Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/9332/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 січня 2022 року м. Дніпросправа № 160/9332/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року (головуючий суддя Неклеса О.М.) в адміністративній справі №160/9332/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , 10.06.2021 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (від 12.08.2021 вх.№69270), просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в частині невиплати ОСОБА_1 всіх належних йому сум при його звільненні 08.10.2020 року, в т.ч. нарахованої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 виплати за час щорічної відпустки (21 день у серпні 2020 та 4 дні у вересні 2020), з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати за рахунок донарахованих (212,80 гри.) виплат за липень 2020 року; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 виплати з компенсації за невикористану відпустку (16 днів) з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати за рахунок донарахованих (за липень 2020 - 212,80 грн.; за серпень 2020 - 72,20 грн.; за вересень 2020 - 174,12 грн.) виплат; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних при звільненні сум - за період з 09.10.2020 року по день фактичної виплати суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, донарахованої виплати за час щорічної відпустки (21 день у серпні 2020 та 4 дні у вересні 2020) та донарахованої компенсації за невикористану відпустку (16 днів), які пов`язані зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 року №940, якою затвердженні зміни до постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 №358. Позов обґрунтовано тим, що ознайомившись з розрахунковими листами за період серпень - листопад 2020 року, ним було з`ясовано, що відповідачем, на його думку, було порушено вимоги пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року №100, (в редакції, чинній станом на час його звільнення). Вказує, що згідно з даними, що містяться у розрахунковому листі за жовтень 2020 року вбачається, що у зв`язку із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 року №940, якою затвердженні зміни до постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 року №358, позивачу здійснено донарахування за липень, серпень, вересень 2020 розміру окладу, надбавки за вислугу років та за серпень 2020 - надбавки та премії. З доданих відповідачем розрахункових листів вбачається, що у серпні 2020 року йому була нарахована та виплачена середня заробітна плата за час щорічної відпустки (21 день у серпні - 7113,75 грн. та 4 дні у вересні 2020 - 1355,00 грн.). Згідно з вимогами пункту 2 розділу II Постанови КМУ №100 зазначені суми були обчислені виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, тобто з урахуванням виплат, здійснених у липні 2020 року. Однак, при здійсненні донарахувань, пов`язаних зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 року №940, якою затвердженні зміни до постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 року №358, відповідачем відповідно до розрахункового листа за жовтень 2020 року не здійснено донарахування виплати за час щорічної відпустки, з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати за рахунок донарахованих (212,80 грн.) виплат за липень 2020 року. Також, позивач вказує, що згідно з даними, що містяться у розрахунковому листі за жовтень 2020 року вбачається, що йому здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку за 16 днів у розмірі 4960,96 грн. Вказує, що із вказаною сумою коштів погодитися не можна, оскільки вона має бути розрахована згідно з вимогами пункту 2 розділу II Постанови КМУ №100, зокрема обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання виплати компенсації за невикористані відпустки. Позивач зазначає, що відповідачем жодним чином не підтверджено дотримання вимог чинного законодавства при нарахуванні йому при звільненні розміру компенсації за невикористану щорічну відпустку за 16 днів у розмірі 4960, 96 грн. (що відповідає 310,06 грн./день), та не наведено обґрунтувань зменшення цього розміру на відміну від нарахованої середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки у серпні 2020 року, який склав за 21 день - 7113,75 (що відповідає 338,75 грн./день). До того ж, вказує, що компенсацію за невикористану щорічну відпустку у 16 днів відповідач нарахував та виплатив до набрання чинності змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №940, якою затвердженні зміни до постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 №358, а тому, на його думку, відповідач також мав здійснити перерахунок та відповідне донарахування розміру компенсації за невикористану відпустку з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати за рахунок донарахованих (за липень 2020 - 212,80 грн.; за серпень 2020 - 72,20грн.; за вересень 2020 - 174,12 грн.) виплат. Станом на день звернення позивача до суду із цим позовом, відповідачем не здійснено донарахування виплати за час щорічної відпустки, з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати за рахунок донарахованих (212,80 грн.) виплат за липень 2020 року та перерахунок та відповідне донарахування розміру компенсації за невикористану відпустку з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати за рахунок донарахованих (за липень 2020 року - 212,80 грн.; за серпень 2020 року 72,20 грн.; за вересень 2020 року - 174,12 грн.) виплат, чим грубо порушено право позивача на отримання усіх сум при звільненні. Також позивачем було подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. (а.с. 29-34) Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в частині невиплати ОСОБА_1 всіх належних йому сум при його звільненні 08.10.2020 року, у тому числі нарахованої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку та донарахованої виплати за час щорічної відпустки (21 день у серпні 2020 та 4 дні у вересні 2020) та донарахованої компенсації за невикористану відпустку (16 днів), які пов`язані зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №940, якою затвердженні зміни до постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 №358; - зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних йому при звільненні сум - за період з 08.10.2020 року по день фактично виплачених сум, з урахуванням середньоденної заробітної плати. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу - відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що на час звільнення позивача із займаної ним посади фонд заробітної плати по Центрально-Міському районному суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області не дозволяв здійснити позивачу виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. виконати наказ Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 139-К від 18.09.2020 року «Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 », відповідач не мав можливості, тому наказ було залишено без виконання. Зазначив, що на відміну від грошової допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не гарантується держслужбовцеві, оскільки стаття 54 Закону України «Про державну службу» лише передбачає можливість її отримання. За браком коштів фонду оплати праці, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань може не виплачуватися. Таким чином, територіальним управлінням не було вчинено протиправних дій та бездіяльності щодо звуження змісту та обсягу прав позивача в частині невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, згідно наказу №139-К від 18.09.2020 року. Щодо нарахування суми коштів 30.10.2020 року 221,82 грн. та 05.11.2020 року - 196,71 грн., то суд першої інстанції вказав, що фактичний повний розрахунок при звільненні з позивачем було здійснено не в день звільнення позивача 08.10.2020 року, отже затримка виплати коштів при звільненні позивача, відповідачем була допущена, а тому за цей період і підлягає стягненню середній заробіток на користь позивача. Таким чином, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд вважає обґрунтованими вимоги і приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в частині невиплати ОСОБА_1 всіх належних йому сум при його звільненні 08.10.2020 року, у тому числі нарахованої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку та донарахованої виплати за час щорічної відпустки (21 день у серпні 2020 та 4 дні у вересні 2020) та донарахованої компенсації за невикористану відпустку (16 днів), які пов`язані зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №940, якою затвердженні зміни до постанови Кабінету міністрів України від 24.05.2017 №358 та в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних йому при звільненні сум - за період з 08.10.2020 року по день фактично виплачених сум, з урахуванням середньоденної заробітної плати. Щодо розподілу судових витрат у розмірі 10 896грн., то суд першої інстанції зазначивши, що позивачем не надано квитанцій, платіжних доручень, тощо, щодо сплати позивачем витрат на правничу допомогу, тому дійшов висновку про недоведеність понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови як у задоволенні позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, так і клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10896 грн., позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти нове, яким такі вимоги задовольнити. Вказує, що суд першої інстанції в порушення п.3 постанови КМУ від 08.08.201 №500 вказує про залишення наказу Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області №139-К від 18.09.2020 підписаного керівником без виконання відповідачем, проте не звертає уваги на те, що відповідач є лише виконавцем цього наказу, а на день звільнення позивача - 08.10.2020, цей наказ не було скасовано, не було визнано нечинним тощо. Крім того, судом першої інстанції не зазначається норма матеріального права, згідно з якою саме відповідач та/або відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності відповідача наділений правом вирішувати виплачувати державному службовцю вказану допомогу чи ні, та виконувати наказ Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області №139-К від 18.09.2020, чи не виконувати. Таким чином вважає, що відповідачем не спростовано, та судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік на підставі вказаного наказу №139-К від 18.09.2020 в розмірі середньомісячної заробітної плати. Щодо витрат на правову допомогу, то позивач вказав, що надані ним докази є належними та допустимими на підтвердження понесених витрат на таку допомогу, оскільки видана адвокатом квитанція, довідка або інший документ, складений у довільній формі на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги (актами виконаних робіт тощо) є саме такими доказами. В частині задоволених позовних вимог рішення суду відповідачем не оскаржується. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №21-К від 20.04.2016 року, позивача ОСОБА_1 призначено на посаду судового розпорядника. 21.04.2016 року позивачем прийнято Присягу державного службовця. Згідно із записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 від 21.04.2016 року, позивача призначено на посаду секретаря судового засідання починаючи з 31.10.2017 року (наказ №107к- від 31.10.2017 року). На підставі наказу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №139-К від 18.09.2020 року, наказано надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати. Згідно із наказом Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №143-К від 07.10.2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади секретаря судового засідання з 08.10.2020 року за взаємною домовленістю сторін, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Також, згідно із наказом №143-К від 07.10.2020 року, встановлено: щорічну основну відпустку за період роботи з 21.04.2019 року по 20.04.2020 року в кількості 3 календарних днів компенсовано грошима. Щорічну основну відпустку за період роботи з 21.04.2020 року по 08.10.2020 року в кількості 13 календарних днів компенсовано грошима. Грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік виплачена. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не виплати в день звільнення позивача - 08.10.2020 року, всі належній позивачу суми виплат, а саме: - не виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, згідно із вказаним вище наказом №139-К від 18.09.2020 року. - не здійснена остаточна виплата заробітної плати, а лише 05.11.2020 року здійснено перерахування сум заробітної плати, що на думку позивача, свідчить про порушення відповідачем положень ст.116 КЗпП України. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, в межах доводів апеляційної скарги (а саме щодо виплатити матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати та стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10896 грн.,), колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, норми Постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 р. № 358 "Деякі питання оплати праці державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя", Постанови КМУ від 08.08.2016 року № 500 «Про затвердження Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань». Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується сторонами, досліджує лише частину рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати та стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10896 грн., оскільки апеляційна скарга подана щодо цієї частині рішення суду першої інстанції. Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (розділом VI) встановлено соціальні гарантії державних службовців. Так, відповідно до частини 2 статті 54 Закону України «Про державну службу» (№ 889-VIII) державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, порядок надання матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 500 затверджено Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Цим Порядком, зокрема, визначено, що матеріальна допомога може надаватися рішенням керівника апарату суду (як керівника державної служби у державному органі) в межах затвердженого фонду оплати праці. Матеріалами справим підтверджується, що на підставі наказу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №139-К від 18.09.2020 року, наказано надати ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 13). Вказаний наказ підписаний керівником Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Я.В. Мірошніченко. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що зазначений наказ №139-К від 18.09.2020 року, станом на день звільнення позивача був дійсним. Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) та її розмір визначені Порядком №500 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 2 якого, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці (пункт 3 Порядку №500). Рішення про надання керівнику державної служби у державному органі та його заступникам матеріальної допомоги приймається керівником відповідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу) (пункт 4 Порядку №500). Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком №100, підпунктом "л" пункту 1 якого встановлено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Абзацом 4 пункту 2 Порядку №100 встановлено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Абзацом 3 пункту 4 Порядку № 100 встановлено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Враховуючи те, що частиною 2 статті 54 Закону України «Про державну службу» (№889-VIII) передбачено можливість виплати державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а рішення про її виплату працівникам приймається керівником державної служби у державному органі у межах затвердженого фонду оплати праці, то розмір такої допомоги обчислюється, виходячи із розміру середньої заробітної плати, тому розрахунки сум, що підлягають виплаті державним службовцям, які звернулися з відповідними заявами здійснюються відповідно до Порядку №100, яким встановлено загальні правила обчислення середнього заробітку. Відповідач зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року № 500 затверджено Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Цим Порядком, зокрема, визначено, що матеріальна допомога може надаватися рішенням керівника апарату суду (як керівника державної служби у державному органі) в межах затвердженого фонду оплати праці. Тобто, приймаючи рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, керівник апарату суду повинен достовірно знати про наявність економії фонду заробітної плати, яка дозволяє виплатити зазначену вище допомогу. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в силу того що наказ №139-К від 18.09.2020 року, станом на день звільнення позивача був дійсним та не скасований, зазначений наказ має бути реалізований шляхом виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати. Оскільки відповідні виплати позивачу не здійснені, то не можна дійти висновку, що відповідач діяв у відповідності до норм законодавства України. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, Листом від 22.09.2020 року №2245/21 територіальне управління повідомило керівника апарату Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу про відсутність економії фонду заробітної плати та неможливість виплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. На відміну від грошової допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не гарантується держслужбовцеві, оскільки стаття 54 Закону України «Про державну службу» лише передбачає можливість її отримання. За браком коштів фонду оплати праці, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань може взагалі не виплачуватися. Натомість зазначений наказ №139-К від 18.09.2020 року, станом на день звільнення позивача не був скасованим, отже підлягав виконанню. Також, згідно пункту 2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 року № 500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви, тобто право на матеріальну допомогу виникає в результаті роботи протягом 12 місяців. Водночас, очікувані сподівання працівника відносно здійснення роботодавцем виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, є законними та обґрунтованими, оскільки наказ №139-К від 18.09.2020 року, станом на день звільнення позивача, не був скасованим. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно із статтею 2 Закону України "Про оплату праці", основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Колегія суддів апеляційної інстанції враховує доводи відповідача, що лише при економії коштів, в кінці місяця керівник може прийняти рішення про виплату допомоги для вирішення соціально-побутових питань. При щомісячному нарахуванні заробітної плати грошові кошти в першу чергу спрямовуються на виплату основних складових заробітної плати таких як: посадовий оклад, надбавка за звання, надбавка за вислугу, надбавка за інтенсивність праці, щомісячні премії, відпускних та допомоги на оздоровлення. І тільки при наявній економії коштів, в кінці місяця керівник може прийняти рішення про виплату допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Однак, виходячи з того, що наказ №139-К від 18.09.2020 року прийнятий відповідною особою та не скасований на час звільнення позивача, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати - має бути виплачена позивачу. На думку колегії суддів апеляційної інстанції зазначені обставини не були в повному обсязі досліджені судом першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Отже підлягають задоволенню вимоги щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі наказу №139-К від 18.09.2020 року. Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10896 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, розмір витрат на правову допомогу має відповідати складності справи; часу, що витрачений адвокатом; обсягу надання послуг; ціні позову або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ГРАНД» договір про надання правової допомоги №12/03 від 25.03.2021 року На підтвердження здійснення судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правової допомоги, матеріали справи містять: - вказаний вище договір про надання правової допомоги №12/03 від 25.03.2021 року, - протокол погодження договірної ціни до вказаного договору від 25.03.2021 року, - акт №1 приймання-передачі надання послуг до вказаного договору від 18.06.2021 року, - рахунок №12/03 від 18.06.2021 року на суму 10 896грн. Відмовляючи у задоволенні клопотанні про відшкодування понесених витрат на правову допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано квитанцій, платіжних доручень, тощо, щодо сплати позивачем витрат на правничу допомогу. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні. В силу статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: - адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом (п. 1); - адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (п.2). При цьому, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форми та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 положення розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Цим Положенням №13 визначено форми і зміст розрахункових документів, які повинні видаватися при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг, а також комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами при прийманні готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів, та розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №

148. Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає підстави для висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що, предметом дослідження в цьому випадку є обсяг фактично виконаних адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, вказаних у розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу, а не облік отриманого адвокатом доходу та його оподаткування. З огляду на викладене, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Крім того, КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. Дані висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.04.2020 по справі №727/4597/19. Відтак, рахунок №12/03 від 18.06.2021 року на суму 10 896грн. може бути доказом оплати позивачем правових послуг адвоката. Водночас, надаючи оцінку правовідносинам між позивачем та відповідачем щодо розподілу судових витрат, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. До правової допомоги належать: - консультації та роз`яснення з правових питань; - складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; - представництво тощо. При цьому, Конституційний Суд України в Рішенні від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 зазначив, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Колегія суддів апеляційної інстанції надаючи оцінку співмірності стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10896 грн., бере до уваги, що правничі послуги в такому розмірі не містять обґрунтувань вказаної суми з урахуванням складності справи, витраченого часу, ціни позову, співмірності вказаної суми наданим послугам. Суд зауважує, такі послуги як - «підготовка документів досудового характеру (заяв, відповідей, претензій, вимог тощо)» є складовою частиною позовної заяви та не можуть нараховуватися окремо; - підготовка документів досудового характеру є правовою допомогою, однак слід чітко зазначити, які саме документи підготовлено, щоб не допустити повторного стягнення за одні і ті ж послуги, оскільки складання позову відноситься до підготовка документів досудового характеру; - водночас, надання доказів та подання документів не є правовою допомогою яка підлягає окремій оплаті, оскільки до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо. Також, такі послуги як «попереднє надання консультацій; аналіз документів, формування позиції правничої допомоги, підбір необхідної нормативно-правової бази» є складовими частинами формування позовної заяви, тому не можуть бути розгалужені та оплачені окремо. Зазначене дає підстави для висновку, що зазначена сума на правничу допомогу є значно завищеною. Зокрема, безпосередньо складання позовної заяви як процесуального документа включає в себе і консультації правового характеру, і постановку Клієнтом завдань до виконання, і дослідження Клієнтом завдань; і вивчення правової природи спірних правовідносин, наявних доказів, витребування необхідних доказів від Клієнта; і дослідження чинної судової практики по спірним правовідносинам. З огляду на викладене, враховуючи фактично наданні адвокатом послуги щодо складання позову та інших процесуальних документів, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що належний розмір правової допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за надання правової допомоги складає 1000 грн. Вказані обставини на переконання суду апеляційної інстанції є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання щодо стягнення витрат на професійну допомогу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Отже, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі наказ №139-К від 18.09.2020 року та в цій частині позовні вимоги задовольнити. Також частковому задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 гривень. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі наказу №139-К від 18.09.2020 року та в цій частині позовні вимоги задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в частині невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі наказу №139-К від 18.09.2020 року. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі наказу №139-К від 18.09.2020 року. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 2623978) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 10.01.2022 та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 ст. 328 КАС. В силу пункту 2 частини 5 ст. 328 КАС постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно статті 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова