Ухвала КЦС ВС № 150/180/20

Ухвала 14 лютого 2022 року місто Київ справа № 150/180/20 провадження № 61-4664сво21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року у складі судді Цимбалюк Л. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у травні 2020 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, що складається із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2, 12 га, розташованої на території Володіївецької сільської ради. Право власності ОСОБА_3 посвідчується державним актом на право приватної власності на землю. У ОСОБА_3 було двоє дітей: дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 (батько позивача), який помер раніше своєї матері. На момент смерті баби позивач та його сестра були малолітніми, а тому є спадкоємцями за правом представлення, які прийняли спадщину після смерті баби з часу відкриття спадщини. ОСОБА_4 у нотаріально посвідченій заяві підтвердила, що до суду з приводу поновлення строку для прийняття спадщини звертатися не буде, фактично в управління спадковим майном не вступала, щодо прийняття ОСОБА_1 спадщини не заперечує. Сестра позивача ОСОБА_6 також надала заяву, в якій не заперечує про того, щоб свідоцтво про право на спадщину було видано на його ім`я. За заявою позивача 13 березня 2020 року державним нотаріусом Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , однак відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки частина спадкового майна, а саме земельна ділянка, площею 2, 12 га, розташована на території Володіївецької сільської ради, належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 23 жовтня 2012 року, серії ЯО № 551605. Відповідно до відповіді Відділу у Чернівецькому районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області позивач дізнався, що згідно з рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 30 січня 2001 року, серії ВН № 24070883, у порядку спадкування за заповітом. У листі Ямпільського районного суду Вінницької області зазначено, що справа № 2-7/2010 між такими сторонами у суді відсутня. Шахрайськими діями відповідача, зокрема, шляхом використання ним неіснуючого судового рішення для отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, порушено спадкові права позивача на отримання відповідного майна (земельної ділянки). Оскільки підставою для видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку було рішення суду, якого не існує, він підлягає визнанню недійсним. ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2012 року серії ЯО № 551605, виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 Чернівецькою районною державною адміністрацією у Вінницькій області; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2, 1221 га, розташовану на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, за ОСОБА_2 . Стислий виклад позиції відповідача та третьої особи ОСОБА_2 не визнав позовних вимог, заперечував проти їх задоволення через те, що позивач не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 . ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надало до суду пояснення, що рішення у справі не впливає на його права та інтереси, а тому просило вирішити спір на розсуд суду. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯО № 551605, виданий 23 жовтня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 Чернівецькою районною державною адміністрацією у Вінницькій області, та скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2, 1221 га, розташовану на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, за ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що оскільки підставою для видачі ОСОБА_2 спірного державного акта було рішення суду, якого не існує, тому відповідний державний акт порушує права позивача на отримання спадкового майна - земельної ділянки. За таких обставин суди зробили висновки, що є правові та фактичні підстави для визнання цього державного акта недійсним та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку, яка незаконно належить відповідачу. Апеляційний суд додатково зазначив, що оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 1268 ЦК України, згідно з якими малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину. Оскільки на момент набрання чинності новим ЦК України ОСОБА_1 ще був неповнолітнім (виповнилося повних 17 років), він за правилами частини четвертої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину без вчинення будь-яких дій для цього. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що факт незаконної видачі відповідачу державного акта на земельну ділянку є таким, що порушує права позивача як спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 17 березня 2021 року, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги тим, що суди під час розгляду справи не врахували правовий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 311/491/17-ц (провадження № 61-6245св18), що цивільним законодавством Української РСР, яке було чинним на час смерті особи, коло прав та обов`язків спадкодавця визначалося на час відкриття спадщини, яким згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР визнавався день смерті спадкодавця. Враховуючи, що спадщина після смерті баби позивача ОСОБА_3 відкрилася під час дії ЦК Української РСР, тому спірні відносини, на переконання заявника, регулюються цим Законом. Позивач не надав доказів прийняття спадщини згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР, а також вчинення таких дій від його імені матір`ю як законним представником згідно зі статтею 14 ЦК Української РСР, оскільки позивач на день відкриття спадщини та до спливу строку на подання заяви про її прийняття був неповнолітнім. На переконання заявника, позивач пропустив строк для прийняття спадщини, доказів на продовження строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не надав, а тому права позивача як спадкоємця спірного майна (земельної ділянки) не порушені відповідачем. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи ОСОБА_1 у травні 2021 року надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про надуманість та необґрунтованість касаційної скарги, стверджував про законність оскаржуваних судових рішень. Просив Верховний Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду В ухвалі від 08 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав за доцільне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 701/472/19 (провадження № 61-12606св20). Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові, зумовлена тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 701/472/19 (провадження № 61-12606св20) дійшла висновку, що під час вирішення питання про захист прав спадкоємців на спадщину, яка відкрилася та не була прийнята до 01 січня 2004 року відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (01 січня 2004 року), якщо з часу відкриття спадщини і до набрання чинності ЦК України не минуло шести місяців (тобто, якщо спадщина відкрилася 01 липня 2003 року або пізніше, та не була прийнята спадкоємцями). Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати, з наведеними висновками не погодилася, зазначивши, що пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не містить темпоральних (часових) обмежень щодо застосування ЦК України до спадщини в залежності від дати її відкриття, що мало місце до 01 січня 2004 року. Ця правова норма визначає умову застосування ЦК України до спадщини, яка відкрилася до набрання чинності цим Кодексом, - її неприйняття ніким із спадкоємців у порядку статті 549 ЦК Української РСР (яка діяла до 01 січня 2004 року). Тож, на переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки на день набрання чинності ЦК України позивач ОСОБА_1 був неповнолітнім, до правовідносин щодо спадкування ним спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята іншими спадкоємцями станом на 01 січня 2004 року, можуть бути застосовані відповідні норми Книги шостої ЦК України, зокрема, стаття 1268 цього Кодексу. Оскільки спадкові права позивача як неповнолітнього спадкоємця існували у часі до набрання чинності ЦК України та продовжували існувати після 01 січня 2004 року, у цій справі підлягає застосуванню правова норма, закріплена в пункті 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якої правила Книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом з урахуванням норми, викладеної в абзаці другому пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якою щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. ІV. ПОЗИЦІЯ ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вивчивши матеріали касаційної скарги та мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду на підставі такого. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 2, 12 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Володіївецької сільської ради. Право власності ОСОБА_3 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, серії ВН № 24070333. Заповіт ОСОБА_3 не складала. У ОСОБА_3 було двоє дітей: дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 . На день смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , повторно виданим 21 квітня 1998 року виконкомом Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області. У ОСОБА_5 було двоє дітей: син ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_6 . На день смерті баби ОСОБА_3 . ОСОБА_1 був неповнолітнім. У березні 2020 року ОСОБА_1 як спадкоємець за правом представлення після смерті баби ОСОБА_3 звернувся до Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме на земельну ділянку, площею 2, 1221 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Володіївецької сільської ради, право власності спадкодавця ОСОБА_3 на яку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, серії ВН № 24070883. Відповідно до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 13 березня 2020 року № 59815154 спадкова справа № 27/2020 після смерті ОСОБА_3 заведена 13 березня 2020 року - в день звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Інші спадкоємці до звернення позивача до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не зверталися. ОСОБА_1 23 лютого 2021 року подав до апеляційного суду нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4 від 23 листопада 2019 року, у якій вона зазначає про пропуск нею строку для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 та про те, що до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини вона звертатися не буде. ОСОБА_4 не заперечує проти отримання спадщини її племінником ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 23 лютого 2021 року до апеляційного суду подав нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_6 від 18 лютого 2020 року, у якій вона повідомила, що не претендує на спадкове майно після смерті баби ОСОБА_3 , до суду з позовом для визначення додаткового строку для прийняття спадщини звертатися не буде. ОСОБА_6 не заперечує проти видачі онуку померлої ОСОБА_3 ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом. Державним нотаріусом Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області 13 березня 2020 року у спадковій справі № 27/2020 винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова обґрунтовувалася тим, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0518954952020, виданим Відділом у Чернівецькому районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, земельна ділянка, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, площею 2, 1221 га, розташована на території Володіївецької сільської ради, належить ОСОБА_2 . У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, зареєстрована 23 листопада 2012 року за ОСОБА_2 . Відділом Держкомзему у Чернівецькому районі. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 березня 2020 року № 204244445, земельна ділянка, кадастровий номер 0524982300:05:002:0028, зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 23 жовтня 2012 року, серії ЯО № 551605. Суди встановили, що підставою для видачі ОСОБА_2 спірного державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2012 року, серії ЯО № 551605, було рішення суду від 09 березня 2010 року у справі № 2-7/2010 про визнання за ОСОБА_2 права власності на відповідну земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , якого не існує. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 11 серпня 2020 року до Чернівецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із заявою про те, що невідомою особою використано підроблені правовстановлюючі документи на право власності на земельну ділянку. За цією заявою 12 серпня 2020 року у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 12020025340000005 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Оцінка аргументів колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду стосовно передачі справи на розгляд Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Тлумачення наведеної норми процесуального права дає підстави стверджувати, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування тієї самої норми права норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їхніми елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин). На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що немає підстав для розгляду справи № 150/180/20 (провадження № 61-4664св21) Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанови Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р. Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)). Також у підпункті 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України визначений порядок відступлення від висновків Верховного Суду України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Вирішуючи питання про прийняття справи до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, враховано, що існують правові висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин, а тому, враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, відсутні підстави для вирішення питання про відступлення від висновку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки правові висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над правовим висновком колегії суддів. Так, у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 Верховний Суд України, надаючи оцінку застосуванню пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначив, що за змістом зазначених норм права відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР. Подібний за змістом правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18), зазначивши, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Наведене свідчить, що фактично колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ставиться питання про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а не правового висновку, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 701/472/19 (провадження № 61-12606св20), оскільки позиція, наведена в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про непогодження із висновками Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у подібних правовідносинах. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 701/472/19 (провадження № 61-12606св20) не викладала іншого правового висновку щодо застосування пунктів 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відмінного від тих висновків, що викладені у наведених постановах Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду. У своїй постанові колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що тлумачення пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується з урахуванням строку, визначеного частиною другою статті 549 ЦК Української РСР, тобто, якщо з часу відкриття спадщини і до набрання чинності ЦК України не минуло шести місяців, що за своїм змістом відповідає висновкам Верховного Суду України у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18). V. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ За таких обставин справи Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, застосовуючи правовий висновок Верховного Суду про ієрархію правових висновків Верховного Суду, дійшла переконання, що відсутні правові підстави для розгляду питання, порушеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 701/472/19 (провадження № 61-12606св20). У такому умовиводі Об`єднана палата виходить з наявності правових висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах за подібних правовідносин, які мають перевагу над правовим висновком колегії суддів Верховного Суду та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У разі незгоди з цими правовими висновками колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за відповідного мотивування має можливість передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від цих правових висновків. Подібних за змістом висновків про відсутність підстав для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питань про відступлення від правових висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, яке належить до функціональних повноважень Великої Палати Верховного Суду, дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалах від 16 березня 2020 року у справі № 175/3554/14-ц (провадження № 61-11271сво18), від 14 вересня 2020 року у справі № 182/8869/14-ц (провадження № 61-48357сво18) від 14 вересня 2020 року у справі № 761/21994/15-ц (провадження № 61-762сво19). Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. У підпункті 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (Firma Veritas TOV v. Ukraine, no. 2217/07, §§ 26-30, 15 May 2012). У такому випадку суд (об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий С. О. Погрібний Судді А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник І. М. Фаловська М. Є. Червинська