Постанова Сумський апеляційний суд № 577/2526/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 року м.Суми Справа №577/2526/23 Номер провадження 22-ц/816/1729/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2023 року, у складі судді Потій Н.В., ухвалене в м. Конотоп, повний текст якого складено 31 липня 2023 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що з 24 листопада 2006 року по 31 березня 2010 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 . Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 30 березня 2009 року із ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 12 березня 2009 року. Станом на 01 березня 2019 року заборгованість зі сплати аліментів становить 63193,94 грн, станом на 01 лютого 2023 року - 181587,47 грн. 08 вересня 2020 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 . Син постійно проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина, з 2010 року з сином не проживає, зв`язків з дитиною не підтримує, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, не цікавиться його життям, здоров`ям та навчанням. Службою у справах дітей Бочечківської сільської ради Конотопського району проводилась бесіда з ОСОБА_2 щодо неналежного виконання ним батьківських обов`язків з сином. ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, однак відношення до виховання сина не змінив. Смілянським міським центром соціальної служби для сім`ї, дітей та молоді проводилась психологічна консультація з дитиною, за результатами проективних методик мама для хлопчика є важливою та найближчою людиною. Прослідковується формування прив`язаності до вітчима. Про свого біологічного батька хлопчик згадує не охоче, зазначає, що бачив його лише один раз і ця зустріч дуже збентежила та налякала дитину. Хлопчик вважає чужим для себе біологічного батька, не пам`ятає як він виглядає, не підтримує жодних зв`язків та не телефонують один одному. У заяві від 17 лютого 2023 року син ОСОБА_7 , не заперечує проти позбавлення батьківських прав його батька ОСОБА_2 . Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, про позбавлення батьківських прав, задоволено частково. Відібрано неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073,69 грн судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також компенсувати за рахунок відповідача понесені судові витрати. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивач офіційно вже попереджався про необхідність зміни ставлення до дитини, але з моменту проведення з ним бесіди Відділом - служба у справах дітей Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області, щодо належного виконання ним батьківських обов`язків, він так і не змінив відношення до виховання сина та виконання своїх батьківських обов`язків в цілому. Після ухвалення рішення відповідач також не змінив ставлення до виховання сина, що демонструє його зухвале ставлення, свідчить про нехтування своїми батьківськими обов`язками. Вважає, що ухваливши рішення про відібрання дитини суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки нею заявлялася вимога про позбавлення батьківських прав, самостійно обравши підставу та предмет позову суд допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Саражі Д.В., які підтримали доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з 24 листопада 2006 року по 31 березня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 28). Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 15.03.2010 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 30, 31) 30 березня 2009 року рішенням Конотопського міськрайонного суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу), щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 березня 2009 року до досягнення сином повноліття та видано виконавчий лист (а.с. 29, 36-37). Відповідно до розрахунку старшого державного виконавця Конотопського міськрайонного ВДВС ПН-СХ МРУ МЮ (м. Суми) заборгованість боржника ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2023 року становить 181587,47 грн (а.с. 33-34). 08 вересня 2020 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_6 , який зареєстровано в Смілянському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 63, після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та дружини ОСОБА_9 (а.с. 35). Згідно довідки Шаповалівської сільської ради про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8). Відповідно до довідки Смілянської міської ради №134 від 28 липня 2022 року при виході в родину за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що за вказаною адресою ОСОБА_10 проживає разом з мамою - ОСОБА_1 , вітчимом ОСОБА_11 та братами ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Базові потреби дітей задоволені в повній мірі. Батьки приділяють достатньо уваги питанням їх навчання та розвитку. Зі слів ОСОБА_14 , хлопці більше часу проводять з чоловіком, так як у них довірливі сосунки та сформувалося взаєморозуміння. Біологічний батько ОСОБА_2 не спілкується з сином, не телефонує йому, фінансової участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться його життям. Вітчима називає «татом», ідентифікує себе з ним. Про біологічного батька згадує неохоче. Зазначив, що бачив його один раз і ця зустріч дуже збентежила його, налякала та вважає його чужим для себе. Жодних зв`язків не підтримують (а.с. 12). 21 липня 2021 року служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради звернулася до начальника відділу служби у справах дітей Бочечківської сільської ради з проханням запросити ОСОБА_2 на бесіду щодо належного виконання ним батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_4 (а.с. 13). Із пояснення ОСОБА_2 , адресованого 22 липня 2021 року начальнику відділу служби у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради вбачається, що ОСОБА_2 проживає в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 , ніде не працює з причини відсутності роботи, проживає за рахунок домашнього господарства. Аліменти сплачує не регулярно. Хворіє на туберкульоз та перебуває на обліку. Проти позбавлення його батьківських прав заперечує. Хоче спілкуватися з сином ОСОБА_4 , але колишня дружина не дозволяє це робити (а.с.15). З характеристики та довідки Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №6, вбачається що ОСОБА_3 , 2007 року народження, який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 навчається в даній школі з 2018 року, позитивно характеризується за місцем навчання. Виховується в сім`ї з мамою, вітчимом та братами. Мати дитини спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям. Сім`я дружня, міцна, працьовита, постійно підтримують зв`язок зі школою, відвідують батьківські збори. З вітчимом стосунки добрі, довірлеві. Вдома створені належні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини. Рідний батько ОСОБА_4 до сина інтересу не проявляє, матеріальної допомоги не надає. Впродовж навчання дитини, контакту зі школою не підтримує, із вчителями не спілкується (а.с.21, 22). Згідно заяви лікаря-педіатра Центру первинної медико-санітарної допомоги Смілянської міської ради від 15 лютого 2023 року ОСОБА_3 , 2007 р.н., спостерігається в АЗПСМ №7 з 2018 року. При зверненні в поліклініку за медичною допомогою звертався з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 23). ОСОБА_3 подав заяву від 17 лютого 2023 року до служби у справах дітей, в якій не заперечував проти позбавлення батьківських прав його батька ОСОБА_2 , так як він з ним не спілкується, не телефонує, не цікавиться його життям, не займається його вихованням, матеріально не допомагає (а.с. 24). Із заяви ОСОБА_1 від 20 лютого 2023 року адресованої службі у справах дітей м. Сміла, вбачається, що після розлучення з ОСОБА_2 останній проживає в с. Бережне, з сином не спілкується, не телефонує, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, участі у його вихованні не приймає, не цікавить його життям та здоров`ям, навчанням сина. У 2014 році коли проживали в м. Конотоп, ОСОБА_2 прийшов до школи. Син дуже злякався та розхвилювався. Дитина прибігла до неї на роботу розплакана та злякана. Хлопчик з батьком спілкуватися не хоче. Просить вирішити питання в інтересах дитини (а.с. 25). Бочечківська сільська рада підтверджує факт проживання ОСОБА_2 без реєстрації в АДРЕСА_5 (а.с. 26). Відповідно до акту обстеження умов проживання від 09 травня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 , створені належні умови для проживання та навчання ОСОБА_3 . У будинку проживають: ОСОБА_1 , 1985 р.н. без реєстрації; ОСОБА_6 , 1992 р.н. без реєстрації; ОСОБА_3 , 2007 р.н., ОСОБА_15 , 2020 р.н. (а.с. 7). Рішенням Смілянської міської ради виконавчого комітету № 123 від 23 березня 2023 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідає інтересам дитини та є доцільним (а.с. 9-11). Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а за обставинами цієї справи встановлено, що ОСОБА_2 хоче піклуватися про сина та бажає його виховувати, тому за відсутності підстав для позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , пославшись на положення ст. 170 СК України, дійшов висновку про достатність відібрання неповнолітнього від батька без позбавлення батьківських прав. Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Виходячи з вимог ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад. Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 170 СК України, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов`язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини. Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року також передбачено, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Звертаючись з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 посилалася положення ст. 164 СК України якою визначено підстави позбавлення батьківських прав, та доводила ухилення від виконання відповідачем обов`язків щодо виховання дитини. За встановлених обставин справи, заперечення відповідачем поти задоволення позову, суд першої інстанції правильно вважав, що всупереч вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України позивачем не доведено наявності достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . Судом правильно зазначено, що думка дитини щодо позбавлення батьківських прав не є абсолютною для суду. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання про позбавлення батьківських прав. Суд першої інстанції вказав, що висновок органу опіки та піклування Служби у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради від 23 березня 2023 року щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, а в сукупності з іншими доказами у справі суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 . При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не заявляла у позові вимоги про відібрання сина ОСОБА_3 від батька у порядку ст. 170 СК України, позов з цих підстав не заявлявся. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч.1 та 3 ст.13 ЦПК України). У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року). Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч. 1 ст. 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній ч. 1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток. Як правильно встановлено судом та не заперечується сторонами після розірвання між ними шлюбу у 2010 році їх син ОСОБА_10 залишився проживати з матір`ю, і за даними довідки Смілянської міської ради № 134 від 28 липня 2022 року він проживає в родині матері за адресою: АДРЕСА_2 , разом з вітчимом ОСОБА_11 та братами ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (а.с. 12). Врахувавши, що ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, не встановивши достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, відносно сина ОСОБА_3 , про що просила позивач посилаючись на ухилення від виконання відповідачем обов`язків щодо виховання дитини, суд першої інстанції ухвалив рішення про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав. Однак, як визначено ч. 1 ст. 170 СК України, відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, можливе у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. За обставинами цієї конкретної справи не було встановлено, що син сторін перебуває в умовах, що становлять загрозу для його життя чи здоров`я. Крім того, як уже зазначалося, за інформацією Смілянської міської ради неповнолітній ОСОБА_10 проживає у сім`ї матері та її другого чоловіка, і вимоги про його відібрання від батька у позові взагалі не заявлялися, тобто ніякої зміни сімейного оточення не вимагалося, не встановлено, які саме інтереси сина сторін потребують захисту шляхом ухвалення рішення про відібрання дитини від батька, як такий захід вплине на ситуацію ставлення відповідача до виконання своїх обов`язків стосовно участі у вихованні та утримання неповнолітнього сина. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин рішення суду про відібрання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав, підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у позові в повному обсязі. Фактично за наслідками апеляційного перегляду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю, а тому судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги компенсації не підлягає. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч.1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, про позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: Ю. О. Філонова О. І. Собина