Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/4109/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/4109/21 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 07 червня2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за2016 рік - 11 діб, за 2017 рік - 08 діб, за 2018 рік - 17 діб, за 2019 рік - 05 діб, (загальна кількість 44 доби) та індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017 роки; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за 2016 рік - 11 діб, за 2017 рік - 08 діб, за 2018 рік - 17 діб, за 2019 рік - 05 діб, (загальнакількість44 доби) та індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017 роки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 року працювала в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області. Наказом № 562 о/с від 19.10.2020 року позивачку було звільнено 21.10.2020 року за п.7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію». 31 березня 2021 року позивачка звернулася до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з запитом повідомити про кількість днів її невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки;просила надати належним чином завірені копії наказів або витягів з наказів ГУНП про надання їй щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки у разі наявності днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки здійснити виплату грошової компенсації за ці дні, а також повідомити чи була нарахована та виплачена їй індексація грошового забезпечення під час служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017, якщо так то надати підтверджуючи документи; у разі ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення під час служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017, здійснити таке нарахування та провести виплату індексації грошового забезпечення під час служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017 роки. Відповідач листом від 23.04.2021 № 20-зі/14-2021, повідомив позивачку про те, що кількість днів її невикористаної щорічної чергової відпустки становить: - за 2015 рік - 03 доби; - за 2016 рік - 11 діб: - за 2017 рік - 08 діб; - за 2018 рік - 17 діб; - за 2019 рік - 05 діб (загальна кількість 44 доби), а також зазначив, що підстави для виплати позивачці грошової компенсації за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік - 03 доби; - за 2016 рік - 11 діб: - за 2017 рік - 08 діб; - за 2018 рік - 17 діб; - за 2019 рік - 05 діб (загальна кількість 44 доби) та індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 07.11.2015 року по 01.11.2017 року відсутні. Виходячи з наведеного позивачка вважає, що в неї наявне право на компенсацію за невикористані дні основної відпустки за 2015 рік - 03 доби; - за 2016 рік - 11 діб: - за 2017 рік - 08 діб; - за 2018 рік - 17 діб; - за 2019 рік - 05 діб (загальна кількість 44 доби), наявні законні підстави для виплати індексації грошового забезпечення, та вважає вказану бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації протиправною. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, просив позов залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку позивачкою встановленого законом для подачі позову до суду. Свою позицію обґрунтовував тим, що грошова компенсація невикористаної відпустки не відноситься до поняття оплати праці, а тому спори про такі виплати обмежуються процесуальними строками для звернення за їх захистом до суду. Позивачкою позов подано із пропуском строку звернення без поважних причин, а тому повинен бути залишеним без розгляду. Наказ ГУНП в Миколаївській області №562 о/с від 19.10.2020 року про звільнення позивачки з поліції за власним бажанням, нею у частині не визначення днів невикористаної відпустки за 2016-2019 років для проведення грошової компенсації не оскаржувався. За таких обставин, відповідач наголошує, що він не допустив у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані відпустки. Стосовно визнання бездіяльності протиправною та стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення, відповідач зазначає. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ.Статтею 6вказаного Закону передбачено, що порядок проведення Індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078затверджено порядок проведення індексації грошових доходів населення, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 782(набрала чинності 24.10.2017 року) внесено зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, та до об`єктів індексації віднесено грошове забезпечення поліцейських. Отже, з моменту набрання чинності даного нормативно-правового акту поліцейські отримали право на індексацію грошового забезпечення. З урахуванням цього з листопада 2017 року поліцейським провадилась індексація грошового забезпечення. За таких підстав вимога позивачки про виплату індексації грошового забезпечення, що не виплачувалась їй з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, є безпідставною. Просить суд відмовити у задоволенні позову Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за2016 рік - 11 діб, за 2017 рік - 08 діб, за 2018 рік - 17 діб, за 2019 рік - 05 діб, (загальна кількість44 доби) та індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017 роки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік - 03 доби, за2016 рік - 11 діб,за 2017 рік - 08 діб, за 2018 рік - 17 діб, за 2019 рік - 05 діб, (загальнакількість44 доби) та індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017 роки. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням,Головне управління Національної поліції в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться про скасування судового рішення та ухвалення нове, яким залишити позов без розгляду у зв`язку із пропуском строку Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 перебувала на службі в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області з 07.11.2015 року. Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 562 о/с від 19.10.2020 року, 21.10.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням). Позивачка звернулася до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з запитом повідомити про кількість днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; надати належним чином завірені копії наказів або витягів з наказів ГУНП про надання мені щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; у разі наявності днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки здійснити виплату грошової компенсації за ці дні; чи була нарахована та виплачена мені індексація грошового забезпечення під час служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017, якщо так то надати підтверджуючи документи у разі ненарахування та невиплати мені індексації грошового забезпечення під час служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017, здійснити таке нарахування та провести виплату індексації грошового забезпечення під час служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017роки. Проте Головне управління Національної поліції в Миколаївській області від 23.04.2021 № 20-зі/14-2021, повідомило позиваку, що кількість днів невикористаної щорічної чергової відпустки становить: - за 2015 рік - 03 доби; - за 2016 рік - 11 діб: - за 2017 рік - 08 діб; - за 2018 рік - 17 діб; - за 2019 рік - 05 діб (загальна кількість 44 доби) та зазначило, що підстави для виплати грошової компенсації за частину невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за за 2015 рік - 03 доби; - за 2016 рік - 11 діб: - за 2017 рік - 08 діб; - за 2018 рік - 17 діб; - за 2019 рік - 05 діб (загальна кількість 44 доби) та індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 07.11.2015 по 01.11.2017 відсутні. Позивачка, не погоджуючись із неповним розрахунком на день звільнення, звернулась до суду із даним адміністративним позовом. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. В постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, яка відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток працівниками МВС, Верховний Суд зазначив, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд у справі № 160/10875/19 визначив, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУНП в Миколаївській області нарахувати та виплатити позивачці невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по листопад 2017 року колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 5 статті 94 Закону № 580 грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-ХІІ), згідно зі статтею 1 якого індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Статтею 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-ІІІ) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з абзацом 5 пункту 2 Порядку № 1078 (у редакції до 24 жовтня 2017 року) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782, яка набрала чинності 24 жовтня 2017 року, внесено зміни до пункту 2 Порядку № 1078 і доповнено абзац п`ятий після слова «військовослужбовців» словом «поліцейських». Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Отже, частиною 5 статті 94 Закону № 580-VIII встановлено право поліцейських на індексацію грошового забезпечення, а Порядком № 1078 визначені загальні правила нарахування і виплати індексації. Також апеляційний суд вважає, що доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування спірної індексації до 24 жовтня 2017 року, тобто до внесення змін до Порядку № 1078, є безпідставними, оскільки Закон № 580-VIII має вищу юридичну силу ніж Порядок № 1078. В іншому положення Порядку № 1078 дозволяли відповідачу здійснити нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період часу. Отже, право позивача на індексацію його грошового забезпечення закріплено чинним законодавством України. У зв`язку з цим держава та відповідні державні органи повинні забезпечити реалізацію такого права на проведення індексації грошового забезпечення. Стосовно доводів апелянта щодо пропуску строку звернення до суду колегія суддів зазначає. 15.10.2013 Конституційний суд України у рішенні №9-рп/2013 зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Відтак, непроведення та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням його Конституційних прав відповідачем, що є незаконним. Як вірно зазначено судом першої інстанції, в пунктах 23, 26 рішення у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. В пунктах 22-23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сукач проти України» остаточне рішення від 10.06.2011 зазначено, що Суд повторює, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають і активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає утому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorijav. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.