Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/5857/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 140/5857/21 пров. № А/857/22406/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Мачульського В.В., дата складення повного тексту рішення суду не зазначена) у справі №140/5857/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про стягнення коштів, суд - В С Т А Н О В И В : І. ОПИСОВА ЧАСТИНА В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив: стягнути з Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області на його користь ненараховану та неотриману різницю заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв`язку зі зростанням посадового окладу, за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року в розмірі 353 627,90 грн; стягнути з Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області на його користь оплату вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року у справі №803/806/15-а про поновлення на роботі за період з 22.12.2020 року по 05.04.2021 року в сумі 40 075,24 грн., по 564,44 грн. за кожен робочий день затримки виконання рішення суду; стягнути з Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області на його користь витрати на правову допомогу у зв`язку із розглядом даної справи в сумі 10 000,00 грн. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області, Державної податкової служби України про стягнення ненарахованої та неотриманої різниці втраченого заробітку та оплати вимушеного прогулу в частині позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області на користь позивача ненараховану та неотриману різницю заробітної плати, незаконно звільненого працівника, у зв`язку зі зростанням посадового окладу, за період з 17 березня 2015 року по 21 грудня 2020 року в розмірі 353 627,90 грн - закрито. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №803/806/15-а, за період з 22.12.2020 по 04.04.2021 в сумі 10 398,50 грн. (десять тисяч триста дев`яносто вісім гривень п`ятдесят копійок). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач Державна податкова служба України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на те, що період часу з 23.02.2021 (дата звернення ДПС до державного виконавця із заявою про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих дій у виконавчому провадженні №64047036) по 05.04.2021 (дата прийняття наказу ДПС від 05.04.2021 №695-о про поновлення позивача на посаді) не може братися до уваги при розрахунку кількості днів затримки виконання судового рішення у справі №803/806/15-а, оскільки за вказаний період відповідачем вчинялись заходи щодо виконання вказаного вище рішення. Зазначає, що ДПС було вжито всіх заходів задля виконання судового рішення у справі №803/806/15-а у найкоротші строки в порядку, визначеному чинним законодавством, а відтак відсутні підстави для оплати вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Крім цього, апелянт вважає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки вказаний спір відноситься до справ щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання копій ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу сторін, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 , з 1993 по 16.03.2015 перебував на публічній службі в структурних підрозділах податкових органів Волинської області. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 04.06.2013 № 1139-0 призначений в порядку переведення на посаду першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 № 188-о, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області. Вважаючи протиправним наказ щодо звільнення з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України та Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 № 188-0 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення на посаді першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області з 16.03.2015; стягнення з Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.03.2015 по день поновлення на посаді. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 у справі №803/806/15-а адміністративний позов задоволено: визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 №188-о «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області з 17.03.2015; стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 508 735,64 грн (п`ятсот вісім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 64 копійки). Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 2642,34 грн (дві тисячі шістсот сорок дві гривні 34 копійки) підлягає до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2021 року у справі №803/806/15-а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 в адміністративній справі № 803/806/15-а змінено, замінивши в абзаці четвертому резолютивної частини рішення цифри «508 735,64 грн (п`ятсот вісім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 64 копійки)» цифрами «214 506,20 грн (двісті чотирнадцять тисяч п`ятсот шість гривень 20 копійок)». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Верховний суд у складі колегії судців Касаційного адміністративного суду ухвалами від 27.05.2021, 31.05.2021, 01.06.2021, 30.06.2021, 05.07.2021 та 16.08.2021 відмовив у відкритті касаційного оскарження позивачу, ГУ ДПС у Волинській області та ДПС України (реєстраційні номери рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень: 97218910, 97285381, 97357105, 97977035, 98120327, 99009627). Отож, на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 наказом ДПС України від 05.04.2021 року №695-0 «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління ДПС у Волинській області з 17.03.2015 та стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області 214 506,20 (двісті чотирнадцять тисяч п`ятсот шість гривень 20 копійок) грн. Позивач вважаючи, що відповідачем на виконання рішення суду протиправно поновлено його на роботі із затримкою (період затримки з 22.12.2020 по 05.04.2021), що позбавило його гарантованого трудовим законодавством права на оплату праці, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на посаді першого заступника начальника ГУ ДПС у Волинській області Тимейчук А.А. поновлений лише 05.04.2021, що підтверджується наказом ДПС України від 05.04.2021 №695-О, що в свою чергу, свідчить про затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та свідчить про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час такої затримки, в силу приписів статті 236 КЗпП України. Також суд вважав, що звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі здійснюється без обмеження будь-яким строком. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частинами 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 Кодексом законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно із ч. 2 цієї ж статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною 7 вищевказаної статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Згідно із ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. З системного аналізу вищевказаних норм слідує, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 05 березня 2020 року у справі № 280/360/19. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 06 червня 2016 року № 1404-VІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із ч. 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. З матеріалів справи слідує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі №803/806/15-а ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області з 17.03.2015. Проте, згідно наказу ДПС України від 05.04.2021 №695-О позивача поновлено на займаній посаді лише 05 квітня 2021 року. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Приписами ст. 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час такої затримки, в силу приписів статті 236 КЗпП України у період з 22.12.2020 по 04.04.2021. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що період часу з 23.02.2021 по 05.04.2021 не може братися до уваги при розрахунку кількості днів затримки виконання судового рішення у справі №803/806/15-а та те, що ДПС було вжито всіх заходів задля виконання судового рішення у справі №803/806/15-а у найкоротші строки, а тому затримка поновлення позивача на роботі відбулася не з вини відповідача, то колегія суддів зазначає наступне. З аналізу правових норм, що застосовуються до спірних правовідносин випливає, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок виявляється у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно якої виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Отже, згідно ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. У постанові Верховного Суд від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19 зазначено, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно. Колегія суддів також критично оцінює посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Суд зазначає, що з огляду на приписи частини другої статті 233 КЗпП України звернення позивача до суду з позовом про стягнення належного йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не обмежується будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18. До того ж, у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, та від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що така вимога є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №826/8789/18. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення названого адміністративного позову. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у справі №140/5857/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 02 лютого 2022 року