Постанова 4873 № 910/20799/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" лютого 2022 р. Справа№ 910/20799/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Владимиренко С.В. Попікової О.В. секретар судового засідання: Місюк О.П. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 01.02.2022 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 (повний текст складено - 19.07.2021) та апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард", Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 (повний текст складено - 23.07.2021) у справі №910/20799/20 (суддя - Селівон А.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 76 343, 16 грн В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (надалі - позивач, ТОВ "Грейнсвард") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач, Залізниця) про стягнення 76 343, 16 грн безпідставно набутих коштів. Позовні вимоги обгрунтовано безпідставним та протиправним нарахуванням відповідачем в односторонньому порядку та списанням з особового рахунку позивача збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда у вказаній сумі. Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що нарахування здійснювалось ТОВ "Грейнсвард" відповідно до п. 9 Правил зберігання вантажів та п.п.2.1 п.2 розділу ІІІ Збірника тарифів збору за користування вагонами та збору за зберігання вантажів через їх затримку з вини позивача на станції Козова Львівської залізниці. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 76 343, 16 грн безпідставно набутих коштів та 2 102, 00 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу плати за зберігання вантажу та стягнення з останнього 76 343, 16 грн відповідного збору, а отже оскільки нарахування та стягнення проведено не на підставі та на виконання діючих договорів, грошові кошти у вказаній сумі було набуто відповідачем без достатньої правової підстави. Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 76 343, 16 грн як безпідставно набутих коштів згідно ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими. У свою чергу відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені у позові обставини щодо відсутності правових підстав для стягнення з позивача спірних грошових коштів. 05.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання від ТОВ "Грейнсвард" про розподіл судових витрат та покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 11 500, 00 грн. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20 клопотання позивача про розподіл судових витрат задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 500, 00 грн. В решті суми вимог клопотання відмовлено. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, а також приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача, з покладенням на Залізницю обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500, 00 грн. Не погоджуючись із рішеннями місцевого господарського суду, учасники справи №910/20799/20 звернулися до Північного апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, зокрема: - відповідач (Акціонерне товариство "Українська залізниця") звернувся із апеляційними скаргами на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у даній справі, в яких просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нові судові рішення, якими відмовити у задоволенні позову; відмовити у стягненні з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу. Окрім того, у тексті апеляційних скарг скаржником викладені клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судових рішень, з обгрунтуванням причин такого пропуску; - позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард") звернувся із апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20, у якій просить скасувати зазначене рішення в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 11 500, 00 грн. Так, Залізниця в обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 посилається на недотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд не врахував при винесенні оскаржуваного рішення. Зокрема, скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відповідно до Загальних положень Збірника тарифів, тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов`язані з ними послуги встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, тобто є державно врегульованими, а державне регулювання тарифів має нормативне обмеження сторін правовідносин з перевезення вантажу Залізницею, щодо вільного визначення у договірному порядку вартості послуги з перевезення вантажу. При прийнятті оскаржуваного рішення, суд керувався у тому числі Роз`ясненням щодо нарахування збору за зберігання вантажу від 20.11.2019 № Ц-2/58/405-19, що є лише внутрішнім документом Залізниці, яке суперечить положенням Правил зберігання вантажів та Збірника тарифів. На думку відповідача, суд першої інстанції безпідставно не врахував п. 2.1.7 основного договору, згідно яким встановлено обов`язок Замовника відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані затримками вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, у тому числі, з інших причин, що не залежать від перевізника. Не було враховано і те, що умовами п. 4.5 Договору про перевезення вантажів на особливих умовах-за розкладом руху маршрутних поїздів №07153/П3-2018-О, в редакції договору від 26.09.2019 (надалі-Договір РРМП) чітко визначено зобов`язання Замовника передати навантажені та/або вивантажені вагони на колії загального користування у кількості, достатній для формування маршрутного поїзду, не раніше ніж за 4 години і не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП. Залізниця вказує, що позивачу на підставі п. 9 розділу 7 Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України та пп. 2.1 п. 2 розділу ІІІ Збірника тарифів було нараховано збір за зберігання вантажу на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони, які простоюють в очікуванні оформлення перевезення. Збір за зберігання вантажу сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами Таким чином, враховуючи обставини затримки вагонів в очікуванні оформлення перевезення та зберігання вантажу на місцях загального користування на станції Козова, на підставі Актів загальної форми ГУ-23, п. 9 Правил зберігання вантажів та пп. 2.1 п.2 розділу III Збірника тарифів, відповідачем складено накопичувальну картку № 18110535 та нараховано позивачу збір за зберігання вантажу на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони, які простоюють в очікуванні оформлення перевезення, у розмірі 59 811, 96 гри (в т.ч. ПДВ). При цьому, судом першої інстанції не взято до уваги та не надано відповідної правової оцінки правомірності включення до позову суми 16 531, 20 грн, яка була присуджена до стягнення за рішенням суду, до того ж жодними доказами не підтверджена. Скаржник звертає увагу, що в переліку №20191120 від 20.11.2019 зазначена сума 59 811, 96 грн, а не 76 343, 16 грн. з ПДВ. Відповідачем надано всі докази, які свідчать, про правомірність нарахування позивачу збору за зберігання вантажу на місцях загального користування на станції Козова Львівської залізниці, оскільки такий збір є державно врегульованим, а сторони позбавлені права вільного визначення у договірному порядку вартості цієї послуги. Окрім наведеного вище, скаржник вважає, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України і ст.20 Господарського кодексу України. Відтак, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду обрано належний спосіб захисту. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021, відповідач зазначає, що заявлена позивачем сума витрат па професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, оскільки оцінка дій, що полягали у вивченні судової практики та законодавства, підготовці процесуальних документів, юридичному аналізі, підготовці до судових засідань, не відповідає критеріям обгрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України. При цьому, на думку відповідача, позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту оплати за отримання послуг адвоката. В свою чергу, позивач обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу, які підтвердженні належними та допустимими доказами, є реальними, розумними та співмірними. Оскільки відповідачем обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не подано, судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір заявлених до відшкодування витрат. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2021 апеляційну скаргу ТОВ "Грейнсвард" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ "Грейнсвард" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано матеріали справи №910/20799/20 з Господарського суду міста Києва. 30.08.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/20799/20 з Господарського суду міста Києва. Водночас, протоколами передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 30.08.2021 апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О. У зв`язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. з 31.08.2021 на лікарняному та 13.09.2021 - у відпустці, вирішити питання щодо подальшого руху апеляційних скарг у даній справі у законодавчо визначений строк було неможливо. У подальшому, для вирішення питання щодо руху апеляційних скарг у даній справі, у зв`язку з перебуванням суддів Алданової С.О., Мартюк А.І., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколами передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 14.09.2021 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді: Владимиренко С.В., Попікова О.В. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021: - відкрито апеляційне провадження у справі №910/20799/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Грейнсвард" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.10.2021; - клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судових рішень задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021; відкрито апеляційне провадження у справі №910/20799/20 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Українська залізниця"; - вирішено здійснювати розгляд справи №910/20799/20 за апеляційними скаргами ТОВ "Грейнсвард", АТ "Українська залізниця" в одному об`єднаному апеляційному провадженні, у призначені дату та час, а саме: 19.10.2021; - роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги та встановлено строк для подання пояснень або заперечень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Позивач, скориставшись своїм правом, визначеним ст. 263 ГПК України подав до Північного апеляційного господарського суду відзиви на апеляційні скарги Залізниці, відповідно до яких просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зокрема, позивач зазначив, що ст. 63 Статуту залізниць України передбачає перевезення вантажів на особливих умовах лише за окремими договорами, у яких визначено право сторін встановлювати у такому договорі додаткову відповідальність за виконання зобов`язань щодо перевезення вантажів. П.4.2 договору РРМП в редакції №2 чітко передбачено, що у випадку накопичення маршрутного поїзда замовником до моменту оформлення перевізного документа сплачується: плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами" відповідно до додатку №1 до основного договору; плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, яка розраховується згідно формули, наведеної в п.3.2.1 договору. При цьому, жодний із елементів, який включається у розмір плати за надані послуги за договором РРМП в редакції №2, не передбачає збору саме за накопичення маршрутного поїзду за РРМП; - такого збору не передбачено і положеннями основного договору, на який посилається відповідач. Також слід зазначити, що різниця між регульованим та вільним тарифом виключно у способі визначення ставки (розміру) збору - встановлена/узгоджена, наявність статусу "регульований тариф" автоматично не породжує його обов`язковості. 21.09.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Грейнсвард" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів. 12.10.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач зазначає про те, що основним договором прямо зазначено, що розмір зборів, пов`язаних з перевезенням визначається Збірником Тарифів. Пункт 2.1. розділу III Збірника тарифів встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами. У зв`язку з перебуванням судді Попікової О.В., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2021, для розгляду апеляційних скарг у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 прийнято справу №910/20799/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард", Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів. Апеляційні скарги призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.12.2021. 09.11.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 (з урахуванням ухвали від 13.12.2021 про виправлення описки) клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Розгляд справи №910/20799/20 за апеляційними скаргами ухвалено здійснювати у раніше призначену дату 21.12.2021, в режимі відеоконференції, за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" (https://easycon.com.ua/). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у розгляді справи №910/20799/20 оголошено перерву до 01.02.2022. Водночас, вирішено здійснювати судове засідання 01.02.2022 в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" в приміщенні Північного апеляційного господарського суду. 24.12.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики з аналогічних правовідносин. 26.01.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення. У зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2022, для розгляду апеляційних скарг у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Владимиренко С.В., Попікова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 прийнято справу №910/20799/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард", Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів. У судове засідання 01.02.2022 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті апеляційних скарг, відповідно до яких представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021, просив суд їх задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; відмовити у стягненні з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, представник позивача проти доводів скарг відповідача заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційні скарги, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021, додаткове рішення в оскаржуваній частині - залишити без змін. При цьому свою апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 підтримав у повному обсязі, просив суд скасувати зазначене рішення в частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 11 500, 00 грн Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 01.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву на скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (замовник за договором) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник за договором) укладено Договір №07153/ПЗ-2018 про надання послуг (надалі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили права та обов`язки сторін, вартість послуг, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін, додаткові умови, строк дії Договору тощо. Пунктом 12.1 Договору визначено, що Договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна зі сторін письмово за один місць до закінчення дії договору не звернеться до іншої сторони з пропозицією про його припинення, то цей Договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги. Вказаний Договір підписано представниками перевізника та замовника та засвідчено печатками сторін. Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього. За своїм змістом та правовою природою укладений правочин є договором перевезення, що регулюється нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України. Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до п. 1.2. Договору перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язаний доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 із змінами та доповненнями (надалі - Статут), Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 року № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 року за № 340/16356 (надалі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (надалі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (надалі - КОТІФ) відповідно. Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083. Ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Згідно із пунктом 2 Статуту останній визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту). За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Відповідно до п. 1.3 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами. Згідно пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, згідно з пунктом 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді. П. 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Згідно п. 2.3.2 Договору перевізник зобов`язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно з інформацією АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначено в додатках до цього договору. Як встановлено з матеріалів справи, на станції Козова Львівської залізниці за залізничною накладною № 36769271 від 16.11.2021 відповідачем від вантажовідправника ТОВ "Грейснсвард" прийнято до перевезення на станцію Черноморська Одеської залізниці, одержувач Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИС", 44 вагони - зерновози, вантаж - зерно кукурудзи, перевезення на особливих умовах. Колегія суддів звертає увагу на те, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній на станції відправлення та під час перевезення від Залізниці не находило, отже, суд першої інстанції обгрунтованого дійшов висновку, що на станції відправлення вантаж прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень. У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що наявністю залізничної накладної, як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між позивачем як замовником та відповідачем як перевізником, яким виконуються доручення позивача щодо перевезення вантажів залізничним транспортом, договірних зобов`язань зобов`язань щодо приймання, транспортування (перевезення) вантажу та видачі його у пункті призначення. Пунктом 63 Статуту встановлено, що перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов`язань щодо перевезень вантажів. Так, 30.09.2019 згідно відповідної заяви про приєднання (акцепт) між позивачем як замовником та відповідачем як перевізником було укладено Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів в редакції договору від 26.09.2019. Відповідно до Інформаційного повідомлення про укладення Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, відповідному договору присвоєно № 07153/ПЗ-2018-О, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html (надалі - Договір РРМП). В подальшому Договір РРМП був викладений в редакції № 2 від 10.11.2019 (надалі - Договір РРМП в редакції № 2). Пунктом 1.3 Договору РРМП в редакції № 2 встановлено, що редакція № 2 Договору РРМП набуває чинності: з 01.11.2019 в частині п. 3.1 - 3.4, 3.6 Договору щодо замовлення послуг на грудень 2019 року та з 10.11.2019 в частині розд. 4 Договору щодо плати за надання послуг відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України; в решті умов - з 01.12.2019 відповідно до умов розд. "Порядок укладення, внесення змін та припинення договору" Договору. Тобто, до 01.12.2019 підлягають застосуванню умови Договору РРМП в редакції 26.09.2019, за винятком п. 3.1 - 3.4, 3.6 (щодо замовлення послуг на грудень 2019 року) та розд. 4 (щодо плати за надання послуг) Договору РРМП в редакції №

2. Відповідно до п. 1.1 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) перевізник надає замовнику послуги з організації перевезень маршрутами за погодженими сторонами розкладами руху вантажних маршрутних поїздів. В частині не урегульованій цим договором, сторони керуються укладеними між ними договорами про надання послуг з здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (далі - Основний договір про надання послуг) (п. 1.2. Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019)). При цьому в розділі 2 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) сторони визначили поняття: - розклад руху маршрутних поїздів (далі - РРМП) - встановлені перевізником: напрямки перевезення маршрутних поїздів (станції відправлення та прибуття за РРМП); дати та/ або періодичність руху поїздів по кожному з напрямків; час відправлення та прибуття маршрутних поїздів на станції, номера поїздів; - маршрутний поїзд - вантажний поїзд, сформований замовником з навантажених та/або порожніх вагонів, який відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником і не може бути менше 44 вагонів, та прямує без переробки на одну станцію призначення або розформування. Маршрутний поїзд може бути оформлено до перевезення як маршрутна відправка одним перевізним документом або як повагонні, групові відправки декількома перевізними документами. Пунктом 3.1 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) визначено, що за відсутності необхідного замовнику РРМП, замовник надає перевізнику (до Департаменту управління рухом) заявку на розробку такого РРМП. На основі наданої замовником заявки, перевізник затверджує РРМП не пізніше 8 робочих днів від дня отримання заявки замовника (п. 3.2 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019)). Згідно з п. 4.3 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) замовник забезпечує (здійснює) оформлення перевізних документів на перевезення завантажених та/або порожніх вагонів на станцію навантаження у кількості, необхідній для формування маршрутного поїзду, і відправлення маршрутного поїзду за РРМП у визначені таким РРМП терміни (строки). Замовник забезпечує (здійснює) проставляння в графі 7 перевізних документів відмітки "РРМП", а у графі "Найменування вантажу" ("Наименование груза") перевізних документів - відмітку "Перевезення на особливих умовах, Договір №__ від _._.20_. З одержувачем погоджено". Пунктом 4.5 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) визначено, що замовник, здійснює навантаження та/ або вивантаження вагонів та передає завантажені та/або вивантажені вагони на колії загального користування у кількості, достатній для формування маршрутного поїзду, не раніше ніж за 4 години і не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП. На виконання п. 2.3.3 Договору перевізником відкрито для замовника особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531 та присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача № 8104. Як визначено в п. 2.1.6 Договору замовник зобов`язаний оплачувати перевізнику послуги, пов`язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передплати за кодом платника. Вартість послуг та порядок їх оплати, визначені розділом 3 Договору. Розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовник та вагонах залізниць інших держав розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів (п.3.1 Договору). Відповідно до п. 3.2 Договору розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до договору; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки. Згідно пунктів 4.1- 4.3, 4.5 Договору сторони домовились, що розрахунки за цим договором здійснюються через Філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - філія "ЄРЦ"). При цьому, оплата здійснюється у національній валюті на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання перевізника, з якого грошові кошти зараховуються на особовий рахунок замовника. По мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначених в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг); додаткових послуг за вільними тарифами; штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами). В свою чергу розділом 4 Договору РРМП в редакції № 2 (чинний з 10.11.2019) встановлено такі умови плати за надання послуг: 4.1. Плата при наданні послуг з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП розраховується і стягується відповідно до розд. 3 основного договору про надання послуг з підвищенням розміру інфраструктурної складової плати тарифу визначеного для власного вагону (Івл) на 20 % відповідно до п. 23 розд. ІІ збірка тарифів (далі - інфраструктурна складова тарифу). 4.2. У випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. 4.3. У випадку визначення замовником розміру ставки плати за використання вагонів перевізника більше, ніж визначено в додатку 2 до Основного договору про надання послуг, плата нараховується за ставкою, запропонованою замовником в замовленні на РРМП. На підставі поданої позивачем заявки, відповідачем відповідно до розпорядження від 14.11.2019 № ЦД-14/11/1134 було розроблено та затверджено розклад руху маршрутних поїздів, з датою відправлення 16.11.2019 року зі станції Тернопіль (Козова) Львівської залізниці на станцію призначення Чорноморська (ТІС - Хімічна) Одеської залізниці. Як зазначалось вище, відповідачем згідно накладної № 36769271 від 16.11.2019 було прийнято до перевезення по станції Козова Львівської залізниці маршрутний поїзд у кількості 44 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим терміном доставки (закінчується 16.11.2019, 10:24), про що свідчать відмітки у графах 7, 20 вказаної накладної. Пунктом 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Як встановлено судом апеляційної інстанції, представниками станції Козова Львівської залізниці були складені акти загальної форми ГУ-23 № 2165 від 14.11.2019, № 2169 від 15.11.2019, № 2172 від 15.11.2019, № 2176 від 15.11.2019, № 2179 від 16.11.2019, № 2177 від 16.11.2019, № 2181 від 16.11.2019, № 2182 від 16.11.2019 про затримку вагонів на станції Козова на станційних коліях в очікуванні оформлення перевізного документу на маршрут, які підписані начальником станції та комерційним агентом, а також акт № 2169 від 15.11.2019 - менеджером позивача Якубовським В.П. Вказаними актами засвідчено, що вагони відставлені на станційну колію загального користування до закінчення навантаження маршрутної відправки та оформлення перевізного документа. Також в матеріалах справи наявні гарантійні листи б/н від 14.11.2019, 15.11.2019 та 16.11.2019 на адресу начальника станції Козова за підписом менеджера ТОВ "Грейнсвард" Якубовського В.П. з проханням забрати вагони з під`їздної колії на місце загального користування до оформлення перевізного документа, в яких також гарантувалась відповідна оплата. При цьому згідно наявних у справі доказів вбачається, що враховуючи відсутність власної під`їзної колії по станції Козова Львівської залізниці у ТОВ "Грейнсвард", позивач залучив до виконання зобов`язань третю особу - ПАП "Агропродсервіс", на під`їзну колію якого проводилась подача вагонів на підставі Договору № Л/ДН-2/17/130/М/П про подачу та забирання вагонів ПАП "Агропродсервіс" від 12.02.2017, укладеного останнім з Виробничим підрозділом "Тернопільська дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та згідно якого здійснюється подача, розставляння на місця навантаження ,вивантаження і забирання вагонів з під`їздної колії, яка належить залізниці, примикає стрілочним переводом № 17 до станції Козова Львівської Залізниці і обслуговується локомотивом залізниці. Вказаний Договір укладено терміном на 5 років з 12.02.2017 до 12.02.2022 включно (п. 20). Згідно наявної в матеріалах справи Заявки (Угоди) терміном дії від 15.07.2019 до 31.12.2019 ТОВ "Грейнсвард" просило вагони, які будуть прибувати на його адресу для навантаження подавати на під`їзну колію ПАП "Агропродсервіс". Окрім цього у вказаній Заявці (Угоді) директором ТОВ "Грейнсвард" Козловим Ю.Г. підтверджено своїм підписом, що з умовами Договору про подачу та забирання вагонів ПАП "Агропродсервіс" Договору № Л/ДН-2/17/130/М/П від 12.02.2017, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" регіональна філія "Львівська залізниця" виробничий підрозділ "Тернопільська дирекція залізничних перевезень" та ПАП "Агропродсервіс", ознайомлений і зобов`язується їх виконувати. Згідно Заявки (Угоди) розрахунки за подачу - забирання, маневрову роботу, користування вагонами зобов`язується проводити власник вантажу. Заявка (Угода) погоджена начальником станції Козова Львівської залізниці та ТОВ "Грейнсвард". Згідно з п. 6 Договору № Л/ДН-2/17/130/М/П від 12.02.2017 вагони на під`їзну колію подаються локомотивом залізниці із розставлянням вагонів на місцях завантаження, вивантаження. Відповідно до п. 9 Договору № Л/ДН-2/17/130/М/П від 12.02.2017 (в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.05.2017) максимальна переробна спроможність вантажних пунктів: по навантаженню зернових вантажів: на фронті № 1 - 1 вагон, час - 48 хвилин, розмір подачі - 7 вагонів, на фронті № 2 - 1 вагон, час - 48 хвилин, розмір подачі - 3 вагони, на фронті № 3 - 1 вагон, час - 48 хвилин, розмір подачі- 5 вагонів, при відсутності навантаження на фронті № 3 вивантаження зернових вантажів - 1 вагон., час - 45 хвилин, розмір подачі - 5 вагонів. В свою чергу позивачем не заперечувались обставини щодо того, що вагони завантажувались на під`їзній колії ПАП "Агропродсервіс" та зберігались на коліях загального призначення до закінчення навантаження маршрутної відправки і оформлення перевізного документу. Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами визначений Правилами користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 (надалі - Правила № 113), зокрема, п. 3 Правил № 113 визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам`яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23 а, Актів загальної форми ГУ-23. Пам`ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, Пам`ятки про видачу/приймання контейнерів. Таким чином, первинними документами, які підтверджують надання послуг за подавання й забирання вагонів та маневрову роботу є Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, на підставі яких оформляються Відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу. Приписами абзацу 1-4 п. 4 Правил № 113 встановлено, що Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами , контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником. Згідно абзацу 5, 6 п. 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам`ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам`ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласниом. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (п. 2.6 Правил № 644). Зокрема, в матеріалах справи наявні підписані менеджером позивача пам`ятки про подавання вагонів № 245 від 13.11.2019, № 246 від 14.11.2019, №№ 247, 248, 249 від 15.11.2019, № № 250, 251 від 16.11.2019, пам`ятка про забирання вагонів № 206 від 16.11.2019 і повідомлення про закінчення вантажних операцій № 218 від 16.11.2019. Окрім цього позивачем надана копія накопичувальної картки № 18110535 від 18.11.2019, яка не містить підпису вантажовласника. Після завантаження та зважування вагони забиралися з місця навантаження - під`їздної колії ПАП "Агропродсервіс" та виставлялись на станційні колії для формування маршрутного поїзду в очікуванні призначення на станцію Чорноморська (експ. для ТІС). Позивач звертаючись до господарського суду зазначає, що відповідач враховуючи обставини затримки вагонів в очікуванні формування маршрутного поїзду та оформлення перевізних документів, в порушення п. 4.2 розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2, при розрахунку плати за надання послуг з перевезення вантажу на особливих умовах за РРМП безпідставно та протиправно по накопичувальній картці № 18110535 від 18.11.2019 було нараховано на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти в розмірі 76 343,16 грн з ПДВ, що підтверджується переліком № 20191120 від 20.11.2019. З метою досудового регулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 1702-057 від 17.02.2020 про повернення безпідставно списаних коштів в сумі 59 811, 96 грн, а також коштів в сумі 16 531, 20 грн, нарахованих станцією Козова Львівської залізниці як збір за організацію та накопичення власного рухомого складу, що на переконання позивача є неправомірним, оскільки накопичення навантажених вагонів для формування маршрутного поїзда здійснювалось не на станції навантаження, а на станції Тернопіль Львівської залізниці. Проте, за результатами розгляду вказаної претензії відповідачем листом № ЦИЛ-19/1205 від 15.07.2020 в її задоволенні ТОВ "Грейнсвард" відмовлено. Таким чином, на думку позивача, відповідачем було неправомірно нараховано та списано з рахунку ТОВ "Грейнсвард" плату (збір) за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за РРМП та за організацію та накопичення власного рухомого складу в загальній сумі 76 343, 16 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача в судовому порядку як безпідставно набута. Місцевий господарський суд, враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів звертає увагу на те, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю. Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі. Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, як зазначалось вище, за наслідками укладення між сторонами шляхом приєднання (акцепту) Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів (договір РРМП), сторонами було погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати. Умовами розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2 визначено та врегульовано спеціальні умови плати за надані послуги. Зокрема, пунктом 4.2 договору про РРМП в редакції № 2 визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Тобто з урахуванням змісту укладеного між сторонами правочину вбачається, що наведеним пунктом Договору про РРМП в редакції № 2 чітко визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується: - плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до Договору; - плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, яка розраховується згідно формули, наведеної в п.3.2.1 Договору. При цьому ні вказаним пунктом 4.2, ні жодним іншим пунктом розділу 4 "Плата за надання послуг" договору про РРМП в редакції № 2 будь - яких інших додаткових платежів та/або зборів, в т.ч. збору за зберігання вантажу саме під час накопичення маршрутного поїзду за РРМП до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд не передбачено. Поряд із цим суд звертає увагу, що Редакція № 2 договору РРМП в частині розділу 4 Плата за надання послуг набула чинності з 10.11.2019, тобто враховуючи фактичні обставини надання послуг перевезення до спірного відправлення підлягають застосуванню умови п. 4.1 - 4.3 розділу 4 Договору РРМП в редакції №

2. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання відповідача на розділ 3 Договору, який визначає вартість послуг та порядок визначення розміру плати, зокрема, п.3.1, оскільки вказаний пункт стосується перевезення "у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав", натомість в даному випадку перевезення здійснювалося у вагонах перевізника, що підтверджується відомістю вагонів до залізничної накладної № 36769271, а тому при визначенні плати за надані послуги підлягає застосуванню п. 3.2 Договору, згідно якого плата за перевезення вантажу складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах. Відтак, місцевий господарський суд правомірного дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за РРМП. При цьому судом першої інстанції слушно не прийнято до уваги посилання відповідача на необхідність врахування позивачем вимог пункту 1.2 Договору про РРМП, згідно умов якого в частині, не врегульованій цим договором, сторони керуються укладеним між ними договором про надання послуг зі здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення вантажів та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (Договір), і проведення розрахунків за ці послуги, оскільки за висновками суду в силу наведених умов п. 1.2 Договору про РРМП положення основного договору в частині, врегульованій Договором РРМП в редакції № 2, не застосовуються до спірних правовідносин сторін, позаяк такі правовідносини врегульовані Договором РРМП в редакції № 2, зокрема, п. 4.2 розділу 4 "Плата за надання послуг". Таким чином, оскільки спірні правовідносини врегульовані Договором РРМП в редакції № 2, то не підлягає застосуванню і п. 2.1.7 Договору, на який посилається відповідач в обгрутування своїх доводів, згідно якого замовник зобов`язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов`язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причин, що не залежать від перевізника. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання сум з внесеної передоплати за кодом платника. В свою чергу, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами Договору РРМП в редакції № 2, безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого як на підставу правомірності спірних нарахувань посилався відповідач, зазначаючи, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Окрім цього в контексті вищенаведеного безпідставним є посилання відповідача на пп. п. 2 розділу III Збірника тарифів, згідно якого передбачено нарахування збору за зберігання вантажів на місцях загального користування, а також п.п.2.1 п.2 вказаного Розділу, згідно якого після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу в зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі в контейнерах, на підставі яких і було здійснене нарахування збору відповідачем. Судом апеляційної інстанції також враховані роз`яснення АТ "Укрзалізниця" № Ц-2/58/405-19 від 20.11.2019 щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП), згідно п. 3.5 яких зазначено, що збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується. Суд зазначає, що наведені роз`яснення видані після прийняття станцією Козова Львівської залізниці вантажу до перевезення згідно залізничної накладної № 36769271 та в будь-якому разі не змінюють спірні правовідносини, проте додатково пояснюють порядок реалізації правовідносин сторін під час накопичення маршрутного поїзда, під час якого збір за зберігання вантажів не нараховується. Враховуючи вищенаведене в сукупності, місцевий господарський суд обгрунтованого дійшов висновку, що відповідачем у спірному випадку безпідставно нараховано позивачу плату за зберігання вантажу та стягнуто з позивача відповідного збору у розмірі 76 343,16 грн. Місцевий господарський суд звернув увагу на те, що предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього 76 343, 16 грн безпідставно набутих коштів. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Разом з тим, судом першої інстанції правомірно враховані правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18, відповідно до якої конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ). За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави дійти для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Одним із видів врегульованих цивільним законодавством цивільних правовідносин є майнові правовідносини, які засновані на юридичній рівності. вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), та виникають з приводу приналежності (присвоєння) або використання різного роду матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами. Так, у цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об`єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК України), які при цьому відрізняються від інших об`єктів (речей, результатів робіт, нематеріальних об`єктів тощо). Як слушно звернув увагу суд першої інстанції, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до обставин даної справи між сторонами існують правовідносини на підставі Основного договору та Договору РРМП, однак, кошти у сумі 76 343,16 грн стягнуто відповідачем не на виконання вказаних договорів, тобто перерахування відбулось без правових підстав, а отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 76 343,16 грн як безпідставно набутих коштів є обґрунтованими. Наразі, доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 07153/ПЗ-2018 про надання послуг від 07.02.2018 та Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів № 07153/ПЗ-2018-О від 26.09.2019 (в редакції № 2 від 10.11.2019) та/або окремих їх положень суду також не надано. Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 судом апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, згідно яких саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Щодо посилання відповідача на невірно визначений позивачем при зверненні з даним позовом спосіб захисту, який не відповідає приписами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України). До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Статтею 16 даного Кодексу, яка кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення. До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, а саме безпідставно нарахованого та стягнутого з відповідача згідно п. 9 Правил зберігання вантажів та п.п.2.1 п.2 розділу ІІІ Збірника тарифів збору за користування вагонами та збору за зберігання вантажів через їх затримку на станції Козова Львівської залізниці. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме матеріально-правова вимога позивача про стягнення з АТ "Українська залізниця" безпідставно набутих коштів, в повній мірі дозволить відновити права та законні інтереси позивача. Статтею 129 Конституцією України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на встановлені обставини справи та вищевикладені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 76 343,16 грн безпідставно набутих коштів. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення. Разом з тим, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення у справі, колегія суддів вважає правомірним висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2021 після винесення рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2021, позивач подав до суду першої інстанції клопотання про розподіл судових витрат, в якому просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 500, 00 грн. В свою чергу, відповідач скориставшись своїм правом, подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу, зазначаючи, що позивачем у позовній заяві було повідомлено, що орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат включає 7 000, 00 грн, при цьому у клопотанні про розподіл судових витрат заявлено до розподілу 11 500, 00 грн, у той час як від представника позивача не надходило жодних заяв про збільшення цих витрат та подання доказів їх понесення у більшому розмірі у майбутньому. Також, за доводами відповідача, заявлена сума зважаючи на складність справи, розумну необхідність понесення цих витрат порушує критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, до переліку зазначених в Актах виконаних робіт адвокатом позивача включено вартість послуг, які по суті дублюються та є однією і тією ж самою послугою, чим штучно збільшено загальну вартість послуг, а також безпідставно включено вартість послуг копіювання документів та направлення клопотань, що не є витратами на правову допомогу, оскільки не потребують спеціальних знань. Також відповідач наполягає на тому, що заявлений розмір не відповідає критерію реальності, у т.ч. враховуючи, що дана категорія справ за позовами клієнта не є єдиною, нормативно-правове регулювання спору не змінюється, що не потребують значних зусиль та великого обсягу роботи адвоката. Посилаючись на вказані підстави відповідач просив відмовити у задоволенні клопотання позивача у повному обсязі. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 стягнуто з відповідача на користь позивача 3 500, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача щодо неспівмірності заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим. Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України). За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з позовом позивач у позовній заяві вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції складає 7 000, 00 грн та заявляв клопотання про надання доказів понесення цих витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України. Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 вбачається, що судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем, а саме витрат на професійну правничу допомогу. Частиною 1 ст. 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до поданого клопотання про розподіл судових витрат позивачем зазначено про розмір фактично понесених витрат на правничу допомогу становить 11 500, 00 грн, які він просить покласти на відповідача. Водночас подане клопотання не містить будь-якого пояснення щодо необхідності збільшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу з 7 000, 00 грн до 11 500, 00 грн. Так, на підтвердження понесених судових витрат позивач долучив до матеріалів справи: - копію договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020, укладеного між позивачем (клієнтом) та адвокатом Накоп`юк Я.В., що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 001243 від 16.12.2019; - ордер серія СА №1002411 від 15.12.2020, виданий адвокатом Накоп`юк Я.В. на надання правової допомоги ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" на підставі договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020 у Господарському суді міста Києва; - ордер серія СА №1007688 від 23.02.2021, виданий АО "Право, бізнес і фінанси" адвокату Накоп`юк Я.В. на надання правової допомоги ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" на підставі договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020 у Господарському суді міста Києва; - копію додаткової угоди №1 від 04.01.2021 до договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020, якою у зв`язку із зміною форми адвокатської діяльності викладено договір в новій редакції; - Акт виконаних робіт (наданих послуг) №01-02/129 від 16.12.2020 на суму 5 000, 00 грн із розрахунку надання клієнту адвокатом юридичних послуг, обсягом 300 хв; - рахунок на оплату №01-02/129 від 16.12.2020 на суму 5 000, 00 грн; - платіжне доручення №6390 від 17.12.2020 на суму 5 000, 00 грн за надані юридичні послуг згідно дог №01-02 від 03.02.2020 по рах. №01-02/129 від 16.12.2020; - Акт виконаних робіт (наданих послуг) №01-02/144 від 28.04.2021 на суму 6 500, 00 грн із розрахунку надання клієнту адвокатом юридичних послуг, обсягом 270 хв; - рахунок на оплату № 01-02/144 від 28.04.2021 на суму 6 500, 00 грн; - платіжне доручення №6477 від 29.04.2021 на суму 6 500, 00 грн за надані юридичні послуг згідно дог №01-02 від 03.02.2020 по рах. №01-02/144 від 28.04.2021. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). За умовами п.4.3 укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги № 01-02 від 03.02.2020 визначено, що вартість наданих адвокатом послуг складає 1 000, 00 грн за 1 годину роботи, а за участь у кожному судовому засіданні 2 000, 00 грн, але не повинна перевищувати суму у розмірі 3 000, 00 грн. Згідно положень п.4.4 договору сторони домовились про додатковий гонорар (премію) у разі прийняття для клієнта позитивного рішення. Відповідно до умов п.4.3 договору в редакції додаткової угоди від 04.01.2021 встановлено, що вартість послуг адвоката складає 1 000, 00 грн/год, гонорар успіху 7% від ціни позову. На підтвердження надання адвокатом (адвокатським об`єднанням) послуг з правової допомоги та прийняття клієнтом таких послуг сторони склали акти виконаних робіт від 16.12.2020 на суму 5 000, 00 грн та від 28.04.2021 на суму 6 500, 00 грн, яким засвідчили вказаний факт, а також погодили, що вартість наданих юридичних послуг становить 11 500, 00 грн. Матеріалами справи підтверджено, що позивач надані йому послуги оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, доданими до клопотання про розподіл судових витрат. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі 11 500, 00 грн, судом першої інстанції правомірно враховано, що у в розумінні ст. 124 ГПК України з огляду на зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у першій заяві по суті (позові) 7 000, 00 грн, і за відсутності заяви про збільшення вказаного розміру витрат до розміру вартості фактично наданих послуг, докази понесення яких будуть надані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, на суд покладається право, а не обов`язок здійснювати розподіл заявлених витрат, не вказаних у попередньому (орієнтованому) розрахунку. Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). Відповідно до поданих Актів виконаних робіт (наданих послуг) №01-02/129 від 16.12.2020 на суму 5 000, 00 грн, №01-02/144 від 28.04.2021 на суму 6 500, 00 грн колегією суддів встановлено, що до переліку наданих послуг та відповідно обсягу витраченого часу адвокатом у акті від 16.12.2020 зазначено найменування послуг "правовий аналіз відповіді АТ "Укрзалізниця", "підготовча робота для складання позовної заяви", які по суті є однією послугою, також зазначено про витрачений час на копіювання документів, що не є правовою допомогою та не потребує спеціальних знань, у Акті від 28.04.2021 аналогічно зазначено "правовий аналіз відзиву" та "підготовча робота для складання відповіді на відзив", що відповідно включає правовий аналіз відзиву, включено послуги з направлення заяв, клопотань, відповіді на відзив, що не є правовою допомогою та не потребує спеціальних знань. Згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 901/264/19, такі вчинені адвокатом дії, як оформлення копій письмових доказів, підготовка повного пакета документів для подачі до суду, надсилання документів поштою (представництво інтересів клієнта в поштовому відділенні) або подання їх до суду через канцелярію не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". А тому, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну правову допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи № 910/20799/20, у сумі 3 500, 00 грн, тобто шляхом зменшення заявленого позивачем у встановленому порядку розміру витрат на професійну правничу допомогу 7 000, 00 грн на 50% і розмір таких витрат є обґрунтованим до предмета спору, співмірним зі складністю позову, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Таким чином, Північним апеляційним господарським судом враховано всі доводи апелянтів та перевірено оскаржуване рішення та додаткове рішення щодо дослідження обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права та встановлено, що підстави для скасування рішення та додаткового рішення відсутні. Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2021 не підлягають скасуванню. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне поновити дію додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на АТ "Українська залізниця". Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 залишити без змін.

3. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20 залишити без задоволення.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у справі №910/20799/20 залишити без змін.

5. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/20799/20 залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця".

6. Матеріали справи №910/20799/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 21.02.2022. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.В. Владимиренко О.В. Попікова