Постанова 4857 № 140/5437/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/5437/21 пров. № А/857/20125/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Кардаш В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року, головуючий суддя Валюх В.М., ухвалене о 10:49 год. у м. Луцьку, повний текст якого складено 18.10.2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: В травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Львівської обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, та стягнути кошти у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, за період з 01.07.2015 року по 31.08.2016 року в сумі 215066,40 грн. - з Львівської обласної прокуратури, за період з 01.09.2016 року по 15.08.2018 року в сумі 534 336,63 грн. - з Волинської обласної прокуратури та за період з 16.08.2018 року по 13.09.2020 року в сумі 622512,93 грн. - з Київської обласної прокуратури. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що бездіяльністю відповідачів порушено його право власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, статтею 41 Конституції України, а належним способом захисту порушених прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що окреме положення п. 26 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні норм цього Кодексу та Закону України «Про прокуратуру», а отже є таким, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого ч. 1 ст. 8 Конституції України. В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Представник відповідачів заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з липня 2009 року працює в органах прокуратури на різних посадах, зокрема, у спірні періоди з 01.07.2015 року по 31.08.2016 року - на посаді прокурора відділу прокуратури Львівської області, з 01.09.2016 року по 15.08.2018 року - на посадах начальника слідчого відділу прокуратури Волинської області, керівника Маневицької місцевої прокуратури, з 16.08.2018 року по 13.09.2020 року - на різних посадах в місцевих прокуратурах та прокуратурі Київської області, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 29-33). З матеріалів справи видно, що за час перебування на посадах в місцевих прокуратурах та обласних прокуратурах Львівської, Волинської та Київської областей заробітна плата, в т. ч. посадовий оклад, нараховувалася та виплачувалася позивачу ОСОБА_1 відповідно до Постанови № 505, що підтверджується довідками Волинської обласної прокуратури про фактично проведені виплати заробітної плати за період з 01.09.2016 року по 15.08.2018 року (всього - в сумі 838592,94 грн.) та про розмір посадового окладу (а.с. 53-54), штатними розписами місцевих прокуратур Волинської області та прокуратури Волинської області (а. с. 55-73), довідкою Київської обласної прокуратури (а.с. 86) та розрахунковими листами за 2018-2020 р.р. (а. с. 87-89), довідками Львівської обласної прокуратури від 02.07.2021 року № 21-1021вих21 про заробіток за період з липня 2015 року по серпень 2016 року в сумі 149824,86 грн. (а. с. 117) та від 02.07.2021 року № 21-1022вих21 про розмір посадових окладів (а. с. 118). Крім того, про нарахування та виплату заробітної плати відповідно до Постанови №505 представників позивача було повідомлено листом Львівської обласної прокуратури від 25.05.2021 року № 27-462вих21 (а. с. 19), листом Волинської обласної прокуратури від 29.03.2021 року № 27-79вих21 (а. с. 21), листом Київської обласної прокуратури від 29.03.2021 року № 21-23вих21 (а. с. 23). Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 13.09.2020 року правомірно здійснювалося відповідно до Постанови № 505, з урахуванням вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, які неконституційними не визнавалися. Підстави для застосування положень статті 81 Закону № 1697-VІІ при визначенні розміру посадового окладу позивача за вказаний період відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі- Закон № 1697-VII). Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури. Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За правилами статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII). Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням. Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин. Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Рішення щодо неконституційності пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Конституційним Судом України не приймалися. На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року. Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов`язки не були виконані, а саме не було приведено нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17 та від 16 січня 2019 року № 804/217/17, від 27 лютого 2019 року № 809/982/16. Отже, за пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», положення якого, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались, відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу цілком на законних підставах застосовував постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року. Як вірно зазначено судом попередньої інстанції, Законом України № 113-ІХ від 19.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.05.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесені зміни до Закону України "Про прокуратуру" 1697-VІІ від 14.10.2014 року, зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (ст. 7 Закону № 1697-VІІ), ст. 15 Закону "Про прокуратуру" визначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах. Відповідно до п. 3 розділу ІІ "При кінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Вказаним законом також внесено зміни у статті 81 Закону 1697-VІІ та ч. 3 цієї статті викладено в наступній редакції: Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому КМУ. Такий порядок був викладений саме в постанові Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова №505). Норма пункту 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ є діючою та не визнана неконституційною. Обласна прокуратура розпочала роботу з 11.09.2020 року, а днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021 року. Таким чином, позивач у період з 04.11.2019 року по 24.12.2020 року не мав статусу прокурора обласної прокуратури, та перебував на етапі проходження атестації, та відповідно на нього не поширювалося положення норм частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної прокуратури. Питання оплати праці таких прокурорів визначались частиною 1 статті 49 Закону №1697-VII, а розміри їх посадових окладів були встановлені Постановою КМУ. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі №140/5437/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 28.01.2022 року.