Постанова 4855 № 320/4585/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4585/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Органу самоорганізації населення "Мужеловський" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Органу самоорганізації населення "Мужеловський" до Комунального підприємства Ірпінської міської ради "Ірпіньводоканал", Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради, треті особи - Державна екологічна інспекція Столичного округу, Державна архітектурно-будівельна інспекція України , про визнання протиправним та скасування дозволу В С Т А Н О В И Л А: Орган самоорганізації населення "Мужеловський" звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Ірпінської міської ради "Ірпіньводоканал", Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради, треті особи - Державна екологічна інспекція Столичного округу, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт №КС112201360352 від 15.05.2020 року щодо будівництва артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області. В обгрунтування позовних вимог зазначено, щодо протиправності надання КП "Ірпіньводоканал" дозволу на виконання будівельних робіт №КС112201360352 від 15.05.2020 з огляду на порушення процедури видачі такого дозволу. Крім того, позивач зазначає, що надання дозволу на виконання будівельних робіт за відсутності законних підстав для цього порушує інтереси Органу самоорганізації населення "Мужеловський", оскільки можуть призвести до погіршення екологічної ситуації в м. Ірпені в кварталах обмеженого вул.. Давидчука, Лисенка, Ново-Оскольська, Гайдамацька, Київська. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 19.03.2020 між Ірпінською міською радою та КП "Ірпіньводоканал" укладено договір №20 «Про встановлення особистого строкового сервітуту в м. Ірпінь. Згідно п.1 Договору особистий строковий сервітут встановлюється на підставі рішення Ірпінської міської ради від 19.03.2020 на укладення договору особистого строкового сервітуту на земельні ділянки в м. Ірпінь, згідно додатку 1» відносно земельної ділянки площею 0,100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури, яка розташована за адресою: м. Ірпінь, АРТ СВ по вул. Давидчука. ТОВ «Укрбурводпроект» розроблено Робочий проект «Будівництво артезіанської свердловини по вул.. Давидчука в м. Ірпінь Київської області». 13.05.2020 КП "Ірпіньводоканал" звернулося до Інспекції Державно архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради із заявою про отримання дозволу на виконання будівельних робіт «Будівництво артезіанської свердловини по вул.. Давидчука в м. Ірпінь Київської області». 15.05.2020 Інспекцією Державно архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради видано КП "Ірпіньводоканал" дозвіл на виконання будівельних робіт №КС112201360352 щодо будівництва артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області. Вважаючи видачу дозволу на виконання будівельних робіт неправомірною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що надаючи дозвіл виконання будівельних робіт №КС112201360352 від 15.05.2020 року щодо будівництва артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області КП «Ірпіньводокал» відповідач 1 діяв у межах та у спосіб визначений законом, відтак підстави для скасування такого дозволу відсутні. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у ході судового розгляду не було встановлено порушень прав позивача у спірних правовідносинах, що свідчить про відсутність порушеного права у даному випадку. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі також - КАС). Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС). Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Згідно пункту 8 частини першої статті 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Системний аналіз положень статей Конституції України та КАС свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «прав» має один і той же зміст. Наведене свідчить, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача, яка стверджує про їх порушення з боку відповідача. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні акти чи положення норм законодавства впливають на його правове становище. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18. У даній справі позивач оскаржує дозвіл на виконання будівельних робіт, який за своєю суттю є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, виданим на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав та інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС). Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що це є його обов`язком у рамках виконання статутного завдання щодо представництва та захисту своїх законних інтересів та законних інтересів своїх членів чи інших осіб у судах, а також захисту права громадян на праву державу та демократичне суспільство. Водночас, доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним дозволом на жодні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать виключно про незгоду позивача з указаним дозволом, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. Безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права, не зазнав жодної реальної шкоди внаслідок видачі спірного дозволу, оскільки він не спричинив жодного впливу саме на позивача. Крім того, позивач не виділяє жодних конкретних осіб, за захистом прав яких він звернувся до суду, а лише абстрактно посилається на наявність таких осіб, що не дає суду можливості визначити дійсне порушення прав, свобод чи інтересів будь-кого у спірних правовідносинах. Не вказує позивач своїх членів, за захистом прав яких він звернувся до суду, а також і інших осіб, які зверталися до позивача з цього питання. Водночас, оскаржуваний дозвіл як індивідуальний правовий акт породжує права й обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано. Відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника, прав чи обов`язків у зв`язку із виданням оскаржуваного дозволу не породжує для останнього і права на захист (постанова Верховного Суду України від 28.02.2017 у справі № 21-3829а16). Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Частиною третьою цієї статті визначено, що громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Згідно пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про громадські об`єднання» статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності. Конституційний Суд України у рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб. Тобто, визначення у статуті завдань та цілей громадської організації не означає автоматичне виникнення у неї права звернення до суду із позовом щодо захисту прав своїх членів чи інших осіб, оскільки, для цього мають бути відповідні законодавчі приписи. Водночас, норми чинного законодавства не передбачають виникнення у громадської організації права на представництво в суді інтересів фізичних чи юридичних осіб лише на підставі завдань організації, самостійно визначених нею у своєму статуті. Положення статуту громадської організації не можуть підміняти норми чинного законодавства щодо представництва інтересів громадян чи інших осіб у суді та не мають вищої юридичної сили за відповідні норми процесуального закону. Статутні завдання громадської організації не є альтернативою та не свідчать про волевиявлення певної особи на захист своїх прав у суді. Відповідно до частини першої статті 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно частин першої, другої статті 57 КАС представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Згідно частини першої статті 53 КАС у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно статті 56 КАС права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов`язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді. Отже, до адміністративного суду можуть звертатися фізичні чи юридичні особи, права яких є безпосередньо порушені суб`єктом владних повноважень, або особисто, або через представника - адвоката чи, у визначених випадках, фізичну особу, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, законного представника. Також правом представництва наділені особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Громадська організація не належить до кола законодавчо визначених суб`єктів, яким надано право звертатися, захищати права та представляти у суді інтереси інших осіб. Ці вимоги законодавства щодо представництва в адміністративному процесі є чіткими та передбачуваними для позивача. Аналогічна правова позицція міститься у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 804/200/22552/17. Статутні ж завдання громадської організації не можуть підміняти норми чинного законодавства щодо визначення осіб, які вправі представляти інтереси інших осіб у суді. Таким чином, оскільки у ході судового розгляду не було встановлено порушень прав позивача у спірних правовідносинах, та оскільки позивач не має законодавчих повноважень на представництво у суді інтересів будь-яких інших осіб, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Надаючи оцінку решті доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Причал по своїм характеристикам належить до об`єктів СС1. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля". На підставі ст.3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності. Оцінці впливу на довкілля не підлягає планована діяльність, спрямована виключно на забезпечення оборони держави, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, наслідків антитерористичної операції на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 37 Закону). Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 747) (далі - Порядок) Цей Порядок визначає механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт (пункт 1 Порядку). Згідно пункту 28 Порядку замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку. Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (пункт 4 частини першої статті 1 Закону); Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); 3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; 4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; 5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; 6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; 7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля". За змістом пункту 29 Порядку під час розгляду заяви орган державного архітектурно-будівельного контролю перевіряє наявність відомостей про: відповідний кваліфікаційний сертифікат відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури" у реєстрі атестованих осіб; ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками, на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції. Частиною другою статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Згідно частини четвертої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 30 Порядку підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля". Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, до заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт було подано усі визначені документи. За результатами розгляду заяви КП "Ірпіньводоканал" Інспекцією Державно архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 15.05.2020 №КС112201360352 щодо будівництва артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області. На підставі ст.3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності. Водночас, частиною другою та третьої визначено вичерпний перелік категорій видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля. Так, пунктом тринадцятим частини третьої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» встановлено, що друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає господарську діяльність, що призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, та забір води з водних об`єктів за умови, що водозабір підземних вод перевищує 300 кубічних метрів на добу. Отже, обов`язковій оцінці впливу на довкілля підлягає господарська діяльність, яка передбачає забір води підземних вод більше 300 кб. м. на добу. Судом першої інстанції встановлено, що у Робочому проекті «Будівництво артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області» у розділі «Креслення» зазначено, що основні показники подачі води споживачеві визначені як 280, 0 кв.м. на добу. Аналогічні дані також містяться у розділі «Паспорт проекту забору підземних вод із артезіанської свердловини» (т.2 а.с.19, 64). Враховуючи те, що планова діяльність КП «Ірпіньводоканал» щодо будівництва артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області не перевищує, встановлені законом, об`єми забору води, а саме: 300 кб.м. на добу, а отже така діяльність не підпадає під вимоги щодо обов`язкового проведення оцінки впливу на довкілля. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, надаючи дозвіл виконання будівельних робіт №КС112201360352 від 15.05.2020 року щодо будівництва артезіанської свердловини по вул. Давидчука в м. Ірпінь Київської області КП «Ірпіньводокал» відповідач діяв у межах та у спосіб визначений законом, відтак підстави для скасування такого дозволу відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Органу самоорганізації населення "Мужеловський" - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма