Постанова 4803 № 202/467/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1352/22 Справа № 202/467/20 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав, відповідно до якої просив позбавити відповідача ОСОБА_1 батьківських прав відносно себе та стягнути з нього витрати на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2003 року між матір`ю позивача ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська, про що зроблено запис за №

396. Від цього шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають спільну дитину, сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто позивача у справі. Шлюбні відносини між батьками позивача припинились у липні 2011 року, після чого позивач із матір`ю почали проживати окремо. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2011 року шлюб між батьками позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано. Стосунки між позивачем та його батьком ОСОБА_1 значно погіршились після того, як він із матір`ю почали проживати окремо. Станом на момент зверення до суду із позовною заявою, відповідач належної допомоги ОСОБА_2 не надає, взагалі не цікавиться життям свого сина, не спілкується із ним, не приймає участі у його матеріальному забезпеченні та вихованні, що зумовило позивача самостійно звернутись до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на його утримання. Вказане свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_2 , його долею не переймається, фізичним, моральним та духовним розвитком не займається. З метою захисту порушених прав та інтересів, позивач обрав судовий захист відновлення таких прав, що і зумовило його звернутись до суду з відповідною позовною заявою про позбавлення батьківських прав. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Судом першої інстанції установлено, що 04 липня 2003 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м.Дніпропетровська, про що зроблено запис за № 396 (а.с.19). Від цього шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач у справі, що підтверджено відповідним записом в свідоцтві про народження в графі «Батько», яке видане 28 квітня 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Індустріального районного управління юстиції м.Дніпропетровська (а.с.18). Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2011 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано. 13 лютого 2020 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська видано судовий наказ за заявою ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів на його утримання, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 21 січня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Згідно висновку органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 22 липня 2020 року № 5/5-106 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3., відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », орган опіки та піклування виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради визнав доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2., відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.72-75). Як вбачається з матеріалів позовної заяви та встановлено в ході судового розгляду, з моменту припинення фактичних шлюбних відносин між батьками позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме з липня 2011 року, відповідач ОСОБА_1 припинив будь-яке спілкування із сином ОСОБА_2 , тобто позивачем у справі, та всі питання щодо виховання неповнолітньої дитини мати позивача - ОСОБА_3 вирішує самостійно. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню ОСОБА_2 . Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно положень ст.165 Сімейного Кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Сімейним Кодексом України у статті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад. Вирішуючи даний спір, колегія виходить саме з інтересів дитини та ставлення у даній ситуації самого батька до вирішення цієї проблеми. Колегія враховує, що до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав звернулась неповнолітня особа - ОСОБА_2 , аргументуючи що наразі проживає з матір`ю та перебуває на їх повному утриманні, оскільки батько ухиляється від виконання своїх обов`язків, не цікавиться його життям, не телефонує йому, ухиляється від сплати аліментів, не спілкується з ним. Ні цікавиться його життям. Третьою особою у справі визначено орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Амур-Нижньодніпровською районною у місті Дніпрі радою 22 липня 2021 року було надано висновок органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради "Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_2 . Апелянт ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити. Позивач та третя особа, сповіщенні належним чином про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень, у тому числі і через оголошення на офіційному сайті судової влади України. Причини неявки суду невідомі. Доказів поважності причин неявки в судове засідання сторонами не надано. Колегія суддів критично оцінює висновку органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 22 липня 2020 року № 5/5-106 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3., відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », оскільки при складанні висновку не були з`ясовані належним чином усі суттєві обставини та вказаний висновок винесений без достатніх правових підстав, немотивований, не містить обґрунтування доцільності такого рішення з точки зору позитивного впливу на дитину. Крім того, висновок органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 22 липня 2020 року № 5/5-106 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3., відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Також, позивачем не доведено, в чому саме будуть полягати позитивні зміни у його житті в разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Колегія виходить з того, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Проаналізувавши всі надані докази по справі у їх сукупності, виходячи із конкретних обставин даної справи, суд першої інстації дійшов передчасного висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде відповідати меті такого заходу, як захисту інтересів позивача. Колегія суддів виходить з того, що в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав, що також може свідчити про його інтерес до дитини. Колегія суддів звертає увагу, що наявність конфлікту між колишнім подружжям не є підставою для позбавлення батьківських прав з огляду на те, що батько бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Така правова позиція узгоджується із висновком ВС у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав слід відмовити. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Отже, колегія дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду з ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року - скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко