Постанова 4802 № 161/2112/14-ц

Справа № 161/2112/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/204/22 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів - Здрилюк О.І., Федонюк С. Ю., секретар Губарик К. А. з участю: представника позивача Домальчука Р. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УкргазБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на заставне майно, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2014 року, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2011 року ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Волинського обласного управління ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтовані тим, що 12 липня 2007 року між ВАТ АБ (перейменовано на ПАТ АБ) «Укргазбанк» був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмір 60 000,00 доларів США на строк з 12 липня 2007 року по 11 липня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,5 процентів річних. Банк повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором, що підтверджується випискою з особового рахунку позичальника ОСОБА_1 , а позичальник зобов`язався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання у передбачені цим договором строки. Позивач також зазначав, що 12 липня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася перед ВАТ АБ «Укргазбанк» відповідати за виконання позичальником ОСОБА_4 своїх зобов`язань за кредитним договором. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 12 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: - житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 62,8 кв м, житловою площею 47,0 кв м, який знаходиться на АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Боратинською сільською радою Луцького району 13 жовтня 2004 року; - земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, площею 0,1200 га на АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №054064, виданого Луцьким районним відділом земельних ресурсів 09 серпня 2004 року. Позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 30 березня 2011 року утворилась заборгованість за договором кредиту у розмірі 54308,63 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 42 081,90 доларів США, нараховані проценти - 534,07 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом - 9 167,24 доларів США, прострочені відсотки - 2525,42 доларів США, пеня за простроченими відсотками та кредитом - 35262,40 грн. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути солідарно з позичальника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 308,63 доларів США та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 54 308,63 доларів США та 35 262,40 грн нарахованої пені звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме: на будинок житловий з надвірними будівлями і спорудами загальною площею 62,8 кв м житловою площею 47,0 кв м на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться будинок, площею 0,1200 га, яка розташована на АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 054064. Під час розгляду справи позивач подав суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив суд стягнути солідарно з позичальника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_2 в користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 498,81 доларів США основного боргу та 73 382,84 грн пені, а в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на іпотечне майно. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2012 року постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 57498,81 доларів США та пені у розмірі 73382, 84 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на іпотечне майно. Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2014 року постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ АТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 38/07-1/02 від 12 липня 2007 року у розмірі 57498,81 доларів США та пеню в розмірі 73382,84 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на іпотечне майно, а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 62,8 кв м, який знаходиться на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,12 га, яка знаходиться в селі Рованці Луцького району Волинської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на постановлене судове рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог банку до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач не заперечує тієї обставини, що боржник ОСОБА_1 не виконував взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по тілу кредиту та процентах. Однак вказує на пропуск банком строку визначеного ч 4 ст. 559 ЦК України, що тому вважає, що порука припинилась. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення. Рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не оскаржується, тому не переглядається судом апеляційної інстанції. Постановою Волинського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2014 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог АТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на заставне майно відмовлено. Постановою Верховного Суду від 01.12.2021 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задоволено. Постанову Волинського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на заставне майно скасовано. Справу у цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду. Заслухавши представника позивача та представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 2 липня 2007 року між ВАТ АБ (перейменовано на ПАТ АБ) «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 60 000,00 доларів США на строк з 12 липня 2007 року по 11 липня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,5% річних, а позичальник зобов`язувався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання у передбачені цим договором строки (Том І а.с.9-11). Згідно з пунктом 3.3.4 кредитного договору у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом позичальник зобов`язувався сплачувати проценти за користування кредитом виходячи з процентної ставки, встановленої у пункті 3.1.9. цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню в розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. За порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язувався сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості (пункт 5.3 кредитного договору). Судом також установлено, що з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 12 липня 2007 року між банком, позичальником ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася перед ВАТ АБ «Укргазбанк» відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором (Том І а.с.12). 12 липня 2007 року з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором між банком та іпотекодавцем ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: - житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами загальною площею 62,8 кв м житловою площею 47,0 кв.м. на АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Боратинською сільською радою 13 жовтня 2004 року; - земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок, площею 0,1200 га, яка розташована в селі Рованці Луцького району Волинської області та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №054064, виданого Луцьким районним відділом земельних ресурсів 09 серпня 2004 року. Вартість іпотечного майна складає 433 900,00 грн. У своїй позовній заяві банк зазначав, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 06 лютого 2012 року виникла заборгованість у розмірі 57 498,81 доларів США, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 37498,20 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом - 13 750,94 доларів США, строкова заборгованість за процентами - 107,27 доларів США, прострочена заборгованість за процентами - 6 142,40 доларів США та пеня за простроченими відсотками та кредитом у розмірі 73 382,84 грн. Крім того, судом встановлено, що сам кредитний договір містить графік сплати позичальником кредитних коштів (Том І а.с.9-11). Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги). Зважаючи на викладене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). У договорі поруки № 1 від 12 липня 2007 року у п. 5.1, п. 5.2 передбачено, що цей договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами та діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання Позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо Кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання Позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до Поручителя. Якщо строк виконання зобов`язання не зазначений або визначений моментом вимоги то відповідальність Поручителів перед Кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Умовами кредитного договору передбачено повернення кредиту та процентів за користування кредитом шляхом сплати щомісячного платежу (пункт 3.3.1 договору). За пунктом 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за Кредитною угодою в тому ж розмірі, що і боржник. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 перестав виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом з 01 квітня 2009 року. Банк з позовом до суду до основного боржника і поручителя звернувся 21 листопада 2011 року, що підтверджується відтиском штампу суду першої інстанції на позовній заяві (Том І а.с. 1), тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу. За умовами укладених договорів кредиту та поруки, сторони дійшли згоди та установили строк кредитування до 11 липня 2019 року. До суду з позовом про стягнення кредитного боргу кредитор звернувся у межах строку дії кредитного договору та договору поруки - у листопаді 2011 року. Враховуючи те, що банк звернувся із позовом до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідальність поручителя ОСОБА_2 обмежена 6-місячним строком, перед зверненням до суду, а саме травнем 2011 року. Тому, заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з поручителя і основного боржника становить 44250,91 доларів США основного боргу та 8916,02 грн. - пені за порушення строків сплати платежів, виходячи з розрахунку, проведеного апеляційним судом на підставі вихідних даних щодо поточної та простроченої заборгованості за кредитом, наведеної банком розрахунку заборгованості, наданої до позовної заяви та заяви про зміну позовних вимог. Зокрема: 2770,20 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту в межах 6 місяців, 2732,41 долар США - прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 21.05.2011 по 21.11.2011 (13,5 % річних відповідно до пунктів 3.3.2, 3.2.8 кредитного договору), 38748,30 долар США - поточна заборгованість за кредитним договором, а також 8916,02 грн. - пеня за порушення строків сплати платежів за період з 21.05.2011 по 06.02.2012. Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про стягнення з поручителя ОСОБА_2 солідарно з боржником ОСОБА_1 57498,81 доларів США заборгованості та 73382,84 грн. пені. Апеляційний суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому порука припинилась в цілому, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, згідно з якими строк кредитування за вказаним кредитним договором встановлено до 11 липня 2019 року. Відповідачем не подано належних та допустимих доказів про те, що банк в порядку частини 2 статті 1050 ЦПК України змінив строк кредитування. Про наведене також зазначено в Постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2021 року у даній справі. Аргументи представника відповідача про те, що банк в позовній заяві вказував про надіслання основному боржнику вимоги про дострокове погашення усієї суми заборгованості грунтується на суб`єктивному вибірковому тлумаченні змісту позовної заяви, у якій банк зазначав про звернення до відповідачів із вимогами «про усунення порушень кредитного договору», а також вказував, що відсутність відповіді на звернення банку розцінюється як «погодження із сумою простроченої заборгованості». Отже, в позовній заяві відсутня вказівка про вимогу банку щодо дострокового погашення боржниками усієї суми боргу за кредитним договором. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення у цій частині. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково. Повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2014 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, стягнути з ОСОБА_2 , як солідарного боржника з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 38/07-І/02 від 12 липня 2007 року в розмірі 44250,91 доларів США основного боргу та пені в розмір 8916,02 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді