Постанова Полтавський апеляційний суд № 552/2873/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/2873/21 Номер провадження 22-ц/814/201/22Головуючий у 1-й інстанції Миронець О. К. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя : Триголов В.М., судді: Дорош А.І., Лобов О.А., секретар: Коротун І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2021 року у справі за позовом Виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, як органу опіки і піклування до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, - В С Т А Н О В И В : У травні 2021 року орган опіки та піклування Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради звернувся до суду з позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, зловживає алкогольними напоями. ОСОБА_2 навчається у Полтавській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7 ім. Т.Г. Шевченка Полтавської міської ради, працівники навчального закладу висловили занепокоєння, оскільки мати не відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, не відповідає на телефонні дзвінки, не приводить дитину до школи, залишає його на сусідів та знайомих. Позивач просить суд ухвалити рішення про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_2 у матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав, стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на користь закладу де буде виховуватись дитина. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2021 позов виконавчого комітету Київської районної в м.Полтаві ради як органу опіки та піклування задоволено повністю. Відібрано малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь закладу, де буде влаштована дитина аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 28.05.2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1816 гривень. Відповідач подала апеляційну скаргу на вказане рішення місцевого суду, в якій просить рішення скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує на те, що місцевим судом дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки на даний час в житті відповідача відбулись суттєві зміни, вона вживає заходи для облаштування житла, здійснює всі заходи для повернення сина. Крім того, зауважує, що відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї, проте позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності виняткових обставин, які безпосередньо загрожували життю або здоров`ю дитини. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню. Представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу, у доводах якого вказує, що вважає рішення місцевого суду законним і обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 2,3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.06.2012 року виданого Вороньківською сільською радою Чорнухівського району Полтавської області. Згідно рішення Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність відібрання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав. Згідно акту обстеження умов проживання від 09.03.2021 року помешкання у якому проживають матір та дитина потребує прибирання, продукти харчування в наявності, постільна білизна брудна, для дитини є місце для навчання, відпочинку, одяг та взуття в наявності. ОСОБА_1 мала ознаки алкогольного сп`яніння. Згідно характеристики з Полтавської загальноосвітньої школи №7 ім. Т.Г. Шевченка ОСОБА_2 навчається у школі з 01.09.2019 року. Програмовим матеріалом володіє на низькому рівні, має середній рівень фізичного розвитку, прагнення вчитися відсутнє, на уроках пасивний, мислення словесно логічне, увага нестійка, розсіяна, пам`ять не відповідає віковим особливостям учня, емоційна сфера нестабільна, вольові якості розвинені не достатньо, темп роботи і працездатність нерівномірні, недостатньо високі. Має проблеми у спілкуванні з однолітками, труднощі в навчанні пов`язані з недостатньою розвинутою емоційно вольовою сферою, не впевнений у собі, що пов`язано з недостатньою увагою з боку матері. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що відібрання малолітнього ОСОБА_2 від матері без позбавлення її батьківських прав відповідає інтересам дитини, так як мати не займається належним вихованням дитини. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`яє природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини». Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. За змістом частини першої статті 170 СК Українисуд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з ними. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або начальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України,№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням («Савіни проти України», № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року). Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток. Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Конституція Українизабороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (статті 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51). Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про охорону дитинства»діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Положеннями частини четвертої статті 231 Закону України «Про охорону дитинства»зобов`язано уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім`ями, дітьми та молоддю, в максимально короткий термін запропонувати сім`ї дитини комплекс послуг, спрямованих на мінімізацію чи повне подолання складних життєвих обставин, та сприяти поверненню дитини до батьків, інших законних представників. Відповідно до частини шостої статті 19 СК Українисуд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Встановлено, що згідно актів обстеження умов проживання 11.12.2019 року та від 03.01.2020 року не встановлено таких обставин які б могли свідчити про наявність небезпеки для життя чи здоров`я дитини ОСОБА_2 . Згідно листа КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Полтавської обласної ради від 27.10.2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває у вказаному закладі з 11.05.2021 року по час надання інформації. За вказаний час перебування дитини у закладі, мати відвідувала сина 61 раз. Зустрічі відбувались у комфортній атмосфері. Мати цікавиться навчанням, інтересами, здоров`ям хлопчика, приносила сину фрукти та солодощі. (а.с. 106) Крім того, з характеристики, наданої сусідами ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з моменту відібрання у ОСОБА_1 дитини, її спосіб життя кардинально змінився. Вказано, що ОСОБА_1 працює, облаштувала кімнату необхідними речами, сильно схвильована ситуацією, що сталася з її сином, та не була помічена у стані алкогольного сп`яніння. Розглядаючи даний спір місцевий суд не врахував, що з моменту відібрання дитини ОСОБА_1 , змінила спосіб свого життя, працевлаштувалася та отримує заробітну плату, створює належні умови для проживання дитини, тобто усуває причини, які були підставами для відібрання в неї сина. Вказані обставини свідчать, що ОСОБА_1 , усвідомила значення своїх дій, намагається створити належні умови для проживання та навчання для сина разом з нею. Колегія суддів вважає, що винної поведінки ОСОБА_1 , свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками у справі не встановлено. Окрім того, матеріали справи не містять належних доказів того, що дитина опинилися в небезпечних для її життя та здоров`я умовах. Висновків працівників медичного закладу про незадовільний стан здоров`я дитини позивачем не надано. У справі не встановлено, що поведінка ОСОБА_1 , негативно вплинула на фізичний чи психологічний розвиток сина. Так, у справі «Хабровські проти України» (заява № 1680/10, рішення від 17 січня 2013 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на повагу до приватного і сімейного життя) включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів (п.105). Оскільки позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на користь закладу де буде виховуватись дитина є похідними від вимог щодо відібрання дитини, то позов у цій частині задоволенню не підлягає. Отже, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини, що маю значення для вирішення справи, не надав їм належну оцінку, не врахував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалене місцевим судом рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С ТА Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, як органу опіки і піклування до ОСОБА_1 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: В.М. Триголов Судді : А.І. Дорош О.А. Лобов