Постанова 4811 № 461/5120/23

Справа № 461/5120/23 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/2396/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 року м.Львів Справа № 461/5120/23 Провадження № 22ц/811/2396/23 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар: Іванова О.О. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова, ухвалене у м. Львові 25 липня 2023 року у складі судді Юрківа О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,- встановив: 21 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 8 березня 2023 року поліцейським Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Стециком А.М. відносно нього складено адміністративний протокол Серії ААД № 475772 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. 29 травня 2023 року Золочівським районним судом Львівської області у судовій справі № 445/638/23; П/3/445/337/23 за наслідками розгляду вказаного протоколу винесено постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП, відносно нього ( ОСОБА_1 ) закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. 9 червня 2023 року постанова Золочівського районного суду Львівській області набрала законної сили. Вважає, що з наступного дня (10 червня 2023 року) у нього виникло право на відшкодування шкоди в розмірах та порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів які здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Позивач вказував на те, що складення 8 березня 2023 року адміністративного протоколу призвело до його значних душевних хвилювань, поганого самопочуття, порушення звичайного ритму його життя, нераціонального витрачання життєвого часу, а також тимчасового обмеження 8 березня 2023 року (в день складання адміністративного протоколу) свободи пересування. Позивач зазначив, що відносно нього у ГУНП у Львівській області було ініційовано службове розслідування з підстав складання 8 березня 2023 року матеріалів адміністративної практики, що як наслідок призвело до накладення на позивача 16 березня 2023 року дисциплінарного стягнення та його звільнення 31 березня 2023 року з публічної служби, що у сукупності усіх обставин теж завдало йому моральної шкоди. Стверджував, що 8 березня 2023 року мало місце протиправне примушення його до проходження ним ( ОСОБА_1 ), всупереч встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, на проведенні якого у визначеному законом порядку він наполягав. Позивач вважав, що протокол у справі про адміністративне правопорушення, складений відносно нього 8 березня 2023 року, а також постанова Золочівського районного суду Львівської області від 29 травня 2023 року є належними та допустимими доказами на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а також понесених моральних страждань. Просив стягнути з Державного бюджету України 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної 8 березня 2023 року незаконними діями/рішеннями посадових осіб поліції ГУНП у Львівській області. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 25 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним. Звертає увагу, що незаконне складення адміністративних протоколів є саме притягнення особи до адміністративної відповідальності, а отже є підставою для стягнення моральної шкоди, про що зазначено у висновках, наведених у постанові ВС КЦС у справі №640/16169/17 від 5 лютого 2020 року. Вважає, що суд першої інстанції застосував закон, який не мав застосовувати і не застосував той, який мав застосувати. Стверджує, що ГУНП у Львівській області йому було завдано моральних страждань та переживань, зокрема, щодо ділової репутації правоохоронця, приниження його в очах суспільства та громадськості. Стверджує, що суд першої інстанції переклав презумпцію вини завдавача шкоди на позивача, не врахувавши правові висновки, наведені у постановах ВС у справі №640/16169/17 від 5 лютого 2020 року та у справі №824/1164/18-а від 27 травня 2021 року. Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 липня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. 14 вересня 2023 року від ГУНП у Львівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу з посиланням на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотримання закону. У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів незаконності дій працівників поліції, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до статей 221, 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, а тому відсутні підстави для задоволення позову та апеляційної скарги. Закриття справи про адміністративне правопорушення не є підставою цивільно-правової відповідальності та не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду. Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18, який відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахований при вирішенні даної справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Відповідно до частин 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Втановлено, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення Серії ААД № 475772 від 8 березня 2023 року, складеним о 19 год. 30 хв., ОСОБА_2 цього дня о 18 год. 45 хв. на 81 км + 200 м на автодорозі Тернопіль - Львів керував автомобілем Hyundai, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку за допомого газоаналізатора «Alcotest Drager 6820» і в медичному закладі відмовився на місці зупинки, що зафіксовано на технічний засіб -бодікамеру BWC106XCN071386, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 29 травня 2023 року провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Згідно з наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівської області Шляховського О. №867 від 9 березня 2023 року призначено службове розслідування у формі письмового провадження з приводу можливих порушень службової дисципліни зі сторони окремих працівників ГУНП у Львівській області з приводу того, що 8 березня 2023 року до ГУНП у Львівській області надійшла інформація про складення адміністративних матеріалів за ч.1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 . На час проведення службового розслідування відсторонено від виконання службових обов`язків начальника СКП відділення поліції №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області підполковника поліції ОСОБА_1 . Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівської області Шляховського О. №963 від 16 березня 2023 року ОСОБА_1 в порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності звільнено зі служби в поліції та зменшено визначену згідно рекомендованих розмірів грошового забезпечення щомісячну премію на 99% за березень місяць 2023 року з формулюванням звільнення - за грубе порушення службової дисципліни. Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівської області Шляховського О. №143 о/с від 31 березня 2023 року підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено відповідно до Закону України «Про національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 ч.1 ст.

77. Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди відповідного розміру, а також не надано доказів про наявність причинного зв`язку між шкодою і діями відповідачів, які є заподіювачами шкоди на думку позивача. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Встановлено, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що працівником поліції відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення 8 березня 2023 року. Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 29 травня 2023 року провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Відповідно до 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Отже, положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачають відшкодування шкоди не у будь-якому випадку закриття відносно особи адміністративного провадження, а лише у випадках, встановлених цим Законом. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у разі закриття адміністративного провадження особі відшкодовується не будь-яка шкода, а лише та, яка передбачена ст. 1 вказаного Закону, тобто завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна або незаконного накладення штрафу, що в даному випадку відсутнє. Інша завдана особі шкода також підлягає відшкодуванню, однак за загальною процедурою, зокрема, передбаченою положеннями ст. 1173, 1174 ЦК України. У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.5, 6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). За ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1 ) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. М оральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У даній справі доводи позивача зводяться до незгоди з протоколом про адміністративне правопорушення, натомість у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. Тобто, матеріали справи не містять доказів, достатніх для доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого можна було б встановити наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди. Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України). Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17. Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Складання протоколу- це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КпАП України, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року (справа №760/9462/16-а) та у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року (справа № 312/262/18). З постанови Золочівського районного суду Львівської області від 29 травня 2023 року вбачається факт закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Адміністративне стягнення до позивача не застосовано. Сам факт складення працівником поліції відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення 8 березня 2023 року, провадження по якій було закрите постановою Золочівського районного суду Львівської області від 29 травня 2023 року, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та настанням шкоди. Жодного адміністративного стягнення, передбаченого статтею 24 КУпАП, до позивача відповідачем не застосовано, оскільки провадження у справі було закрито. Факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду. Докази того, що діями відповідача заподіяно позивачу моральну шкоду відсутні. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів незаконності дій працівників поліції, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до статей 221, 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом. ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, внаслідок незаконних дій відповідача, а також не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями службових осіб поліції та настанням негативних наслідків, на які він посилався у позовній заяві, обґрунтовуючи моральну шкоду. Крім того, позивач посилається на те, що у зв`язку з протиправними діями відповідачів його було звільнено з роботи, однак з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнили до розгляду справи про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП по суті. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди у зв`язку з безпідставністю такої. Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені. Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може надати суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 25 липня 2023 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України (якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. При наявності передбачених законом підстав для касаційного оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Постанова складена 23 листопада 2023 року. Головуючий-______________________Т. І. Приколота Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк