Постанова 4857 № 380/12580/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/12580/21 пров. № А/857/23702/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Затолочного В.С., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року (головуючий суддя Кухар Н.А., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції України в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 26 348 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000 8718 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час) у розмірі 8718 грн. 95 коп. за період з 01.09.2019 по 17.06.2021. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції України оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.09.2019 по 17.06.2021 в сумі 8718,95 грн та ухвалити нове рішення у відповідній частині, з врахуванням Порядку №159, затвердженого Кабінетом Міністрів України з метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». В апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні справи суд першої інстанції з`ясував, що істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,033 (8782,67 грн./ 264210,56 грн. (сума індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час/середній заробіток за весь час затримки розрахунку). При цьому, сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,033 розраховується наступним чином: 402,76 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,033 х 656 (дні затримки розрахунку) = 8718,95 грн. При цьому, апелянт зазначає, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» №988 від 11.11.2015 (далі - Постанова №988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Методика нарахування середнього заробітку при виплаті компенсації за затримку розрахунку при звільненні регламентується Постановою КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р №

100. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Компенсації підлягає грошовий дохід (разом із сумою індексації), який одержується у гривнях на території України та не має разового характеру (ч. 2 ст. 2 Закон України «Про оплату праці» № 2050, п. З Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою КМ України №159 від 21 лютого 2001 року (далі - Порядок №159). Порядок №159 затверджений Кабінетом Міністрів України з метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», і визначає, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до 31.08.2019. Відповідно до інформації наданої УПП у Львівській області, помісячно щодо загальної кількості робочих змін за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у позивача були робочі зміни у тому числі нічні зміни. Згідно з відомостями про грошове забезпечення з листопада 2015 по жовтень 2017 року включно позивачу не нараховувалась індексація грошового забезпечення. Позивач, вважаючи, що мав право на доплату за службу в нічний час та на індексацію грошового забезпечення, звернувся до суду із позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі №380/3217/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю - визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та індексації грошового забезпечення з червня 2016 по жовтень 2017 року включно; зобов`язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з 01.01.2016 по 31.12.2017; зобов`язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 по жовтень 2017 року включно. Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ «КБ «Приватбанк» від 18.06.2021, на банківський рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 8782,67 грн. Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 31.12.2017 по 17.06.2021, тому відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 26 348,00 грн чого ним здійснено не було. При вирішення спору, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то суд першої інстанції правильно вважав, що відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Також, зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19). Як уже зазначалось вище позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 31.08.2019, остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 18.06.2021, тому суд першої інстанції вірно вважав, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 01.09.2019 по 17.06.2021 та становить 656 календарних днів. Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Згідно матеріалів справи, відповідачу 18.06.2019 проведено виплату доплати за службу в нічний час за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 по жовтень 2017 року включно в сумі 8782,67 грн. на виконання судового рішення. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 18.06.2021 року, то правильним є висновок, що із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.09.2019 по 17.06.2021 терміном 656 календарних днів. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При розгляді справи, суд першої інстанції правильно врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо. Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11. Середньоденна заробітна плата позивача становить 402,76 грн (12284,26 грн + (12284,26 грн (грошове забезпечення у червні та липні 2019 року)/61=402,76 грн) Оскільки недоплачена сума індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час становить 26 348,00 грн і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 264210,56 грн (656 днів затримки розрахунку х 402,76 грн), то суд вірно вважав за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності. Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8782,67 грн/ 264210,56 грн (сума індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) =0,033. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 402,76 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,033 х 656 (дні затримки розрахунку) = 8718,95 грн. З урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 8718,95 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11. Надаючи оцінку вимогам позивача про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 000,00 грн, суд правильно врахував, що згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звґязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування … . Згідно частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, суд першої інстанції правильно вважав, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18. Оскільки позивачем не надано доказів причинного зв`язку між діями відповідача щодо стану здоров`я позивача, які саме дії слугували погіршенню його стану здоров`я, доказів вини саме відповідача у погіршенні стану здоров`я то відповідно суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив позов задовольнити частково. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року по справі № 380/12580/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. С. Затолочний В. В. Ніколін