Постанова Львівський апеляційний суд № 461/10558/20

Справа № 461/10558/20 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М. Провадження № 22-ц/811/2804/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів Ванівського О.М., Крайник Н.П. при секретарі Ждан К.О. з участю прокурора Яворського Я.Т. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області, Державної Казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, - В С Т А Н О В И В : 15.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить: відшкодувати за рахунок державного бюджету України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання досудового слідства прокуратури в розмірі 2 000 000,00 грн.; зобов`язати Державну казначейську службу України в безспірному порядку перерахувати з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на її користь грошові кошти в сумі 2 000 000,00 грн. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області, Державної Казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено належними і допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, оскільки такі дії призвели до постійних стресів, страждань, що стало причиною і наслідком до погіршення стану здоров`я і здобуттям інвалідності та завдання їй моральної шкоди. Окрім того, зазначає, що в рішенні не згадується про те, ОСОБА_1 звернулася у Львівський апеляційний суд із заявою про скасування постанови від 28.01.2021 року слідчого ДБР про закриття кримінального провадження №42018140000000329 від 07.12.2018 року. Також зазначає, що суд в рішенні невірно тлумачить рішення ЄСПЛ від 29.03.2018 року «Рашитов та інші проти України» з посиланням на те, що позивачці виплачені дані кошти. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року. 23 листопада 2021 року від представника Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення залишити без змін. Вважає, що позивачкою не доведено вину безпосередньо посадових осіб МВС України у спричиненні їй моральної шкоди. 30 листопада 2021 року від представника Львівської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що позивачка не обгрунтувала та не надала належні докази на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань. Окрім цього, стверджує, що права позивачки на порушення яких вона покликається, були відновлені шляхом оскарження такої бездіяльності в порядку, визначеному законом та за результатами якого були прийняті відповідні ухвали слідчими суддями, позивачкою реалізовано своє право на компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету на підставі рішення Європейського суду з прав людини. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Яворського Я.Т., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що позивачка не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди внаслідок дій уповноважених осіб Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Судом встановлено, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Рашитов та інші проти України від 29.03.2018 року, Суд одноголосно

1. Вирішив об`єднати ці заяви; оголошує скарги на надмірну тривалість кримінального судочинства, також відсутність будь-якого ефективного засобу правового захисту в національному законодавстві прийнятними, а заяву №24048/13 - неприйнятною;

3. Вважає, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального судочинства. Постановляє (А) що держава - відповідач має сплатити заявникам протягом трьох місяців, суми зазначені в поданій таблиці, конвертовані у валюту держави - відповідача за курсом, чиним на дату виплати; (Б) що після закінчення зазначеного тримісячного строку до виплати будуть нараховуватись прості відсотки на вищевказані суми за ставкою, що дорівнює граничної кредитної ставки Європейського центрального банку протягом періоду несплати, плюс три відсоткові пункти. Згідно списку додатків відповідно до п.1 ст.3 і ст.6 Конвенції, сума компенсації за матеріальний, нематеріальний збиток і витрати на заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 4200 Євро (а.с.44-45, т.1). Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. відкрито виконавче провадження №56502893 про примусове виконання рішення Європейського суду №60085/12 від 29.03.2018 року, боржник - Держава, стягувач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.140, т.1). Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №361566 від 21.10.2020 року, ОСОБА_1 безтерміново встановлено другу групу інвалідності загального захворювання (а.с.5, т.1). 26.09.2020 року ОСОБА_1 скеровано заяву на адресу Офісу Генерального прокурора щодо невидачі постанов слідчого у кримінальних провадженнях №42018141040000193 від 07.12.2018 року та №42018140000000329 від 07.12.2018 року. Постановою слідчого Другого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові Барковського В. від 25.04.2019 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні №42018141040000193 від 07.12.2018 року (а.с.16-17, т.1). Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/10188/20 від 23.11.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Гордона Е.С. від 29.04.2020 року про закриття кримінального провадження №42018140000000329 від 07.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, матеріали вказаного кримінального провадження направлено слідчому для продовження досудового розслідування (а.с.8-9, т.1). Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 23.09.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 13.09.2019 року та зобов`язано повторно вирішити питання визнання ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. (а.с.80-82, т.1). Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 04.09.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 29.08.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.78-79, т.1). Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 29.05.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 25.04.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.85-86, т.1). Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 17.07.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 21.06.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.87-88, т.1). Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/954/19 від 08.08.2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, Барковського В.В. від 31.07.2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою, зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визначення ОСОБА_1 потерпілою у вказаному кримінальному провадженні (а.с.89-90, т.1). Згідно постанови слідчого відділу Личаківського ВП ГНП у Львівській області Клюк В.В. від 22.06.2020 року кримінальне провадження №42018141040000193 від 07.12.2018 року закрито у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування (а.с.6-7, т.2). Постановою слідчого Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м.Львові Гордона Е.С. від 28.01.2021 року кримінальне провадження №42018141040000193 від 07.12.2018 року - закрито у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування (а.с.8-10, т.2). З листа Заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озаровського Р.Ю. від 17.02.2021 року вбачається, що в провадженні відділу перебувало виконавче провадження по виконанню рішення №60085/12, виданого 29.03.2018 року Європейським судом з прав людини у справі Рашитов та інші проти України, де однією із заявників є ОСОБА_1 (стягувач). Відповідно до вказаного рішення Суду, на користь стягувача підлягає виплата 4200 євро в перерахунку на національну валюту держави. Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 15.06.2018 року №577 на користь стягувача перераховано кошти в розмірі 129173,86 грн. (еквівалент 4200 євро). На підставі викладеного та керуючись п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» та п.5 ст.8 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», державним виконавцем 19.09.2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, яку скеровано сторонам. Зазначено, що у відповідності до ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених законом. (а.с.5, т.2). Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно із частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Тобто, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Вказаний правовий висновок міститься у Постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та Верховного Суду від: 25 квітня 2018 року у справі № 346/4623/15-ц (провадження № 61-4538св18), 19 вересня 2018 року у справі № 646/9109/15-ц (провадження № 61-6648св18), 15 травня 2019 року у справі № 639/3414/18 (провадження № 61-8279ск19), 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15 (провадження № 61-4165св18) та 04 грудня 2019 року у справі № 345/4225/18 (провадження № 61-15344св19). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у випадку, передбаченому статтями 1173, 1174 ЦК України є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними, які довести повинен позивач. Шкода відшкодовується незалежно від вини. При цьому, заподіяння такої шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою органу державної влади має довести позивач. Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшов вірного висновку про недоведеність пред`явленого позову, адже позивачкою належними та допустимими доказами не доведено заподіяння їй моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям слідчим (прокурором) постанов про закриття кримінального провадження та настанням шкоди про яку вона зазначає у поданій до суду позовній заяві. При цьому саме по собі скасування (в т.ч. неодноразове) процесуальної постанови слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоди позивачці, оскільки таке повинно підтверджуватись обвинувальним вироком суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних процесуальних дій. Окрім цього, задоволення її процесуальних звернень спрямоване на забезпечення повноти та об`єктивності здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, тому сама по собі ухвала слідчого судді про задоволення скарги чи заяви про відвід не є правовою підставою для відшкодування учасникам кримінального провадження моральної шкоди. Такий висновок узгоджується із висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях у справі «Перна проти Італії» (Perna v.Italy) від 25 липня 2001 року, заява N 48898/99, п. 54 та у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, заява N 33949/02, п. 76, де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію (в т.ч. як відшкодування моральної шкоди) за шкоду, завдану особі. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в Постановах від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 23 січня 2019 року в справі № 308/1990/16-ц (провадження № 61-17901св18), від 28 січня 2019 року в справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року в справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року в справі № 686/24243/18-ц, від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18, 13 листопада 2019 року в справі № 382/814/17 (провадження № 61-28691св18), 25 листопада 2019 року в справі № 686/22462/18, від 03 грудня 2019 року в справі № 686/26653/18 та 18 грудня 2019 року в справі № 554/11821/14 (провадження № 61-28437св18), які не враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення у даній справі. Колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено належними і допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди внаслідок дій уповноважених осіб Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України. Окрім цього, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що права ОСОБА_1 на порушення яких остання покликається, були відновлені шляхом оскарження такої бездіяльності в порядку, визначеному законом та за результатами якого були прийняті відповідні ухвали слідчими суддями, позивачем реалізовано своє право на компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету на підставі рішення Європейського суду з прав людини. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 березня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник