Постанова 4851 № 520/4162/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 р. Справа № 520/4162/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С. суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Котеньов О.Г.) від 24.05.2021 року по справі № 520/4162/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, у якому просить суд: - стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 1201630, 04 гривні (один мільйон двісті одна тисяча шістсот тридцять гривні чотири копійок) у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 1 липня 2015 року по 5 травня 2020 року включно. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати - задоволено частково. Зобов`язано Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину недоотриманої заробітної плати за період з 26.03.2020 по 05.05.2020 на підставі ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 по справі № 1-223/2018(2840/18). У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, дійсній у період з 26 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Положення до п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не визнані неконституційними. Отже, у відповідача відсутні правові підстави здійснення позивачу, прокурору регіональної прокуратури, оплати праці у період з 26 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року у інший спосіб, ніж установлений п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, що виключає наявність бездіяльності відповідача щодо неналежного розрахунку та підстав для нарахування недоотриманої заробітної плати. Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 зупинено провадження у справі № 520/4162/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати до набрання чинності рішенням Верховного Суду у адміністративній справі №160/6949/20. Відповідно до Розпорядження № 02-01/2012 від 13.05.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із Рішенням Вищої ради правосуддя № 878/0/15-25 від 29.04.2025 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Другого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку". Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2025 головуючим по справ визначено суддю Чалого І.С., склад колегії Ральченко І.М., Катунов В.В. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 520/4162/21 за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021. Поновлено провадження в справі № 520/4162/21 за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати та призначено до апеляційного розгляду. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 14 вересня 1998 року по 5 травня 2020 року працював на різних посадах в органах прокуратури. Заробітна плата за спірні періоди виплачувалась відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 09.12.2015 № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», від 15.06.1994 № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці». Позивач, вважаючи, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» не виплатив йому заробітну плату у повному обсязі, звернувся через свого представника з адвокатським запитом від 15.02.2021 до Харківської обласної прокуратури та отримав довідку про розмір заробітної плати з липня 2015 року по травень 2020 року. Також позивачем надано до суду розрахункові листи за спірний період з помісячною розшифровкою розміру нарахованого посадового окладу та кількістю робочих днів. Не погоджуючись з встановленим посадовим окладом за час перебування на посадах у органах прокуратури у період з липня 2015 року по травень 2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що його посадовий оклад за вказаний період повинен розраховуватися на підставі ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що недоотримана заробітна плата за період з 26.03.2020 по 05.05.2020, підлягає перерахунку та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020. Відмовляючи позивачу в частині вимог суд виходив з того, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 по справі № 1-223/2018(2840/18) не можуть бути підставою для стягнення на користь позивача неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року (надалі також Закон № 1697-VІІ). Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. Статтею 16 Закону № 1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора. Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 № 578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» (далі - Закон № 578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною третьою статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2019 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат. Разом з тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон № 79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України та встановлено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України Кабінет Міністрів України Постановою від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505» вніс зміни до Постанови № 505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 наголосив на тому, що законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне, від передбаченого положеннями статті 81 Закону № 1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України. Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 № 6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII). Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 встановив, що норма БК України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Зважаючи на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20 констатував, що з 01.01.2015 було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020. Визнання зазначеного положення БК України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду вказав, що належним відповідачем у справі за позовом прокурора (колишнього або діючого) про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду сформулював такі правові висновки: 1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця; 2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону № 1697-VII, а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди; 3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури. Застосовуючи наведені вище правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України при нарахуванні заробітної плати визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема, матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання. Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період. В силу приписів частини другої статті 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й з премій та надбавок, зокрема за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Отже, Законом № 1697-VІІ визначено гарантований розмір заробітної плати прокурора, який складається з посадового окладу як її основної складової, а також надбавок, передбачених законом і премії, розмір якої не може бути менше як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Разом з тим Законом № 1697-VІІ передбачена можливість виплати працівникам органів прокуратури премії в розмірі вищому ніж гарантовано цим законом, а Постановою № 505 можливість виплати їм додаткових видів грошового забезпечення, які зазначеним законом не передбачені, зокрема, таких як: 1) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 2) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови; 3) доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності; 4) надбавка за почесне звання «заслужений». Відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. Посадовий оклад прокурора відділу окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто, 31530,00 грн (2102 x15), а посадовий оклад прокурора обласної прокуратури з урахуванням коефіцієнту 1.2. становить 37836,00 грн. З розрахункових листів за 2020 рік встановлено, що в березні 2020 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 52065,77 грн., з яких: за 13 днів відпускних - 11254,75 грн., за 5 днів лікарняного- 5245,00 грн., за 5 днів лікарняного - 5245,00 грн., за 5 днів посадовий оклад - 1364,29 грн., індексація - 88,58 грн., премія щомісячна - 2435,25 грн.. надбавка за вислугу років - 545,71 грн., матеріальна допомога - 24550,19 грн. За квітень 2020 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 24237,50 грн., з яких: посадовий оклад за 21 день - 5730,00 грн., премія щомісячна 10228,05 грн., індексація 372,05 грн., надбавка за виконання осо-5615,40 грн., надбавка за вислугу років - 2292,00 грн. За травень 2020 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 125195,41, з яких: за 2 дні посадовий оклад - 603,16 грн., компенсація за невикористану (143 дні) - 123720,74 грн., індексація 39,16 грн., надбавка за виконання осо - 591,09, надбавка за вислугу років - 241,26 грн. Отже, розрахунковими листами підтверджується факт нарахування заробітної плати позивачу з іншого, аніж встановлений ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" посадового окладу. При цьому, у спірний період з березня по травень 2020 року позивач перебував на лікарняному та у відпустці, що відповідачем також повинно бути враховано під час здійснення перерахунку. З огляду на викладене, та враховуючи межі апеляційного перегляду визначені ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року по справі № 520/4162/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складений 18.06.2026 року