Постанова 4857 № 140/8629/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/8629/21 пров. № А/857/21918/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року (суддя першої інстанції Лозовський О.А., м. Луцьк) В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Волинської обласної прокуратури (про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними за період з 01.07.2015 по 21.04.2020 в сумі 813 474,18 грн. В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 15.01.2002 по 21.04.2020 працював в органах прокуратури та займав посади помічника прокурора, старшого помічника прокурора, прокурора, старшого прокурора в територіальних органах прокуратури Волинської області. Відповідності до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури у повинен був становити: з 01.07.2015 по 31.08.2015 - 24 360 грн; з 01.09.2015 по 31.12.2015 - 55 120 грн; з 01.01.2016 по 30.04.2016 - 60 632 грн; з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 111 650 грн; з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 17600 грн; з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 230 400 грн; з 01.01.2018 по 31.12.2018- 253 728 грн; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 276 624 грн; з 01.01.2020 по 21.04.2020 - 93 328,80 грн. Водночас, позивачем недоотримано посадовий оклад у розмірі 813 474,18 грн. у зв`язку з прийняттям неконституційного нормативного акту. Отже, розмір матеріальної шкоди, яку спричинено позивачу у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 21.04.2020 в сумі 813 474,18 грн. підлягає стягненню з відповідача на його користь. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення про задоволення позову. В апеляційній скарзі вказує на протиправність нарахування та виплати відповідачем з 26.03.2020 його заробітної плати у розмірі, який розраховано на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505 (далі - Постанова №505), а саме в частині визначення розміру посадового окладу. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, розмір матеріальної шкоди, яку спричинено позивачу у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 21.04.2020 складає 813 474,18 грн. Апелянт вважає, що ця сума підлягає стягненню з відповідача на його користь . У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 15.01.2002 по 21.04.2020 працював в органах прокуратури на різних посадах, зокрема, у спірний періоди з 01.07.2015 по 21.04.2020 на різних посадах в Прокуратурі Волинської області. У період з 01.07.2015 по 21.04.2020 за час перебування на посадах в прокуратурі Волинської області заробітна плата, в т. ч. посадовий оклад, нараховувалася та виплачувалася відповідно до Постанови № 505, що підтверджується довідками Волинської обласної прокуратури про розмір посадового окладу та про фактично проведені виплати заробітної плати за період з 01.07.2015 по 24.04.2020 (всього - в сумі 2044484,91 грн). Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат. Згідно положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Водночас Законом №79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким, зокрема, установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII (далі - Закон № 80-VIII) установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, Законом № 80-VIII, як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена Постановою № 505, зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 та від 09.12.2015 № 1013. Підпунктом 1 пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону № 1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови № 505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури. Зміни до Постанови № 505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII. Отже, суд дійшов висновку про те, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом № 1697-VII (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи). Стосовно доводів щодо прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд зауважує таке. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення). Дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020, тому на спірні правовідносини, які виникли до його ухвалення, не може вплинути, вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи). З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки заробітна плата позивача у спірний період була нарахована та виплачена відповідачем у порядку та розмірах, визначених чинним законодавством України (зокрема, відповідно до Постанови № 505, пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ), то відсутні протиправні дії Волинської обласної прокуратури щодо позивача, а тому підстав для задоволення позовних вимог про стягнення шкоди немає. На підставі викладеного, колегія суддів, вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар