Постанова 4876 № 904/92/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.02.2022 року м.Дніпро Справа № 904/92/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач) суддів: Мороза В.Ф., Кузнецова В.О. при секретарі судового засідання Михайловій К.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 (прийняте суддею Крижним О.М., повне судове рішення складено 22.11.2021) у справі № 904/92/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" про стягнення 3% річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 434 525,52 грн. та визнання одностороннього правочину у вигляді заяви від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0220 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 3 434 525,52 грн. недійсним. ВСТАНОВИВ: 1.Короткий зміст позовних вимог. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №13-137-ВТВ (за період з 01 січня 2019 року (включно) по 30 квітня 2019 року (включно)) у розмірі 3 434 525,52 грн. 14.02.2020 від позивача надійшла заява в порядку ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, в якій позивач заявляє вимогу про визнання недійсним правочину у вигляді заяви АТ "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0620, оскільки вважає вимогу від 23.01.2020 №490007.2-Сл-898-0120 безпідставною та такою, що не створює для НАК "Нафтогаз України" будь-яких прав та обов`язків, а тому не визнає і заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. 2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20: - позов задоволено повністю; - стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором №13-137-ВТВ (за період з 01.01.2019 по 30.04.2019) у розмірі 3 434 525,52 грн. та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 51517,88 грн; - визнано недійсним правочин у вигляді заяви Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0220 про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 3 434 525,52 грн. Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що позивач допустив прострочення виконання зобов`язання щодо оплати поставленого газу за договором купівлі-продажу природного газу №13-137-ВТВ від 04.01.2013 у період з 01 січня 2019 року (включно) по 30 квітня 2019 року; наявність зазначеної заборгованості підтверджена судовим рішенням по справі № 904/4470/16. З огляду на те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості, господарський суд прийшов до висновку про право позивача нараховувати та стягувати з відповідача суми, передбачені статтею 625 ЦК України, зокрема, 3% річних за період з 01.01.2019 по 30.04.2019. При цьому, суд зазначив про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру 3% річних до 1 грн. Вимоги про визнання недійсним правочину у вигляді заяви АТ "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0620 задоволені, оскільки первинними бухгалтерськими документами не підтверджена заборгованість третьої особи перед позивачем, вказані вимоги не є безспірними, відтак відсутні правові підстави для проведення заліку взаємних зустрічних однорідних вимог. 3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд відхилив всі докази, надані АТ "Дніпропетровськгаз", які підтверджували правомірність проведеного зарахування однорідних зустрічних вимог, не наводячи жодного доказу зі сторони АТ "НАК "Нафтогаз України", пославшись лише на незгоду позивача із проведеним зарахуванням, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду у подібних правовідносинах. АТ "Дніпропетровськгаз" звертає увагу суду, що саме в рамках справи №910/9617/20 досліджувалися, зокрема, дійсність зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" у сумі 1 756 256 489,16 грн. за договорами від 30.06.2015 №15-709-Н, від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 12.04.2017 №17-204-Н, від 29.09.2017 №17-404-Н, від 05.11.2018 №18-504-Н, право вимоги за якими ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" відступило АТ "Дніпропетровськгаз", яке, в свою чергу, повідомило АТ "НАК "Нафтогаз України" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 8 786 661,13 грн., що є предметом спору у справі №904/1345/20. Водночас, апелянт звертає увагу суду, що вимоги АТ "Дніпропетровськгаз" є безспірними, оскільки виникли на підставі договору від 15.01.2020 року №15-01/20 відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та АТ "Дніпропетровськгаз", який є діючим та не оскаржений. Таким чином, в основу рішення судом фактично покладено судження щодо необхідності дотримання вимоги про безспірність, в той же час, судом допущено поширювальне тлумачення ст. 601 ЦК України, судом не надано правової оцінки усім обставинам та доказам в сукупності, а саме джерелу виникнення переплати, документам, якими оформлені правовідносини з приводу її передачі, не застосовано правову позицію Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19. Суд визнав недійсною заяву про припинення зобов`язання зарахуванням однорідних зустрічних вимог на підставі лише суб`єктивного ставлення АТ "НАК "Нафтогаз України" до проведеного зарахування однорідних зустрічних вимог Зі своєї сторони АТ "Дніпропетровськгаз" надано всі докази на підтвердження дійсності вимоги. Належну оцінку даним правовідносинам суд не надав, внаслідок чого не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме положення постанови кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №143. Апелянт вважає, що сфера дії Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" поширюється на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, а основна заборгованість за договором від 04.01.2013 №13-137-ВТВ підлягає реструктуризації. Як вбачається зі ст. 6 Закону, нараховані інфляційні втрати в рамках справи №904/92/20 підлягають списанню, оскільки основний борг буде погашено до моменту укладення договору про реструктуризацію за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Таким чином, інфляційні втрати на реструктуризовану згідно із Законом заборгованість не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню, а тому, у справі №904/92/20 відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 275 ГПК України. Отже, судом першої інстанції було неправильно застосовано ст. 6 Закону. Також, апелянт не погоджується з відмовою суду у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи. Оскільки у відповідності до статті 255 ГПК України ухвала про відмову у призначенні експертизи не підлягає оскарженню, відмова у задоволенні клопотання призвела до порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, внаслідок чого не відбулося всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Судом необґрунтовано відхилено клопотання про зупинення провадження по справі №904/92/20 до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі №910/9617/20, оскільки питання дійсності вимоги (наявності переплати) є безпосереднім об`єктом дослідження у справі №910/9617/20, яка наразі перебуває на розгляду в Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України". Судом безпідставно було відхилено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №640/31815/21. Об`єктивна необхідність зупинення провадження у справі №904/92/20 полягає у тому, що заборгованість, відносно якої АТ "НАК "Нафтогаз України" подано позовну заяву, з прийняттям Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" вже не є заборгованістю АТ "Дніпропетровськгаз" перед АТ "НАК "Нафтогаз України", а є предметом взаєморозрахунків між учасниками ринку природного газу, яка буде проведена у спосіб, встановлений цим Законом, а саме за рахунок видатків державного бюджету, однак, внаслідок бездіяльності НКРЕКП не може бути врегульована у встановлений Законом спосіб. За результатами розгляду адміністративної справи №640/31815/21 щодо бездіяльності НКРЕКП та включення АТ "Дніпропетровськгаз" до Реєстру, буде запроваджено механізм врегулювання заборгованості у спосіб, передбачений Законом. Крім того, поряд з неврахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, суд також не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2019 по справі №918/541/18, в яких суди дійшли висновку, шо неоскарження стороною договору відступлення права вимоги, який став підставою для припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, є підставою для залишення без задоволення позовних вимог про визнання проведеного заліку недійсним. АТ "НАК "Нафтогаз України" жодним чином не спростовувало розміру переплати, яка виникла у позивача перед третьою особою, а вимоги АТ "Дніпропетровськгаз" виникли на підставі договору відступлєння права вимоги, який є діючим та не оскаржений, тобто є безспірними. Більше того, судом проігноровано документальне підтвердження факту розподілу з боку АТ "Дніпропетровськгаз" в адресу ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" природного газу за нормою споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими постановою КМУ від 08.06.1996 року №619, виставлення споживачам ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" до сплати суми вартості природного газу за нормами, відмінними від норм споживання, встановлених даною постановою та обґрунтованим розрахунком переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" у зв`язку із сплатою останньому суми вартості придбаного природного газу з розрахунку норм споживання, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996 року №619. При цьому, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, суд необґрунтовано не врахував доводи АТ "Дніпропетровськгаз" щодо відсутності вини у несвоєчасному виконанні грошового зобов`язання, внаслідок чого відхилив клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат у справі №904/92/20 до 1,00 грн. 01.02.2022 від апелянта надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Апелянт вважає, що 3% річних на реструктуризовану згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" заборгованість не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, а тому вважає відсутнім предмет спору. У цю ж дату апелянтом подані клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/21566/17, а також про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення у справі № 640/31815/21.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Відносно доводів скаржника про відсутність в положеннях законодавства, що регулюють зарахування однорідних вимог такої умови його проведення, як безспірність вимог, що зараховуються позивач вважає за необхідне навести наступні спростування. Відповідно до висновків суду, підставою недійсності правочину про зарахування є спірність вимог відповідача до позивача, а не сам факт незгоди позивача з його вчиненням, як то вказує відповідач. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не відповідають дійсному змісту рішення та підставам позову у справі. Спір у даній справі виник, зокрема, з огляду на те, що НАК "Нафтогаз України" не визнавало обов`язку зі сплати заборгованості, що є предметом правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0220 у зв`язку з чим відсутня безспірність заявлених однорідних вимог, як одна з обов`язкових умов для здійснення зарахування. В процесі вирішення спору судом встановлено, що відступлені відповідачу третьою особою вимоги на суму 3 434 525,52 грн не підтверджені жодним належним доказом, оскільки долучені до матеріалів справи відповідачем постанови КМУ №63,143, акти приймання-передачі природного газу, протокол засідання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відеозапис такого засідання, листи, постанова про закриття кримінального провадження від 05.10.2020 та інші надані відповідачем докази не є належними доказами виникнення заборгованості НАК "Нафтогаз України" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", яка в подальшому була відступлена останнім АТ "Дніпропетровськгаз". Отже, у даній справі судом встановлена неузгодженість стосовно зустрічного зобов`язання та відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України, а це, у свою чергу, є підставою для визнання її недійсною, як такої, що вчинена з порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України. Наведені відповідачем висновки в постановах Верховного Суду від 09.02.2021 №917/258/20, від 16.02.2021 №917/1936/19 ухвалені за відмінних від даної справи обставин, а тому не можуть бути враховані у даній справі. Положеннями ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" визначено, що дія цього закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру. Як встановив суд, доказів, що підтверджують включення Відповідача до Реєстру в порядку визначеному Законом до суду не надано. За таких обставин, вимоги Відповідача застосувати положення Закону до правовідносин учасників Договору є передчасними. При цьому, в порядку ст. 4 Закону підлягає регулюванню не вся заборгованість Відповідача перед Позивачем за отриманий по Договору газ, а виключно обсяг заборгованості, яка відповідає встановленим Законом критеріям: заборгованість, яка залишилась непогашеною на розрахункову дату; обсяг такої заборгованості становить різницю між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату. Відтак, сума заборгованості Відповідача, що підлягає регулюванню в порядку ст. 4 Закону має бути затверджена у встановленому Законом порядку НКРЕКП, а не вся заборгованість, яку Відповідач визначив самостійно, чи підтвердив суд у спорі про стягнення боргу за Договором. Положення абз.1 ч.3 ст. 4, ч.1. ст. 5 Закону не передбачають припинення зобов`язань учасників процедури врегулювання заборгованості з оплати газу, а передбачають їх виконання шляхом оплати, в тому числі за рахунок коштів Відповідача шляхом розстрочення зобов`язання. Так само не передбачено припинення зобов`язань з оплати інфляційних та 3% річних в силу самого Закону. Відповідачем не надано суду доказів, для застосування положень ст.ст.4, 5 Закону, вимога застосувати наслідки передбачені положенням ст. 6 Закону до вимог про стягнення вимог у справі є передчасною. Крім того, вимоги у справі нараховані на основну заборгованість, що залишається непогашеною після 31 грудня 2020 року, а тому не можуть бути списані з дня набрання чинності цим Законом. Наведені апелянтом постанови Верховного Суду не містять висновку про припинення заборгованості Відповідача перед Позивачем в силу Закону. Такі постанови ухвалені з питань застосування норм права, що не стосуються даного спору, а отже не можуть бути застосовані для його вирішення. Позивачем надані заперечення щодо зупинення провадження до вирішення справи № 640/31815/21. Так, позивач вважає відсутньою обставину об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення спору у справі №640/31815/21. При цьому доводи відповідача про пов`язаність цих справ не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі за змістом п.5 ч.1 ст.227 ГПК України. Предметом судового розгляду у даній справі є відносини, які склалися між Позивачем та Відповідачем за наслідком порушення зобов`язання, що підтверджено рішенням у справі 904/4470/16, предметом розгляду справи №640/31815/21 є право відповідача на затвердження обсягу різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу та зобов`язання включити відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. В той же час, рішення суду у справі не буде перешкоджати поширенню Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" на правовідносини сторін у майбутньому за умови виконання відповідачем необхідних передумов, визначених даним Законом. Також позивач заперечує проти закриття апеляційного провадження за клопотанням апелянта. Позивач посилається, що Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру. Доказів про включення відповідача до відповідного Реєстру не надано, як і доказів, що підтверджують реструктуризацію основного боргу по договору, чи виконання такого договору реструктуризації. Таким чином, доводи відповідача про застосування положень зазначеного Закону до вимог у справі та закриття провадження у справі на цій підставі є передчасними. Третя особа своїм правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. У судовому засіданні представник третьої особи підтримував доводи апеляційної скарги.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 03.02.2022 о 15:30 год. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2022 задоволено заяву судді Центрального апеляційного господарського суду Чередка А.Є. про самовідвід у справі № 904/92/20 з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20. Згідно розпорядження керівника апарату суду № 369/22 від 07.02.2022 у зв`язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Чередка А.Є., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/92/20. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2022 для розгляду справи № 904/92/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Кузнецова В.О., Мороза В.Ф. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Кузнецова В.О., Мороза В.Ф.; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 10.02.2022 о 14:00 год. В судовому засіданні колегія суддів відмовила у задоволенні клопотань скаржника про закриття провадження у справі, про зупинення провадження у справі до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/21566/17, про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення у справі № 640/31815/21. В судовому засіданні 10.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7. Встановлені судом обставини справи. Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/4470/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" про стягнення 348 222 726,62 грн. заборгованості за природний газ, 51 305 898,24 грн. пені, 3 583 797,82 грн. 3% річних та 9 972 484,42 грн. інфляційних втрат. За результатами розгляду даної справи, Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 28.07.2016, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. В подальшому, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 по справі № 904/4470/16, яка залишена в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі №904/4470/16 було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 348 222 726,62 грн. заборгованості за природний газ, 3 583 797,82 грн. 3% річних, 9 972 484,42 грн. інфляційних втрат. Під час прийняття вказаного судового рішення по справі № 904/4470/16 були встановлені, зокрема, наступні обставини. 04.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (покупець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №13-137-ВТВ (надалі - договір) відповідно пунктів 1.1 та 1.2 якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат покупця (п. 1.2 договору). Пунктом 2.1. договору (в редакції додаткової угоди №11 від 05.02.2015 року) передбачено, що продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року газ в обсязі до 173 534,749 тис. куб.м., у тому числі у 2013 році 39 508,910 тис. куб.м., у 2014 році до 56 998,899 тис. куб.м., у 2015 році до 74 858,060 тис. куб.м. Продавець передає покупцю імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - на газорозподільних станціях (ГРС)ДК "Укртрансгаз". Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ (пункт 3.1 договору). Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.3 договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов`язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4. договору). Відповідно до пункту 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ. Додатковими угодами №1 від 10.07.2013 року, №2 від 08.08.2013 року, №3 від 31.12.20-13 року, №4 від 28.04.2014 року, №5 від 15.05.2014 року, №6 від 10.06.2014 року, №7 від 05.09.2014 року, №8 від 10.11.2014 року, №9 від 03.12.2014 року, №10 від 22.12.2014, №11 від 05.02.2015 року, №12 від 10.03.2015 року, №13 від 03.04.2015 року, №14 від 12.05.2015 року, №15 від 03.06.2015 року, №15 від 10.07.2015 року, №17 від 12.10.2015 року, №18 від 28.10.2015 року, №19 від 27.11.2015 року сторонами вносилися зміни до пункту 5.2 договору на купівлю-продаж природного газу № 13-137-ВТВ від 04.01.2013 року в частині вартості природного газу. Відповідно до пункту 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 22.12.2014 року) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ цим договором здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеним між продавцем і покупцем. У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу. У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (розділ 11 договору з урахуванням додаткових угод). Відповідно до умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято за актами прийому-передачі природного газу протягом з січня 2013 року - грудень 2015 року природний газ на загальну суму 1 036 110 883 грн. 98 коп. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" здійснило часткову оплату отриманого природного газу на загальну суму 687 888 157 грн. 36 коп. Апеляційний господарський суд вважав правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 348 222 726, 62 грн. основного боргу, 3 583 797, 82 грн. 3% річних за загальний період з 21.01.2016 по 13.05.2016 та 9 972 484, 42 грн. інфляційних втрат за загальний період з лютого 2016 року по квітень 2016 року. В силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №904/4470/16, не підлягають доказуванню у цій справі. В подальшому рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 у справі №904/1209/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.08.2019, зокрема, стягнуто з Публічного акціонерного товариства з газопостачання та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму 3% річних в розмірі 18 679 583, 84 грн. (за період з 14.05.2016 по 27.02.2018), інфляційну складову в розмірі 81 075 510, 99 грн. (за період з травня 2016 року по січень 2018 року), які нараховані у зв`язку з подальшим простроченням оплати вищевказаного боргу за договором від 04.01.2013 №13-137-ВТВ. У даній справі позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 3% річних за період прострочення з 01.01.2019 по 30.04.2019 у сумі 3 434 525,52 грн. У свою чергу, відповідач звернувся з заявою про закриття провадження у справі з підстави припинення зобов`язань, що є предметом позову зарахуванням однорідних вимог. В свою чергу, позивач не визнав права зустрічної вимоги відповідача, що є предметом правочину про зарахування та звернувся з вимогою у справі на підставі статті 237 ГПК України про визнання недійсним правочину, оформленого заявою АТ "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог з підстав порушення ст.ст. 203, 601 ЦК України через спірність вимог. Так, на адресу НАК "Нафтогаз України" від АТ "Дніпропетровськгаз" надійшла заява про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0220 з підстав, передбачених ст. 601 Цивільного кодексу України (а.с.164, т.1). У заяві зазначено, що АТ "Дніпропетровськгаз" має перед АТ "НАК "Нафтогаз України" непогашене грошове зобов`язання у сумі 3 434 525,52 грн. Одночасно, АТ "НАК Нафтогаз України" має перед АТ "Дніпропетровськгаз" непогашене грошове зобов`язання у сумі 3 434 525,52 грн., яке виникло у зв`язку з невиконанням АТ "НАК "Нафтогаз України" вимоги АТ "Дніпропетровськгаз" від 23.01.2020. Згідно вимоги від 23.01.2020 №490007.1-Сл-898-0120 про виконання грошового зобов`язання АТ "Дніпропетровськгаз" вимагало від АТ "НАК "Нафтогаз України" у семиденний термін з дня пред`явлення даної вимоги перерахувати грошові кошти у розмірі 3 434 525,52 грн. (а.с.161-162, т.1).У вимозі зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (первісний кредитор) та АТ "Дніпропетровськгаз" (новий кредитор) укладено договір від 15.01.2020 №15-01/20 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо виконання грошового зобов`язання у сумі 3 434 525,52 грн., яке виникло у зв`язку з невиконанням АТ "НАК "Нафтогаз України" постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 та від 27.02.2019 №143 в рамках договорів, укладених між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" в частині вартості отриманого природного газу, а саме: договір № 16-106-Н від 30.12.2015; договір № 16-405-Н від 28.10.2016; договір № 17-204-Н від 12.04.2017; договір № 17-404-Н від 29.09.2017; договір № 18-504-Н від 05.11.2018, який був розподілений населенню в тому числі АТ "Дніпропетровськгаз". 08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами". Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що не допускається: - нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23 березня 2016 року № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників"; - нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року №619, в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість. Постановою КМУ від 08.06.1996 №619 в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, були встановлені наступні норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників: - плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9.8 куб.м (людино-місяць) - плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача- 18.3 куб.м (людино-місяць) - плита газова та газовий водонагрівач - 23.6 куб.м (людино-місяць) Протягом 2015-2019 років ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" закуповувало у АТ "НАК "Нафтогаз України" природний газ для потреб населення, в тому числі для споживачів без газових лічильників. Всього за період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 року (нові норми споживання набрали чинність 08 лютого 2019 року) ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" було придбано газу на загальну суму 18 491 405 367,83 грн. (договори купівлі-продажу газу від 30.06.2015 №15-709-Н, від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 12.04.2017 №17-204-Н, від 29.09.2017 №17-404-Н, від 05.11.2018 №18-504-Н). Вартість газу, придбаного у АТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення без лічильників газу, склала 2 695 872 831,12 грн., залишок суми, який підлягав коригуванню, складав 1 756 256 489,16 грн. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" листом від 28.02.2019 року №49703-Сл-3292-0219 були направлені коригуючі акти вартості отриманого природного газу та акти-розрахунки до них з проханням в термін до 01.03.2019 року здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку АТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 року (у розрізі договорів). Однак, 02.04.2019 АТ "НАК "Нафтогаз України" коригуючі акти приймання-передачі та акти-розрахунки до них були повернені без розгляду. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 №143 (яка відтворює зміст пунктів 2 та 3 Постанови КМУ від 30.01.2019 №63) передбачено наступне: - не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23 березня 2016 р. № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників"; - не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 року №619, в редакції, що діяла до 1 жовтня 2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість. З огляду на те, що наведені норми є обов`язковими до виконання суб`єктами, на яких поширюють свою дію, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" повторно листом від 11.04.2019 року №49703-Сл-5589-0419 направило на адресу АТ "НАК "Нафтогаз України" коригуючі акти вартості отриманого природного газу та акти-розрахунки до них з проханням в термін до 01.05.2019 року здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку АТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 року (у розрізі договорів). З урахуванням того, що як зазначає відповідач, АТ "НАК "Нафтогаз України" не виконало положення постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 та від 27.02.2019 №143, у АТ "НАК "Нафтогаз України" виникло зобов`язання перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" повернути суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 року на підставі договорів купівлі-продажу газу від 30.06.2015 №15-709-Н, від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 12.04.2017 №17-204-Н, від 29.09.2017 №17-404-Н, від 05.11.2018 №18-504-Н, у сумі 1 756 256 489,16 грн. Таким чином, до АТ "Дніпропетровськгаз" на підставі договору від 15.01.2020 №15-01/20 про відступлення права вимоги перейшло від ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо виконання грошового зобов`язання у сумі 3434525,52 грн. В свою чергу, НАК "Нафтогаз України" у повідомленні №39-407/1.24-20 від 03.02.2020 зазначило про те, що не визнає непогашеного грошового зобов`язання перед АТ "Дніпропетровськгаз" (а.с.163, т.1). Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" 28.02.2019 (а.с. 155-156, т. 1) звернулось до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з вимогою щодо необхідності виконання постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, в якій просило здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 (у розрізі договору). До листа відповідач додав коригуючи акти вартості отриманого природного газу за договорами з актами-розрахунками до них. 11.04.2019 третя особа звернулася до позивача з листом №49703-Сл-5589-0419 (а.с. 157-158, т. 1) щодо необхідності виконання постанов Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 та №143 від 27.02.2019, в якій повторно просило здійснити відповідні коригування заборгованості та штрафних санкцій в обліку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року до 01 лютого 2019 (у розрізі договорів). Третя особа повторно направила позивачу коригуючи акти вартості отриманого природного газу за договорами з актами-розрахунками до них. Коригуючи акти підписані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" та не підписані Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". У відповідь на вимогу третьої особи, позивач направив лист щодо коригування заборгованості (а.с. 160, т. 1), в якому повідомив, що пункти 1-3 Постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року втратили чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року. У зв`язку з цим, позивач повернув надані третьою особою коригуючи документи без розгляду. В обґрунтування своїх заперечень проти заяви про зарахування вимог позивач посилається на те, що розрахунки між сторонами за договорами купівлі-продажу природного газу, укладеними в 2015, 2016, 2017, 2018 роках, закриті актами приймання-передачі природного газу, які у повному обсязі оплачені покупцем природного газу. З наявністю переплати за цими договорами позивач не згодний. Посилаючись на положення ст. 601 ЦК України, відповідач заявив про припинення зобов`язання, яке виникло на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі №904/4470/16 у розмірі 348 222 726,62 грн. шляхом його зарахування.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідачем не були виконані грошові зобов`язання, доказів припинення відповідних зобов`язань перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, відповідачем до матеріалів справи не надано. Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 у справі №904/1209/18 стягнуто з Публічного акціонерного товариства з газопостачання та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних в розмірі 18 679 583,84 грн. за період з 14.05.2016 по 27.02.2018. З огляду на те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права нараховувати та стягувати з відповідача суми, передбачені статтею 625 ЦК України, зокрема, 3% річних за період з 01.01.2019 по 30.04.2019. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 укладеного між сторонами договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Також, у постанові від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, з посиланням на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, звернув увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта щодо наявності підстав для зменшення належних до стягнення сум 3 відсотків річних, оскільки не вбачає, що такі нарахування є явно нерозумними чи несправедливими наслідками для боржника у цій справі внаслідок застосування відповідальності за статею 625 Цивільного кодексу України. Значний розмір 3% річних у даній справі виник не у зв`язку з узгодженням сторонами розміру підвищеної відповідальності порівняно з передбаченим законом, а у зв`язку з великою сумою основного боргу (348 222 726, 62 грн.) та тривалою його неоплатою (поставки газу здійснені ще у січні 2013 року - грудні 2015 року). Такий розмір 3% річних є співмірним до розміру основного боргу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неможливість відповідача виконувати умови договору через відсутність в тарифі на розподіл природного газу компенсації виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат ПАТ "Дніпропетровськгаз", який встановлює НКРЕКП, не є достатньою підставою для звільнення його від відповідальності за порушення господарського зобов`язання перед позивачем у даній справі. Доводи АТ "Дніпропетровськгаз" про те, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності державних органів при прийнятті власних актів було позбавлене можливості в межах чинного законодавства та законодавчої вимоги цільового використання тарифної виручки здійснити розрахунки за договором через дію обставин, яких воно не мало змоги запобігти або усунути, також не приймаються до уваги, оскільки відповідачем не вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, у тому числі на момент його виникнення. За викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності виключних обставин для зменшення нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних. Відносно заяви АТ "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0620, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтями 202, 203 ГК України передбачено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином. Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, на яку посилається апелянт, зазначено, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18. Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом при вирішенні спору. У справі встановлено, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не визнає обов`язку зі сплати заборгованості, що є предметом правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого відповідачем відповідною заявою. Позивач вважає, що зобов`язання, які за твердженням АТ "ОГС " Дніпропетровськгаз" виникли у нього на підставі укладеного з ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" договору відступлення права вимоги, не існують як такі, оскільки визначений ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" борг є наслідком безпідставного одностороннього перерахунку вартості придбаного у позивача природного газу. Причиною виникнення спору між сторонами є різне тлумачення сторонами норм споживання природного газу, чинних в часі укладених договорів постачання, та можливості коригування цих норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996 №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафних санкцій, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість. Отже, третя особа наполягає на тому, що норми споживання враховані ним і позивачем при виконанні договорів, підлягають коригуванню і за рахунок цього коригування виникає переплата, обрахована ним в коригуючих актах. Згідно з п.4.1 договору купівлі-продажу природного газу №15-709-Н від 30.06.2015 (а.с.165, 167, т.1) кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця або за нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими постановою КМУ від 08.06.1996 №619, у разі використання газу побутовими споживачами за відсутності в них газових лічильників. Згідно з п.4.1 договорів купівлі-продажу природного газу № 16-106-Н від 30.12.2015 (а.с.180-182, т.1), № 16-405-Н від 28.10.2016 (а.с.201-203, т.1); № 17-204-Н від 12.04.2017 (а.с.213-215, т.1), № 17-404-Н від 29.09.2017 (а.с.224-226, т.1), 18-504-Н від 05.11.2018 (а.с.248-250, т.1) кількість газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу у відповідності до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 та Кодексом газотранспортної системи, затверджений постановою від 30.09.2015 №2493. Зі змісту актів приймання-передачі природного газу, які складені на виконання вищезазначених договорів купівлі-продажу природного газу вбачається, що вони не містять посилання на обсяг газу, який був використаний населенням за відсутністю газових лічильників з застосуванням норм споживання природного газу, у зв`язку з чим неможливо зробити висновок про використання сторонами п.4.1 договору купівлі-продажу природного газу в частині застосування сторонами договору норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996 №619. Станом на час складання третьою особою коригуючих актів та актів-розрахунків, розрахунки за договорами купівлі-продажу природного газу № 16-106-Н від 30.12.2015, №16-405-Н від 28.10.2016; № 17-204-Н від 12.04.2017, № 17-404-Н від 29.09.2017, 18-504-Н від 05.11.2018 були проведені, заборгованість була відсутня. Наразі наявні у справі акти приймання-передачі природного газу не містять посилання на обсяг газу, який був використаний населенням за відсутністю газових лічильників з застосуванням норм споживання природного газу, у зв`язку з чим неможливо зробити висновок про використання сторонами п.4.1 договору купівлі-продажу природного газу в частині застосування сторонами договору норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою КМУ від 08.06.1996р. №619. Суд також враховує, що розрахунки проведені за договором без зауважень, у той час, як згідно з пунктами 3.4 ,3.5, 3.6 договорів (відповідно) визначено, що корегування планових обсягів газу оформляється Покупцем у вигляді заявки, чого на час чинності правовідносин зроблено не було; норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників не враховані і у актах між ПАТ "Дніпропетровськгаз" та третьою особою. Довідки до актів, підписані відповідачем, не можуть бути враховані, оскільки вони не узгоджені зі змістом самих актів, які ці норми не враховують. Таким чином, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що первинними бухгалтерськими документами не підтверджена заборгованість третьої особи перед позивачем, відтак відсутні правові підстави для проведення заліку взаємних зустрічних однорідних вимог. Крім того, відступлені відповідачу третьою особою вимоги на спірну суму не підтверджені належними доказами. Так, долучені до матеріалів справи відповідачем постанови КМУ, акти приймання-передачі природного газу, протокол засідання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відеозапис такого засідання, листи, постанова про закриття кримінального провадження від 05.10.2020 та інші надані відповідачем докази не є належними доказами виникнення заборгованості АТ "НАК "Нафтогаз України" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", яка в подальшому була відступлена останнім АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз". Отже, встановлено неузгодженість стосовно зустрічного зобов`язання та відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, тобто суди обох інстанцій не встановили обставин, які б свідчили про відсутність між сторонами спору щодо здійсненого зарахування зустрічних однорідних вимог, як обов`язкової передумови для припинення зобов`язання з цих підстав. При цьому відповідач не підтвердив наявності підстав для зарахування належними та допустимими доказами, а лише послався на обставину укладення договору відступлення прав вимоги з ТОВ "Дніпропетровськгаз збут". За таких обставин спірна сума не прийнята як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки заборгованість, яка заявлена відповідачем позивачу, не носить ясний та безспірний характер, У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає правильним висновок господарського суду про те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України, а це, у свою чергу, є підставою для визнання її недійсною, як такої, що вчинена з порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України. У справі №910/11116/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, на відміну від справи, що розглядається, судом було встановлено безспірність вимог, що були предметом зарахування, з огляду на їх підтвердження відповідачем належними та допустимими доказами, тоді як єдиним аргументом позивача проти зарахування була наявність судового спору про стягнення зарахованої заборгованості. З огляду саме на такі фактичні обставини справи Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову в позові про стягнення заборгованості з підстав припинення відповідного зобов`язання відповідача. Посилання апелянта на те, що заява про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог не може бути визнана недійсною тільки з підстав незгоди із вимогою первісного кредитора, оскільки сама вимога не визнана судом недійсною, не приймається судом, оскільки це не впливає на результати вирішення спору, так як зазначений договір не встановлює грошових зобов`язань позивача, а лише замінює одну із сторін у раніше укладених договорах (в частині відступлених вимог). В силу приписів ст.518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року у справі № 910/9617/20, на яке посилається скаржник, скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022. Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта про неврахування судом наявного в матеріалах справи Звіту незалежного аудитора від 10.06.2019, оскільки висновок аудитора не має статусу висновку експерта чи іншого виду доказу. 29.08.2021 року набрав чинності Закон України від 14.07.2021 року № 1639-ІХ "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Даним Законом врегульована, зокрема, заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", не сплачена станом на розрахункову дату. Розрахункова дата, згідно із Законом (ст. 1 Закону) - 31 грудня 2020 року. Відповідно до ст. 5 Закону реструктуризації на умовах, визначених цим Законом, підлягає, зокрема, заборгованість за природний газ, переданий НАК "Нафтогаз України" операторам газорозподільних систем за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних потреб станом на розрахункову дату, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили. Відповідач вважає, що сфера дії Закону поширюється на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, а основна заборгованість за договором від 04.01.2013 №13-137-ВТВ підлягає реструктуризації. Підставою для припинення зобов`язання, що є предметом даного спору відповідач визначає ст.6 даного Закону. Так, згідно зі ст. 6 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" на реструктуризовану згідно з цим Законом заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість за договорами купівлі-продажу газу та договорами на транспортування, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури погашення заборгованості та не сплачені станом на розрахункову дату, підлягають списанню: з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 31 грудня 2020 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; за умови повного виконання підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості. В той же час, статтею 2 даного Закону визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідною передумовою для застосування положень даного Закону є включення суб`єкта ринку природного газу до Реєстру та реалізація процедур, передбачених Законом. Між тим, відповідачем не подано до матеріалів справи доказів реалізації процедур, передбачених Законом. Отже, наразі підстави для застосування положень ст. 6 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" до правовідносин сторін у справі №904/92/20 відсутні. В той же час, судове рішення у даній справі не буде перешкоджати поширенню дії даного Закону на правовідносини сторін у майбутньому за умови виконання відповідачем необхідних передумов, визначених даним Законом. За таких обставин не підлягає задоволенню і заявлене у суді апеляційної інстанції клопотання апелянта про закриття провадження у справі. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на судову практику у справах № 913/212/21 (постанова від 18.11.2021), № 911/944/21 (постанова від 25.11.2021), № 161/11800/19 (постанова від 23.11.2021), оскільки вона не є подібною до правовідносин у даній справі. У постановах по справах № 913/212/21, № 911/944/21 зроблено лише висновок про можливість врегулювання заборгованості цих підприємств саме у спірних відносинах без застосування процедур банкрутства з урахуванням прийняття вищезгаданого закону. Спір у справі № 161/11800/19 стосується здійсненння обліку природного газу побутового споживача та у мотивувальній частині зазначено, що за вказаним Законом № 1639-ІХ держава взяла на себе питання врегулювання заборгованості побутових споживачів у розмірі вартості обсягів приведення обсягів споживання до стандартних умов. Апеляційний суд не вбачає порушень норм процесуального права господарським судом у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання відповідача про призначення у даній справі судово-економічної експертизи з метою встановлення розміру заборгованості позивача перед відповідачем. Запропоновані на розгляд експерта питання не пов`язані з предметом позову у даній справі. Також, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права у зв`язку з відмовою суду першої інстанції у зупиненні провадження у справі до вирішення спору по справі № 910/9617/20, оскільки на момент відмови у задоволенні такого клопотання суд правильно зазначив, що рішення у справі судом першої інстанції вже було прийняте та набрало законної сили. Відповідачем до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №640/31815/21. Відповідач зазначає, що необхідність зупинення провадження у справі №904/92/20 полягає у тому, що заборгованість, відносно якої АТ "НАК "Нафтогаз України" подано позовну заяву, з прийняттям Закону від 14 липня 2021 року № 1639-ІХ "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" вже не є заборгованістю АТ "Дніпропетровськгаз" перед АТ "НАК "Нафтогаз України", а є предметом взаєморозрахунків між учасниками ринку природного газу, яка буде проведена у спосіб, встановлений цим Законом, а саме за рахунок видатків державного бюджету, однак, внаслідок бездіяльності НКРЕКП не може бути врегульована у встановлений Законом спосіб. Тільки за результатами розгляду адміністративної справи №640/31815/21 щодо бездіяльності НКРЕКП та включення АТ "Дніпропетровськгаз" до Реєстру, заборгованість у справі №904/92/20 зможе бути врегульована у спосіб, передбачений Законом. Колегія суддів зазначає, що пов`язаність справ не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі за змістом п.5 ч.1 ст.227 ГПК України. При цьому, об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення спору у справі №640/31815/21 відсутня. Предметом дослідження даної справи є встановлення підстав для стягнення 3% річних за порушення умов договору та підстав для визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних вимог. Отже, необхідно встановити наявність порушень строків сплати заборгованості відповідача перед позивачем за договором №13-137-ВТВ та наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви АТ "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 04.02.2020 №490007.2-Сл-1466-0620. При цьому, як зазначено вище, рішення у даній справі не буде перешкоджати поширенню дії вказаного Закону на правовідносини сторін у майбутньому за умови виконання відповідачем необхідних передумов, визначених даним Законом. За викладеного, подане клопотання не підлягає задоволенню у суді апеляційної інстанції та у його задоволенні правильно відмовлено судом першої інстанції. Також, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у справі до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/21566/17. Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 910/21566/17, вважав висновки суду касаційної інстанції, викладені у справі №910/21683/17, про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості неправильними та дійшов висновку про необхідність від них відступити, адже, стаття 601 ЦК України, статті 202, 203 ГК України не встановлюють такої умови, якій мають відповідати вимоги, які підлягають зарахуванню, як прозорість, на необхідність дотримання якої вказав суд касаційної інстанції і що було враховано судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/21566/17. Натомість у справі, що переглядається, відповідач вважає такими, що не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність безспірності вимог, як необхідної передумови для припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Також, передаючи справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначила, що у матеріалах справи наявні докази щодо того, коли саме настав строк виконання позивачем зобов`язань та в якому обсязі, і які саме обставини, передбачені договором чи законом, зумовили його настання для зарахування зустрічних однорідних вимог, тоді як у даній справі, судові рішення у якій переглядаються, судами встановлено, що позивач не визнавав обов`язку зі сплати заборгованості, такі вимоги не підтверджені належними доказами. Отже, правовідносини у справі № 910/21566/17 не є подібними до тих, що мають місце у справі, що переглядається, а отже не вбачається процесуальних передумов для зупинення провадження у справі №904/92/20. Апеляційний господарський суд відхиляє посилання апелянта на наступну судову практику, як неподібну зі спірними правовідносинами. У постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 предметом позову було визнання недійсним одностороннього правочину, а саме заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, і суд касаційної інстанції виходив із того, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції наявність заборгованості та її розмір позивачем не оспорювалися та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, на відміну від справи, яка розглядається, в якій суди встановили, що відступлені відповідачу третьою особою вимоги на суму 11 988 369 грн. 84 коп. не підтверджені належними доказами. У постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 918/541/18 предметом спору була вимога позивача про стягнення основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та пені, з тих підстав, що позивач за договором складського зберігання зерна надав послуги відповідачу, однак останній свої зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг не виконав. При цьому суди виходили з того, що, якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов`язання (наприклад, за відсутністю зобов`язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4, 5 статті 203 Господарського кодексу України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов`язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом, що є відмінним від обставин справи, яка переглядається. У постанові від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, виходячи із наявних у справі доказів та встановлених обставин відповідності оспорюваного правочину (заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог) приписам статей 203, 601 ЦК України. Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, є неактуальною внаслідок її уточнення постановою Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19. Відтак, вище наведені постанови Верховного Суду ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце в цій справі (визнання недійсним одностороннього правочину), але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

10. Судові витрати. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2021 у справі № 904/92/20 залишити без змін. Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на апелянта. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14.02.2022 Головуючий суддя Л.А. Коваль Суддя В.Ф. Мороз Суддя В.О. Кузнецов