Постанова 4857 № 380/14344/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14344/21 пров. № А/857/6311/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (суддя першої інстанції Крутько О.В., м. Львів) В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 27425,73 грн; відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив службу в Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції до 30.12.2019. Департамент патрульної поліції у період з 07.11.2015 до 31.12.2017 не здійснював доплату за службу у нічний час та не проводив індексацію його грошового забезпечення. Після вирішення в судовому порядку лише 21.07.2021 йому було виплачено належні суми. Отже, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2019 по 20.07.2021 у сумі 18850,46 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Із таким судовим рішенням в частині задоволення позову не погодилася відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове з врахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 8 лютого 1995 року. Обґрунтовуючи незгоду вказав, що судом було невірно обраховано істотність частки невиплачених позивачу сум. Судом було призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи матеріалами без виклику сторін у відповідності до ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції до 30.12.2019. Наказом від 19.12.2019 № 1005 о/с Департаменту патрульної поліції відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції по управлінню патрульної поліції у Львівській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 30 грудня 2019 року. При звільненні зі служби в поліції позивачу не було виплачено доплату на службу у нічний час та індексацію грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі № 380/3726/21 взнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 31.12.2017 та індексації грошового забезпечення з червня 2016 року по жовтень 2017 року включно. Зобов`язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 31.12.2017. Зобов`язано Департамент патрульної поліції України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року включно. 21.07.2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 у справі № 380/3726/21 відповідачем виплачено позивачу 9141,91 грн. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом із тим, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16. Як вже було вказано , позивач проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції до 30.12.2019. Разом з тим, остаточний розрахунок при звільненні проведено з позивачем 21.07.2021. Отже, період затримки розрахунку при звільненні становить з 31.12.2019 по 20.07.2021- 568 днів. При визначенні суми компенсації апеляційний суд враховує наступне. Як видно з матеріалів справи, строк затримки розрахунку з позивачем при його звільненні складає 568 днів днів. При цьому апеляційний суд обраховує такий з наступного дня після звільнення і до 21 липня 2021 року (день надходження коштів на рахунок позивача). Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за жовтень 2019 року 12284,26 грн, за листопад 2019 року 12284,26 грн, усього 24568,52 грн; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 402,76 грн, що визнається обома сторонами. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 228767,68 грн. (402,76*568). Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. Отже, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок. Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за грудень 2019 року сума виплат при звільненні складає 101829,72 грн. При цьому слід врахувати виплачені за рішенням суду 9141, 91 грн. Отже, загальна сума виплат належна позивачу при звільненні становить 110971, 63 грн. Відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума доплати за нічний час у співвідношенні до загальної суми становить 8,24 % . Відповідно такий самий відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної суми складає 18850, 46 грн (228767,68 грн: 100х 8,24% ). Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні була б співмірною з урахуванням правової позиції Верховного Суду. Отже, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року про задоволення позову є правильним . В частині відмови в позові рішення суду не оскаржено, отже апеляційний суд не перевіряє його правильність з урахуванням меж апеляційного оскарження. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар