Ухвала КЦС ВС № 463/3724/18

Ухвала 16 лютого 2022 року м. Київ справа № 463/3724/18 провадження № 61-4970св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівська міська рада, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, розглянувши заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування витягу з Державного реєстру правочинів, визнання права спільної сумісної власності, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності Львівської міської ради) про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування витягу з Державного реєстру правочинів, визнання права спільної сумісної власності, зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що по АДРЕСА_1 знаходиться чотириповерховий будинок квартирного типу, що складається з одинадцяти житлових квартир, кожна з яких приватизована, та підвальних нежитлових приміщень, зокрема скульптурної майстерні. Вони є власниками квартири НОМЕР_1 в будинку за вказаною адресою. Кілька років тому співвласники будинку встановили у підвальному приміщенні № V дерев`яні двері з метою захисту свого майна від періодичних крадіжок. Однак у лютому 2018 року вони дізналися, що у приміщенні № V була вимурувана стіна, в якій встановлено металеві двері. На їх запит Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ») повідомило, що на підставі відповідного рішення Львівської міської ради підвальні приміщення за номерами ІV та V загальною площею 20,6 кв. м викупила власник квартири НОМЕР_2 - відповідач ОСОБА_3 , про що також свідчить договір купівлі-продажу від 20 лютого 2008 року. Однак вищезгадані приміщення є нежитловими, а коридори - неізольованими, тобто допоміжними, через які співвласники будинку мали доступ до своїх підвалів, каналізаційного колектора, загальнобудинкового лічильника та запірного вентиля центрального теплопостачання. В цих приміщеннях також знаходиться технічне обладнання будинку - теплотраса центрального опалення будинку Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго». Львівська міська рада не мала права надавати дозвіл на викуп спірних приміщень, оскільки квартири не перебували у власності територіальної громади міста. Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як власники квартири НОМЕР_2 самовільно захопили ще й частину приміщення номер V у вигляді смуги, чим позбавили інших співвласників доступу до відповідних мереж будинку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267 в частині приватизації ОСОБА_3 способом викупу підвалу площею 20,6 кв. м по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 лютого 2008 року № 1966; скасувати витяг з Державного реєстру правочинів від 20 лютого 2008 року № 5470262; визнати за всіма співвласниками житлових квартир будинку АДРЕСА_1 право спільної сумісної власності на приміщення за номерами IV та V площею 20,6 кв. м будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати власників квартири АДРЕСА_3 за власні кошти привести приміщення за номерами IV та V до попереднього стану згідно з аркушем 141 інвентаризаційної справи будинку. Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Компенсовано ОСОБА_3 за рахунок держави 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Додатковим рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 06 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення у справі. Постановою Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційні скарги ОСОБА_6 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року та додаткове рішення цього суду від 06 серпня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267 «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності міста Львова, які підлягають приватизації способом викупу» в частині приватизації ОСОБА_3 способом викупу підвалу площею 20,6 кв. м по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 20 лютого 2008 року № 1966, укладений між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриник І. Ю., зареєстрований в реєстрі за №

103. Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за власні кошти привести нежитлові приміщення загальною площею 20,6 кв. м, позначені номерами IV та V, розташовані в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , до їх стану, що існував до постановлення ухвали Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 057,20 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 1 585,80 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 352,40 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 528,60 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Стягнуто з Управління комунальної власності Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 352,40 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 528,60 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 352,40 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 528,60 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. У березні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року залишити в силі. У квітні 2021 року ОСОБА_1 також подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині відмови у визнанні його співвласником спірних приміщень за номерами IV і V та відмови у визнанні за всіма співвласниками будинку права спільної сумісної власності на спірні приміщення і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити зазначені вимоги. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасовано, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В решті рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року залишено в силі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 524 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги. Компенсовано ОСОБА_3 3 524 грн судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги в цій справі, за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У лютому 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в цій справі. Заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що Верховний Суд не ухвалив рішення стосовно пред`явленої ними позовної вимоги, яка відповідала належному та ефективному способу захисту їх порушених прав, а саме щодо зобов`язання власників квартири АДРЕСА_3 за власні кошти привести приміщення за номерами IV та V до попереднього стану згідно з аркушем 141 інвентаризаційної справи будинку, що, на думку заявників, включало повернення викуплених частин приміщень за номерами IV та Vа, а також самовільно захопленої смуги розмірами 0,8 м х 2,9 м у приміщенні за номером V, де знаходився каналізаційний колектор будинку (який було замуровано), та відновлення його. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених вказаною нормою; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення суду - це такий акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання. Суд не вправі під виглядом додаткового рішення змінити зміст рішення або вирішити нові питання, що не досліджувалися в судовому засіданні. Встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267 в частині приватизації ОСОБА_3 способом викупу підвалу площею 20,6 кв. м по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 лютого 2008 року № 1966; скасувати витяг з Державного реєстру правочинів від 20 лютого 2008 року № 5470262; визнати за всіма співвласниками житлових квартир будинку АДРЕСА_1 право спільної сумісної власності на приміщення за номерами IV та V площею 20,6 кв. м будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати власників квартири АДРЕСА_3 за власні кошти привести приміщення за номерами IV та V до попереднього стану згідно з аркушем 141 інвентаризаційної справи будинку. За результатами касаційного перегляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю постановою від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасував, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року змінив шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В решті рішення Личаківського районного суду міста Львова від 25 липня 2019 року залишив у силі. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 524 грн судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги. Компенсував ОСОБА_3 3 524 грн судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги в цій справі, за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому в мотивувальній частині постанови Верховний Суд, зокрема зазначив: «враховуючи, що позивачі просили суд визнати незаконним та скасувати рішення Львівської міської ради «Про затвердження переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації» про включення приміщення підвалу, розташованого в багатоквартирному будинку, до переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації шляхом викупу, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення шляхом викупу, укладений між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ОСОБА_3 , визнати за всіма співвласниками житлових квартир право спільної сумісної власності на приміщення за номерами IV та V та зобов`язати мешканців квартири АДРЕСА_3 за власні кошти привести спірні приміщення до попереднього стану, обраний позивачами спосіб захисту є неефективним та не відповідає змісту права, про порушення якого вони зазначають. Тому викладений в резолютивній частині рішення суду першої інстанції висновок про відмову в позові є правильним. Однак визначені місцевим судом підстави для відмови в позові, а судом апеляційної інстанції - підстави для часткового задоволення позовних вимог є помилковими, оскільки права позивачів, які вважають себе співвласниками вказаного майна, не підлягали захисту шляхом задоволення негаторного позову. Такий захист можливий лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України. Тому Верховний Суд не перевіряє доводи сторін в частині висновку щодо загальної характеристики сукупності властивостей спірних приміщень, зокрема способу і порядку їх використання, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений в мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивачів до суду з позовом, який відповідатиме належному та ефективному способу захисту порушених прав». Таким чином, Верховний Суд ухвалив судове рішення стосовно всіх пред`явлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог, вказавши про відсутність підстав для задоволення позову в цілому у зв`язку з обранням позивачами неефективного способу захисту, який не відповідає змісту права, про порушення якого вони зазначають. Враховуючи наведене, а також те, що під виглядом необхідності ухвалення додаткового рішення заявники фактично просять змінити зміст основного судового рішення, в якому містяться висновки суду касаційної інстанції по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в цій справі в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 270 ЦПК України. Керуючись статтями 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення Верховним Судом додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування витягу з Державного реєстру правочинів, визнання права спільної сумісної власності, зобов`язання вчинити дії. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко Є. В. Петров В. В. Сердюк В. А. Стрільчук