Постанова 4870 № 907/526/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" липня 2025 р. Справа №907/526/24 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів О.І. Матущака О.В. Зварич, секретар судового засідання Залуцький Д.Т., розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича б/н від 21.04.2025 (вх. № 01-05/1215/25 від 22.04.2025) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 (повний текст рішення складено 31.03.2025, м. Ужгород, суддя Л.І. Пригара) у справі № 907/526/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина», м. Чернівці до відповідача фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича, м. Ужгород про стягнення 1 027 109,00 грн безпідставно отриманих коштів (з урахуванням заяв про зміну підстав позову та про залишення позову без розгляду в частині позовної вимоги) за участю представників: від позивача: Вовканич С.М. від відповідача: Смик Д.П. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича про стягнення 1 027 109,00 грн безпідставно отриманих коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ «Моекотаксі Буковина» та ФОП Дутком Є.В. в усній формі був укладений Договір про надання послуг, на виконання якого позивачем перераховано відповідачу в якості передоплати (авансу) грошові кошти у сумі 1 027 109 грн, що підтверджується фільтрованою банківською випискою за 14.10.2022 із поточного рахунку ТОВ «Моекотаксі Буковина» в АТ КБ Приватбанк. Позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань у частині надання послуг за Договором, останньому 16.05.2024 було надіслано лист-вимогу від 10.05.2024 щодо повернення одержаних коштів у вищевказаному розмірі на користь позивача, однак, така ФОП Дутком Є.В. залишена без виконання. За доводами позивача, шляхом надіслання вимоги від 10.05.2024 ТОВ «Моекотаксі Буковина» фактично відмовилося від укладеного між сторонами в усній формі Договору про надання послуг, а відтак, грошові кошти в сумі 1 027 109 грн є такими, що утримуються відповідачем за відсутності на те правових підстав, та підлягають стягненню з останнього в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Дутка Євгенія Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» 1 027 109 грн (Один мільйон двадцять сім тисяч сто дев`ять гривень) безпідставно отриманих коштів, а також 15 406,64 грн (П`ятнадцять тисяч чотириста шість гривень 64 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору. Судом першої інстанції, із урахуванням наявності укладеного між сторонами в усній формі Договору про надання послуг встановлено, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1 027 109 грн на умовах передплати (авансу). Матеріалами справи підтверджено, що відповідач свої зобов`язання щодо надання послуг за укладеним між сторонами в усній формі Договором не виконав, а доказів протилежного ФОП Дутком Є.В., у свою чергу, суду не надано. Беручи до уваги те, що чіткий строк виконання відповідачем зобов`язання щодо надання послуг або повернення авансового платежу за Договором не визначено (в силу його укладення сторонами в усній формі), місцевий суд дійшов висновку, що ФОП Дутко Є.В. повинен був виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення йому вимоги з боку позивача в силу приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач жодних дій, спрямованих на надання послуг або повернення грошових коштів із моменту їх отримання та зі спливом семиденного строку від моменту пред`явлення позивачем вимоги, оформленої листом б/н від 10.05.2024, не вчинив, і доказів протилежного матеріали справи не містять. Відтак, зобов`язання ФОП Дутка Є.В. щодо повернення ТОВ «Моекотаксі Буковина» суми 1 027 109 грн є простроченим. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 1 027 109 грн, із огляду на що позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Не погодившись з даним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 21.04.2025 (вх. № 01-05/1215/25 від 22.04.2025) в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 у справі №907/526/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. На переконання апелянта, допущені процесуальні порушення судом першої інстанції в частині не вирішення клопотання відповідача про витребування доказів та відповідно повноти дослідження обставин спору є такими помилками, які порушили принцип пропорційності господарського судочинства, та, як наслідок, не забезпечили справедливого розгляду справи на даному етапі. Рішення суду, прийняте з порушенням норм процесуального права, не може вважатися таким, що відповідає приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд, а тому підлягає скасуванню. Разом з тим, скаржник зазначає, що одностороння відмова від договору про надання послуг може мати місце виключно на підставах, прямо установлених законом чи домовленістю сторін. Таким чином ототожнення судом першої інстанції листа-вимоги позивача на адресу відповідача б\н від 10.05.2024 року про повернення коштів з фактом відмови від укладеного між сторонами усного договору про надання послуг не грунтується на вимогах закону. Окрім того, апелянт вказує, що твердження позивача і висновки суду першої інстанції про те, що грошові кошти в сумі 1 027 109, 00 грн., які надійшли на банківський рахунок відповідача є авансом за договором надання послуг б/н від 01.2022 р., без підтвердження зазначеного факту відповідачем з врахуванням того, що договір, як зазначено у позовній заяві, укладено усно, не надання позивачем інших доказів, які доводять вказану обставину, не грунтуються на матеріалах справи та приписах закону. Товариство з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує. У судове засідання 16.07.2025 з`явився представник позивача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив. У судове засідання 16.07.2025 з`явився представник відповідача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав. Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. Як вбачається із наявної в матеріалах справи фільтрованої виписки по рахунку позивача, ним 14.10.2022 було перераховано відповідачу Фізичній особі підприємцю Дутку Євгенію Володимировичу грошові кошти в загальній сумі 1 027 109 грн із призначенням платежу: «Часткова оплата за послуги згідно Договору б/н від 01.2022 року. Без ПДВ.». За твердженням позивача, означена сума коштів була надіслана відповідачу в якості передоплати (авансу) та на виконання укладеного між сторонами в усній формі Договору про надання послуг. В подальшому, 16.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» звернулося до ФОП Дутка Євгенія Володимировича з листом б/н від 10.05.2024, в якому, із посиланням на обставину ненадання відповідачем послуг на суму 1 027 109 грн, вимагало повернути грошові кошти у згаданому розмірі як безпідставно набуті. Попри отримання 20.05.2024 надісланої ТОВ «Моекотаксі Буковина» вимоги б/н від 10.05.2024, відповідач суму 1 027 109 грн позивачеві не повернув, що і зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з ФОП Дутка Є.В. безпідставно одержаних коштів в означеному розмірі у примусовому порядку відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України. При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Колегія суддів зазначає, що предметом заявленого позову в даній справі є стягнення з відповідача суми 1 027 109 грн, яка, за доводами позивача, є безпідставно збереженими коштами в розумінні положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до ч. 1 зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України). Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, при чому, з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. В разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 12.07.2023 у справі №904/393/22, від 20.11.2024 у справі №904/37/24). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та від 29.01.2025 у справі №910/715/24). За встановленими судом обставинами, позивач, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги в даній справі, покликається на укладення між сторонами в усній формі Договору про надання послуг, на виконання якого ТОВ «Моекотаксі Буковина» перерахувало ФОП Дутку Є.В. грошові кошти в сумі 1 027 109 грн у якості передоплати (авансу). При цьому, за доводами позивача, шляхом надіслання вимоги від 10.05.2024 ТОВ Моекотаксі Буковина фактично відмовилося від укладеного між сторонами в усній формі Договору про надання послуг, а відтак, грошові кошти в сумі 1 027 109 грн є такими, що утримуються відповідачем за відсутності на те правових підстав, та підлягають стягненню з останнього в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За приписами ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно із ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. За твердженням позивача, ним, із урахуванням наявності укладеного між сторонами в усній формі Договору про надання послуг, перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 1 027 109 грн на умовах передплати (авансу). Аванс це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання (такі ж висновки підтримав Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18). Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 04.12.2019 у справі №910/1085/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 05.06.2024 у справі №908/659/23, від 13.03.2025 у справі №922/1778/24, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19). Водночас із огляду на те, що положеннями Цивільного кодексу України не врегульовано питання повернення попередньої оплати за договором про надання послуг, суд, застосовуючи аналогію закону на підставі ч. 10 ст. 11 ГПК України, звертається до приписів, зокрема, статті 693 Цивільного кодексу України, частиною 2 якої унормовано, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, суд враховує позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постановах від 08.02.2019 у справі №909/524/18, від 22.06.2023 у справі №925/1238/22 та від 30.01.2024 у справі №910/903/23 про те, що ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права певним шляхом. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 28.02.2019 у справі №912/2275/17 та від 22.06.2023 у справі №925/1238/22, умовою застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Водночас тлумачення норм п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти), і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №686/1727/20 та від 13.04.2023 у справі №910/13367/19 (910/13951/21). Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17. З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду застосувала до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняла у справі нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 764 550 грн. безпідставно отриманих коштів та витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 4 статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у Постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17. У постанові від 17.02.2020 № 916/1701/18 Касаційний господарський суд зазначив, що у разі припинення зобов`язань сторін за договором, позивач міг би розраховувати на стягнення з відповідача сплаченого йому авансу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим. У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач свої зобов`язання щодо надання послуг за укладеним між сторонами в усній формі Договором не виконав, а доказів протилежного ФОП Дутком Є.В., у свою чергу, суду не надано. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України). Так, судом встановлено, що відповідач жодних дій, спрямованих на надання послуг або повернення грошових коштів із моменту їх отримання та зі спливом семиденного строку від моменту пред`явлення позивачем вимоги, оформленої листом б/н від 10.05.2024, не вчинив, і доказів протилежного матеріали справи не містять. Відтак, зобов`язання ФОП Дутка Є.В. щодо повернення ТОВ «Моекотаксі Буковина» суми 1 027 109 грн є простроченим. Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов до вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 1 027 109 грн, із огляду на що позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Колегія суддів вказує, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням, а вказівки на процесуальні порушення з боку суду є неаргументовані. Відповідно до правової позиції, висловленої у Постанові від 28.02.2024 № 922/3289/21 Верховним Судом: «

87. Незгода скаржника з рішенням або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчить про його незаконність». Будь-яких порушень вимог господарського процесуального закону, що були б безумовними підставами для скасування судового рішення, у апеляційній скарзі не наведено, а незгода сторони з оцінкою наданих судом доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог процесуального закону, суд оцінював докази за власним переконанням з дотриманням стандарту доказування «вірогідністі доказів». Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 у справі №907/526/24. За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, УХВАЛИВ : 1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича б/н від 21.04.2025 (вх. № 01-05/1215/25 від 22.04.2025) залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 у справі № 907/526/24 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Повний текст постанови виготовлено 28.07.2025. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя О.І. Матущак Суддя О.В. Зварич