Ухвала КАС ВС № 280/4138/21

УХВАЛА 21 лютого 2022 року м. Київ справа № 280/4138/21 адміністративне провадження № К/990/4453/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. перевірив касаційну скаргу адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, третя особа - Державне бюро розслідувань про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, третя особа - Державне бюро розслідувань, у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі №81 о/с від 26 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі; поновити позивача на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді в ТУ ДБР у місті Мелітополі. стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 - слідчому Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі середній заробіток з 27 квітня 2021 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі на користь позивача моральну шкоду у сумі 100 000 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. 27 січня 2022 року скаржник засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення. Просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставами касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанцій застосував частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 240/10996/20. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц). Судом встановлено, що предметом позову у справі №240/10996/20 було визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивачки з посади начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів та надр, поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Житомирської області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв`язку із ліквідацією державного органу), а позивача у цій справі звільнено з посади слідчого на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, отже правовідносини у справі №240/10996/20 не є тотожними правовідносинам, у справі рішення у якій оскаржуються позивачем. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 5, 87 Закону України «Про державну службу» у взаємодії із статтями 5-1, 22, 40, 42 КЗпП України, статті 14-1 «Про Державне бюро розслідувань», пункту 17 частин першої статті 3 КПК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань, статті 58 Конституції України, статті 43 Конституції України, статті 55 Статуту Організації Об`єднаних Націй від 26 червня 1945 року, статей 23-25 Загальної Декларації Прав Людини від 10 грудня 1948 року, статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Перевіряючи аргументи скаржника, Судом встановлено, що касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судом та необхідність висновку Верховного Суду щодо них саме у цій справі, оскільки скаржник лише указав про ці норми, проте не виклав їх у системному взаємозв`язку з обставинами цієї справи, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для неї. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями та обґрунтування такої незгоди із наведенням норм законодавства, а також посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, для відкриття касаційного провадження, оскільки суд першої інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні, а не за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, пославшись у касаційній скарзі на положення пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, а тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, третя особа - Державне бюро розслідувань про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур