Постанова 4822 № 715/72/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2022 року м. Чернівці справа № 715/72/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів:Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю. секретар Скрипка С.В. позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 лютого 2022 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Цуркан В.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила: - визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором №376 від 29 грудня 2005 року, який укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк»). Посилалася на те, що 29 грудня 2005 року вона уклала кредитний договір з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк». В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором був укладений також іпотечний договір. Внаслідок невиконання кредитного договору 24 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» зареєстрував своє право власності на квартиру, яка була предметом іпотечного договору. Вважала, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося виконання основного зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, однак банк відмовляється підтвердити припинення відповідних зобов`язань позивачки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано припиненим зобов`язання за кредитним договором №376 від 29 грудня 2005 року, який укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Суд виходив з того, що позикодавець задовольнив свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а залишок суми боргу, визначений самим позикодавцем згідно власних розрахунків, в повному обсязі був прощений позичальнику. Будь-які підстави вважати, що сума існуючого боргу по кредитному договору була прощена лише частково відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував всі обставини справи. Зазначає, що після звернення стягнення на предмет іпотеки, заборгованість за кредитним договором не була погашена в повному обсязі, а у кредитора є право на стягнення заборгованості, про що визначено в договорі іпотеки. Звернення позивача до суду з позовом про визнання зобов`язань припиненими, а не прощеними, є безпідставним. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інший учасник справи відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», уклали кредитний договір. Відповідно до умов вказаного договору позичальник отримав кредит в сумі 26 000 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 11,5 річних з кінцевим терміном повернення до 14 грудня 2020 року на придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с.10-12). В рахунок забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 грудня 2005 року ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», уклали іпотечний договір. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13-15). З повідомлення АТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № 2247 від 11 липня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 було попереджено, що в разі не сплати боргу за кредитним договором, розмір якого станом на 18 червня 2019 року становив 45 909 доларів США 9 центів, у тридцятиденний строк, АТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». Також ОСОБА_1 повідомлено, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку», їй буде прощено (анульовано) залишок непогашеної заборгованості за кредитом (а.с.7а). З довідки АТ «Альфа Банк» про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу № 812 від 27 грудня 2019 року вбачається, що 24 жовтня 2019 року Банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно висновку суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 327 000 гривень. Таким чином, після здобуття банком права власності на предмет іпотеки, залишок заборгованості за кредитним договором №376 від 29 грудня 2005 року (за основною сумою, процентами, пенею та штрафними санкціями) за офіційним курсом НБУ станом на 24 жовтня 2019 року склав: 2 472 657 гривень 9 копійок. У зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 ЗУ «Про іпотеку» на дату державної реєстрації Банком права власності на нерухомість ОСОБА_1 прощено (анульовано) залишок заборгованості за кредитним договором № 376 від 29 грудня 2005 року (а.с.6). З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 жовтня 2019 року №186687206 вбачається, що за АТ «Альфа Банк» зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором припинилися внаслідок прощення боргу в порядку, визначеному в статті 605 ЦК України. Так, відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.. Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. За змістом частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Тобто, частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. Водночас, давши таке тлумачення Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні вказаних норм права принципу свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. Частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки. Згідно із статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною першою статті 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання може бути припинено за домовленістю сторін. Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Таке прощення є безумовним одностороннім правочином. Аналіз статті 605 ЦК свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим у момент отримання боржником письмової заяви кредитора боржникові про прощення боргу або в момент підписання договору про прощення боргу. Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, які Верховний Суд виклав у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 520/472/17, від 26 травня 2021 року у справі №761/10758/17. Колегія суддів вважає, що після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №376 від 29 грудня 2005 року припинилися відповідно до положень частини 5 статті 36 Закону України «Про іпотеку», що свідчить про відсутність боргу позивачки перед АТ «Альфа-Банк» після 24 жовтня 2019 року. З огляду на вказане, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №376 від 29 грудня 2005 року не могло припинитися внаслідок прощення боргу, оскільки такий борг на день такого прощення не існував. Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на вказану обставину. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що сторони у іпотечному договорі погодили інший порядок припинення зобов`язання за кредитним договором, ніж це передбачено в частині п`ятій статті 36 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, представник АТ «Альфа-Банк» посилається на пункт 2.4.10 договору іпотеки №376 від 30 грудня 2005 року, яким передбачено, що іпотекодержатель має право отримати повне задоволення вимог відповідно до приписів норм Закону України «Про іпотеку» у разі, якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Аналіз змісту вказаного пункту договору дає підстави зробити висновок про те, що в ньому передбачене право банку отримати повне задоволення вимог виключно у разі реалізації предмету іпотеки за умови недостатності грошових коштів від такої реалізації. Право банку отримати залишок боргу у разі задоволення іпотекодержателем забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки договором іпотеки №376 від 30 грудня 2005 року не передбачено. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 лютого 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 22 липня 2022 року. Головуючий О.О. Одинак Судді: Н.К. Височанська Н.Ю. Половінкіна