Постанова 4824 № 755/15571/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/307/2022 Справа № 755/15571/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва в складі судді Савлук Т.В., ухвалене в м. Київ 30 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Тарасенка Ігоря Михайловича, Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Тарасенка І.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 45850122 від 06 березня 2019 року, номер запису про право власності 30594966, яким було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк». Позовні вимоги мотивував тим, що 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ «Альфа Банк», було укладено договір кредиту № 395/484/07-Ж, за умовами якого відповідач надав позивачу кредитні кошти в розмірі 230000 доларів США зі сплатою 12 % річних з терміном повернення не пізніше 23 грудня 2020 року на придбання квартири за адресою АДРЕСА_2 . На виконання кредитного договору 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки № 04/І-948, згідно якого іпотекодавцем передано в іпотеку банку квартиру за вказаною адресою. В подальшому з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач довідався, що державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Тарасенком І.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, за АТ «Укрсоцбанк». Вважає, що рішення державного реєстратора є незаконним і таким, що грубо порушує права позивача і підлягає скасуванню, оскільки в договорі іпотеки чітко визначено, що реалізація предмету іпотеки здійснюється виключно шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови в державній реєстрації прав. В квітні 2021 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про зміну підстав позову. Позивач вказував, що державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 06 березня 2019 року, однак на час вказаної державної реєстрації в реєстрі прав вже існувало одночасно два обтяження на квартиру: відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт боржника від 16 березня 2017 року, а також відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 вересня 2012 року було зареєстровано обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 . Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови у державній реєстрації прав є наявність зареєстрованого обтяження прав на нерухоме майно, за таких обставин, проведення державним реєстратором реєстраційних дій щодо нерухомого майна при існуючих та зареєстрованих обтяженнях є підставою для визнання протиправним та скасування у судовому порядку відповідного рішення державного реєстратора. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Київ Тарасенка І.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 45850122 від 06 березня 2019 року, номер запису про право власності 30594966 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», вирішено питання про розподіл судових витрат. Відповідач АТ «Альфа Банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що п. 2.4, 4.5.3 договору іпотеки сторони погодили передачу права власності за іпотекодержателем у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором як добровільний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписанням іпотечного договору позивач надав іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до банку. В подальшому внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань за договором кредитор скористався своїм правом та звернув стягнення на предмет іпотеки. При цьому застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Наводив правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15 січня 2020 року в справі № 201/344/18, від 27 березня 2019 року в постанові № 522/24450/14. Наголошував, що позовні вимоги ґрунтуються виключно на наявності обмежень на предметі іпотеки, тобто, на думку позивача, незаконність дій державного реєстратора полягає виключно в тому, що на час проведення державної реєстрації існувало два обтяження на предметі реєстрації, які, на думку ОСОБА_1 , є підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора. Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Наводив правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17 жовтня 2018 року в справі № 754/14175/14-ц, від 10 жовтня 2018 року в справі № 756/1314/17, від 16 грудня 2019 року в справі № 607/4911/16-ц, від 22 лютого 2021 року в справі № 344/16105/19. Виходячи із суті позовних вимог у суду не було підстав вважати рішення державного реєстратора незаконним, про що в самому рішенні безпосередньо вказано судом. Наголошував, що судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права, а саме суд вийшов за межі позову, що суперечить ЦПК України. Задовольняючи позов, суд першої інстанції також посилається на порушення іпотекодержателем порядку проведення державної реєстрації та неповідомлення про усунення порушень, але таке обґрунтування позовних вимог відсутнє. Спростовуючи такі висновки суду першої інстанції, зазначав з посиланням на правові висновки Верховного Суду, що відповідачем було здійснено всі дії щодо належного повідомлення іпотекодавця. Зазначав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачав, тому доводи позивача про необхідність застосування такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення його порушеного права, є помилковими. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи, 24 грудня 2007 року АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 395/484/07-Ж, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового кредиту використання грошові кошти у сумі 230000 доларів США зі сплатою 12% річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10 числа кожного місяця та з кінцевим терміном повернення останньої його частини не пізніше 23 грудня 2027 року включно (а. с. 7 - 11 т. 1). 24 грудня 2007 року АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 04/І-948, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань перед іпотекодержателем за договором кредиту № 395/484/07-Ж від 24 грудня 2007 року, а також зобов`язань за цим договором, нерухоме майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 12 - 16 т. 1). Згідно п. 4.5.3 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». На а. с. 22 - 24 т. 1 знаходиться копія договору купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2007 року, на підставі якого ОСОБА_1 придбано квартиру АДРЕСА_1 . На а. с. 17 т. 1 знаходиться копія інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 04 грудня 2018 року про те, що згідно з даними реєстрових книг квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. № 6402у. На а. с. 18 - 21, 167 - 170 т. 1 знаходиться Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 листопада 2019 року та від 14 квітня 2021 року, згідно якої право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору № 04/І-948 від 24 грудня 2007 року, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 45850122 від 06 березня 2019 17:46:51, Тарасенко І.М. , Комунальне підприємство «Реєстраційне бюро», м. Київ. Також згідно даної Інформації, відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника № 53473332 від 16 березня 2017 року, номер запису про обтяження 30594995 було зареєстровано обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , і відділом ДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 23916884 від 13 вересня 2012 року, номер запису про обтяження № 30595013, було зареєстровано обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 . Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції виходив із того, що підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, копія такого повідомлення в справі відсутня, тому суд першої інстанції позбавлений можливості перевірити дотримання іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про наявність заборгованості і необхідність її погашення. Крім того, суд прийшов до висновку, що квартира АДРЕСА_1 не могла бути примусово стягнута на підставі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в тому числі шляхом реєстрації права власності за відповідачем, що саме по собі є підставою для скасування рішення державного реєстратора про здійснення реєстрації права власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк». Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк». При цьому суд прийшов до висновку, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових праві, у тому числі іпотеки, на передано в іпотеку майно не є підставою для відмови у державний реєстрації права власності за іпотекодержателем. Апеляційний суд не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-яким іншими міркуванням в судовому процесі. Законодавець як одну із засад (принципів) цивільного судочинства визначає змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), що зумовлює обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України. Отже, суд зобов`язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Також одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Визначений ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц. Відтак, вирішуючи спір, суд має виходити із заявлених позивачем вимог і доказів, поданих учасниками справи. Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом в жовтні 2020 року, ОСОБА_1 посилався на те, що державним реєстратором порушені вимоги чинного законодавства, відповідач незаконно зареєстрував право власності на спірну квартиру на підставі договору іпотеки, оскільки згідно умов даного договору визначено, що реалізація предмету іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Змінивши підстави позову в квітні 2021 року, ОСОБА_1 посилався на те, що під час прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем спірна квартира перебувала під іншими обтяженнями, а отже прийняття відповідного рішення державним реєстратором не відповідає вимогам ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На вказане не звернув увагу суд першої інстанції при вирішення спору, встановив обставини, на які взагалі не посилався позивач та які не входили до предмету доказування, що свідчить про порушення принципу справедливого судового розгляду, та задовольнив позов з підстави, яка позивачем не заявлялась, а саме з підстав відсутності повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та в зв`язку із цим порушення Закону України «Про іпотеку» та неможливість звернення стягнення в зв`язку із обмеженнями відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Таким чином, суд першої інстанції не дотримався справедливого балансу між сторонами, вийшов за межі підстав позову, що суперечить завданням цивільного судочинства, а також таким основним засадам (принципам) цивільного судочинства як верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність. Так, суд першої інстанції встановив відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 листопада 2019 року № 187724635, що власником є АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», підставою виникнення права власності є іпотечний договір, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, видавник АТ «Укрсоцбанк». Однак, пославшись на те, що в матеріалах справи відсутня копія повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, що були б адресовані позивачу, вказав, що суд позбавлений можливості перевірити інформацію щодо направлення та отримання ОСОБА_1 такого повідомлення. Разом із тим така оцінка даних обставин судом першої інстанції є помилковою, оскільки позивач, звертаючись до суду із даним позовом, взагалі не обґрунтовував позов такими обставинами та на їх підтвердження доказів не надавав, відтак і відповідач в судлі першої інстанції їх не спростовував. Також є помилковими висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з наступного. Як вбачається із змісту позову, позивач не обґрунтовував заявлений позов порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», разом із тим суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення саме із цих підстав, чим порушив принципи диспозитивності та змагальності сторін в процесі. При цьому, встановивши обставини, що у позивача немає у власності іншого нерухомого житлового майна, суд першої інстанції не навів посилань на будь-які докази, на підставі яких ці обставини встановлені. Апеляційний суд враховує, що інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, наявні в матеріалах справи, сформовані за параметрами запиту відносно конкретного нерухомого майна, а не за особистими даними позивача, відтак обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними. Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», з посиланням на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року, справа № 201/344/18, та від 27 березня 2019 року, справа № 522/24450/14, виходячи з наступного. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а викладено правовий висновок, згідно якого Закон України № 1304-VІІ ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження, таким чином у відповідача були наявні підстави для відмови в проведенні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Зазначена правова позиція в подальшому підтримувалась Верховним Судом, зокрема, в постанові від 03 лютого 2022 року в справі № 295/8285/19-ц. Також в постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 725/1058/20 зазначено, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки позовним вимогам, пред`явленим до державного реєстратора. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Способом захисту права є передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у господарських відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не може бути звернена як до державного реєстратора, так і до приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, яких позивач визначив відповідачами. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), від 04 вересня 2018 року, справа № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18 (пункт 58) постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21), від 07 липня 2021 року у справі № 369/5589/19 (провадження № 61-5097св21). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Судом першої інстанції наведених вимог закону та правових висновків враховано не було і безпідставно задоволено позов в частині вимог до державного реєстратора. Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині неефективності способу судового захисту у вигляді скасування запису про проведену державну реєстрацію права, оскільки таких вимог ОСОБА_1 не заявлялось і судом такі вимоги не були розглянуті. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи позов ОСОБА_1 по суті, апеляційний суд виходить з того, що у випадку пред`явлення позову до неналежного відповідача, а саме державного реєстратора, суд відмовляє в позові до цього відповідача саме із вказаних підстав, тобто не вирішуючи питання по суті спору (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19 (провадження № 61-18406св20). Оцінюючи підставність позову в частині вимог до відповідача АТ «Альфа Банк», апеляційний суд враховує таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (норми матеріального права наведені в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Таким чином, станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк» не було такої підстави для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, як наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, і для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 22 лютого 2021 року в справі № 344/16105/19, від 17 жовтня 2018 року в справі № 754/14175/14-ц (провадження № 61-18239св18), від 16 грудня 2019 року в справі 607/4911/16-ц (провадження № 61-39994св18), на які в апеляційній скарзі обґрунтовано посилався відповідач АТ «Альфа Банк». Таких же правових висновків Верховний Суд дотримувався в подальшому, зокрема в постанові від 13 жовтня 2021 року в справі № 2-5285/10 (провадження № 61-8422св20). Інших підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень позивачем ОСОБА_1 заявлено не було. Виходячи із вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень не знайшов свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа Банк» задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_1 в позові до державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Тарасенка Ігоря Михайловича, Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк» (м. Київ вул. В.Васильківська 100 код ЄДРПОУ 23494714) судові витрати в розмірі 1261,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 18 лютого 2022 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.