Постанова 4855 № 826/15786/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15786/16 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Беспалова О. О. суддів: Парінова А. Б., Кучми А.Ю. за участю секретаря: Волошка О. Л. позивача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідача Пуленця А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 05.08.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів України, треті особи: Громадська рада при Міністерстві соціальної політики України, Ініціативна група з підготовки установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування наказів і постанови, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Громадської рада при Міністерстві соціальної політики України, Ініціативної групи з підготовки установчих збрів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України, та за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , в якому просив суд: - визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України щодо систематичного незаконного втручання в роботу Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України стосовно утворення Ініціативної групи з підготовки установчих зборів для формування нового складу Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України; - визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства соціальної політики України від 03.02.2017 № 176 "Про утворення Ініціативної групи з підготовки установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України"; - зобов`язати Міністерство соціальної політики України утриматися від незаконного втручання в роботу громадської ради при Міністерстві соціальної політики України стосовно утворення Ініціативної групи з підготовки установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України; - визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства соціальної політики України від 21.04.2017 № 675 "Про затвердження складу Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України"; - визнати незаконною і скасувати Постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 234 в частині викладення в новій редакції пункту 8 Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації; - зобов`язати громадську раду попереднього скликання при Міністерстві соціальної політики України (Громадську раду при Міністерстві соціальної політики України у складі попереднього скликання) невідкладно в розумний строк утворити ініціативну групу з підготовки установчих зборів для формування нового складу Громадської ради в порядку, встановленому чинним Положенням про Громадську раду при Міністерстві соціальної політики України, схваленим засіданням Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України від 24.12.2012, протокол № 3; - зобов`язати Міністерство соціальної політики України подати громадській раді попереднього скликання при Міністерстві соціальної політики України кандидатури представників Міністерства соціальної політики України до складу ініціативної групи з підготовки установчих зборів для формування нового складу Громадської ради; - стягнути з Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. за спричинені з серпня 2016 року незаконними діями Міністерства соціальної політики України щодо втручання в процес формування нового складу Громадської ради моральні страждання. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними, визнання незаконними та скасування наказів, постанови, зобов`язання вчинити дії, - було відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2020 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний суд зауважив, що встановлення обставин справи і вирішення вимог, що стосуються прав і обов`язків означених у справі третіх осіб без їх залучення до участі у справі з чітким визначенням процесуального статусу є порушення принципів рівності, змагальності та конституційного права на судових захист. Тож, при новому розгляді справи, з врахуванням залучених учасників та заяви про збільшення позовних вимог, необхідно визначити склад учасників справи та встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. В рамках нового розгляду справи позивачем подано заяву про зміну предмету позову, у зв`язку з прийняттям нових актів, якими скасовані акти, які оскаржувались при первинному розгляді справи, остаточні позовні вимоги становлять: - визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України щодо незаконного втручання в роботу Громадської ради стосовно утворення Ініціативної групи в період до 27.04.2018; - визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства соціальної політики України від 03.02.2017 № 176 "Про утворення Ініціативної групи з підготовки установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України"; - визнати протиправною і скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 353 в частині пункту другого змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, стосовно викладення в новій редакції Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у м. Києві та м. Севастополі державній адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996; - визнати протиправним і скасувати підпункт 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 234 щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 в частині змін до Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації; - стягнути з Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн за моральні страждання, спричинені позивачу з серпня 2016 року до 27.04.2018 року діями Мінсоцполітики України щодо незаконного втручання у внутрішньо-організаційну діяльність Громадської ради при Мінсоцполітики України, в тому числі - в частині утворення Ініціативної групи в процесі формування нового складу Громадської ради. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем та третьою особою - ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій апелянти просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованих висновків, що оскаржуваними позивачем нормативно-правовими актами не порушено його права. Апелянти наголошують, що неможливо відмовити у задоволенні позову виключно з підстав відсутності негативного впливу на права особи оскаржуваним нею актом без надання оцінки такому акту на відповідність вимогам законодавства. Крім того позивачем зазначається, що суд першої інстанції розглядаючи даний спір не надав належної оцінки тим обставинам, що змінились з часу первинного вирішення даного спору, зокрема, після початку розгляду даної справи він став членом Громадської організації "Союз матерів "Захист", керівництвом якої було прийнято рішення про висування кандидатури позивача як представника громадської організації до складу громадських рад при певних міністерствах і певних центральних органах виконавчої влади, у тому числі при Мінсоцполітики, як особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи першої категорії, тож оскаржувані дії та акти відповідачів порушують його права та законні інтереси, оскільки ухвалені з грубим порушенням Конституції України та Закону України "Про об`єднання громадян". До Шостого апеляційного адміністративного суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено. Іншими учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу чи пояснень до Шостого апеляційного адміністративного суду не подавалось. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з`явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 року № 234 затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року №976 і від 3 листопада 2010 року № 996, відповідної до якої, зокрема, викладено в новій редакції пункт 8 Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації: «Для формування складу громадської ради орган не пізніше ніж за 60 календарних днів до визначеної дати проведення установчих зборів утворює ініціативну групу з їх підготовки за участю інститутів громадянського суспільства (далі - ініціативна група). Якщо при органі вже утворена громадська рада і її повноваження не були припинені достроково, то ініціативна група утворюється органом не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення її повноважень. У такому разі кількісний та персональний склад ініціативної групи орган затверджує з урахуванням пропозицій громадської ради. До складу ініціативної групи входять делеговані члени діючої громадської ради (якщо її повноваження не були припинені достроково), представники інститутів громадянського суспільства, які не представлені у складі громадської ради, представники органу, при якому утворюється громадська рада. Персональний склад ініціативної групи орган оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті протягом п`яти робочих днів з дня її утворення. Не пізніше ніж за 45 календарних днів до проведення установчих зборів орган в обов`язковому порядку оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті та в інший прийнятний спосіб підготовлене ініціативною групою та погоджене з ним повідомлення про дату, час, місце, порядок проведення установчих зборів, порядок подання заяв для участі в установчих зборах, відомості про склад ініціативної групи та прізвище, ім`я, електронну адресу та номер телефону відповідальної особи. Для участі в установчих зборах до ініціативної групи подається заява у довільній формі, підписана уповноваженою особою керівного органу інституту громадянського суспільства. До заяви додаються: рішення, прийняте у порядку, встановленому установчими документами інституту громадянського суспільства, про делегування для участі в установчих зборах представника, який одночасно є кандидатом на обрання до складу громадської ради; біографічна довідка делегованого представника інституту громадянського суспільства із зазначенням його прізвища, імені, по батькові, посади, місця роботи, посади в інституті громадянського суспільства, контактної інформації; копія виписки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій та витяг із статуту (положення) інституту громадянського суспільства щодо цілей і завдань його діяльності, засвідчені в установленому порядку; інформація про отримання інститутом громадянського суспільства як володільцем бази персональних даних його членів згоди делегованого ним представника на обробку його персональних даних; інформація про результати діяльності інституту громадянського суспільства (відомості про проведені заходи, реалізовані проекти, виконані програми, друковані видання, подання інститутом громадянського суспільства відповідному органу письмових обґрунтованих пропозицій і зауважень з питань формування та реалізації державної політики у відповідній сфері та інформування про них громадськості тощо) протягом року до дня подання заяви (у разі, коли інститут громадянського суспільства працює менше року, - за період діяльності); відомості про місцезнаходження та адресу електронної пошти інституту громадянського суспільства, номер контактного телефону. Приймання заяв для участі в установчих зборах припиняється за 30 календарних днів до їх проведення. У разі виявлення невідповідності документів, поданих інститутом громадянського суспільства, встановленим цим Типовим положенням вимогам ініціативна група не пізніше ніж за 15 календарних днів до проведення установчих зборів письмово та в електронній формі інформує про це інститут громадянського суспільства з пропозицією щодо їх усунення протягом семи календарних днів. За результатами перевірки документів, поданих інститутами громадянського суспільства, на відповідність встановленим цим Типовим положенням вимогам ініціативна група складає за сім календарних днів до проведення установчих зборів список кандидатів до складу громадської ради, які братимуть участь в установчих зборах, та список представників інститутів громадянського суспільства, яким відмовлено в участі в установчих зборах, із зазначенням підстави для відмови. Підставами для відмови представнику інституту громадянського суспільства в участі в установчих зборах є: невідповідність документів, поданих інститутом громадянського суспільства, вимогам цього Типового положення; неусунення інститутом громадянського суспільства невідповідності поданих документів вимогам, встановленим цим Типовим положенням, у строк, визначений абзацом шістнадцятим цього пункту; невідповідність інституту громадянського суспільства або делегованого ним представника вимогам, встановленим пунктом 6 цього Типового положення; недостовірність інформації, що міститься в документах, поданих для участі в установчих зборах; відмова інституту громадянського суспільства від участі в установчих зборах шляхом надсилання ініціативній групі офіційного листа; перебування інституту громадянського суспільства, який делегував свого представника для участі в установчих зборах, у процесі припинення. Список кандидатів до складу громадської ради, які братимуть участь в установчих зборах, та список представників інститутів громадянського суспільства, яким відмовлено в участі в установчих зборах, із зазначенням підстави для відмови, інформація про результати діяльності інститутів громадянського суспільства за останній рік, біографічні довідки делегованих ними представників, а також уточнена інформація про дату, час та місце проведення установчих зборів, погоджена з органом, оприлюднюються не пізніше ніж за три робочих дні до проведення установчих зборів на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб. Під час проведення установчих зборів, які відкриває уповноважений представник ініціативної групи, з числа кандидатів до нового складу громадської ради обирається лічильна комісія, голова зборів, секретар, заслуховується інформація голови або іншого уповноваженого члена попереднього складу громадської ради про її діяльність, якщо така рада була утворена, а також обирається новий склад громадської ради. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який складається протягом трьох робочих днів з моменту проведення установчих зборів, підписується головою та секретарем установчих зборів і подається органові. Орган оприлюднює протокол установчих зборів на своєму офіційному веб-сайті та в інший прийнятний спосіб протягом трьох робочих днів з моменту його надходження.». Наказом Міністерства соціальної політики України від 03.02.2017 № 176, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" з метою забезпечення системного діалогу Міністерства соціальної політики України з громадськістю, зокрема утворено Ініціативну групу з підготовки Установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України та затверджено її склад. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 353 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996", окрім іншого, Типове положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затверджене зазначеною постановою, викладено у новій (пункт 2). Вважаючи вказані акти протиправними та такими, що порушують передбачене статтею 38 Конституції України право Позивача на участь в управлінні державними справами, останній звернувся до суду з даним позовом про їх скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Згідно із статтею 3 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон № 794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Статтею 19 Закону № 794-VII встановлено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності. Слід зауважити, що апелянтами не наводяться доводів щодо порушення Кабінетом Міністрів України порядку прийняття оскаржуваних постанов, чи прийняття таких за межами компетенції. Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суду , відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, оскільки оскаржувані позивачем постанови КМ України жодним чином не порушують права, свободи, інтереси чи обов`язки позивача, спірні накази Мінсоцполітики України прийняті останнім у межах повноважень та спосіб, визначені чинним законодавством, а наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується факти втручання Мінсоцполітики України у роботу Громадської ради. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)). Отже, у розумінні Конвенції, засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. У своєму рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Відтак, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту. Приписами частини 2 статті 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Зміст даної правової норми, вказує на те, що особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб`єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. У випадку встановлення обставин відсутності можливості застосування такого акту до особи, в суду відсутні повноваження на перевірку такого акту на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили). Наведений правовий висновок щодо застосування вказаних правових норм викладений у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі №826/8803/15. Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що положення ст. 55 Конституції України не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Тобто, суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Також Верховний Суд зауважив, що через світоглядні переконання позивач може виражати свої думки до такого факту як невдоволення новими змінами до нормативно-правових актів, що регулюють сферу відносин про громадські ради при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, однак цього явно недостатньо щоб вимагати в судовому порядку його усунення шляхом скасування акту. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не наведено обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на його конкретні права, свободи чи інтереси, у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України спірних постанов. Доводи апелянтів зводять виключно до незгоди з прийняттям таких постанов без конкретного зазначення яким нормативно-правовим актам вищої сиди такі суперечать та в чому. Як позов так і апеляційна скарга містять численні доводи позивача та третьої особи щодо обмеження їх конституційних прав на участь в управлінні державою, однак не містять жодних аргументів в чому ж саме таке обмеження полягає. Апелянтами не наведено чітких обґрунтувань, в чому ж полягає протиправність оскаржуваних постанов, доводи є виключно абстрактними та зводять виключно до припущень, що начебто певні положення норм законодавства можуть вплинути на правове становище апелянтів у майбутньому. Твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції того, що дія оскаржуваних положень постанов Кабінету Міністрів України унеможливила прийняття участі у формуванні громадської ради безпосередньо позивача та великої кількості громадських організацій, судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено, оскільки громадські організації у разі наявності їх порушеного права наділені повноваженнями самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, а позивачем не доведено, що саме в силу норм встановлених спірними постановами позивач на даний час не являється членом громадської ради при Мінсоцполітики чи при іншому державному органу. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що постановою Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі №826/8803/15 встановлено, що зміни до Типового положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 року № 996, не суперечать положенням Закону України «Про громадські об`єднання». Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про помилковість посилання Апелянта на невідповідність приписів оскаржуваної постанови положенням ст. 22 Закону України «Про громадські об`єднання». Також безпідставними є доводи апелянтів в частині невідповідності спірних постанов приписам Закону України «Про громадські об`єднання». Слід зауважити, що такі доводи апелянтів не містять чіткого обґрунтування щодо невідповідності вказаних нормативно-правових актів вимогам закону, є абстрактними та фактично ґрунтуються на власному тлумаченні апелянтами приписів як закону так і вимог Конституції України. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено існування порушеного права позивача спірними нормативно-правовими актами. Що ж до позовних вимог в частині оскарження актів Мінсоцполітики України, то як вбачається з матеріалів справи та доводів наведених як в апеляційній скарзі так і в письмових поясненнях, апелянтами такі оскаржуються лише в розрізі їх відповідності спірним Постановам Кабінету Міністрів України. Відтак, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування спірних Постанов КМУ відсутні також підстави для задоволення решти позовних вимог. При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у даній справі і направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд не ставив під сумнів та не наводив вказівок чи зауважень щодо висновків судів щодо відсутності порушених прав та/або інтересів позивача, однак вказував на несвоєчасність визначення судом суб`єктного складу учасників справи. Вказаний недолік усунуто при новому розгляді даного спору. Також безпідставними є доводи апелянтів в частині протиправності дій суду першої інстанції щодо ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки, як вважають апелянти, суд встановивши, що з позовом звернулась не та особа повинен в силу приписів 238 КАС України закрити провадження у справі. Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судом не встановлювалось, що з позовом звернувся неналежний позивач, натомість, рішення суду обґрунтовано недоведеністю існування порушеного права позивача. При цьому, приписами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливості закриття провадження з цих підстав. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Кабінету Міністрів України, треті особи: Громадська рада при Міністерстві соціальної політики України, Ініціативна група з підготовки установчих зборів для формування Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування наказів і постанови, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя А. Ю. Кучма Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 07.02.2022)