис № 46 від 31 травня 2019 року, винесений головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Черненок Р. В. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року в адміністративній справі № 280/3198/19 змінено, шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом наступного змісту "Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ". Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування у справах відповідної категорії, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №920/715/17). Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади. Такий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, справа №569/1799/16-ц). Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно до ст. 23 ЦК України враховує характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. Зокрема, що відносно позивача мало місце неправомірне здійснення адміністративного провадження та накладання адміністративного стягнення саме з боку посадової особи державного органу, в той час, коли такий орган та його посадові особи, в першу чергу, зобов`язані гарантувати дотримання конституційних принципів захисту прав людини і громадянина, не допускати порушення таких прав. З дня притягнення позивача до адміністративної відповідальності 19 червня 2019 року і до дня ухвалення судом рішення про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі 13 лютого 2020 року пройшло вісім місяців. Все це призвело до зміни звичного укладу життя позивача, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання. Суд апеляційної інстанції також виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, неспокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, принцип розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів вважає необхідним стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2500,00 гривень. Визначену позивачем суму відшкодування моральної шкоди суд вважає перебільшеною і такою, що не відповідає вимогам ст. 23 ЦК України та обставинам даної справи. При визначенні порядку стягнення з держави моральної шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, суд апеляційної інстанції виходить з положень ст.ст. 2, 170 ЦК України, згідно з якими Держава Україна є учасником цивільних відносин, набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у визначеному розмірі. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 моральну шкоду у розмірі 2500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 квітня 2022 року. Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков