Постанова 4850 № 415/5495/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року справа № 415/5495/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у Луганській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Загоровського Юрія Володимировича на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2020 року (повний текст складено 10 грудня 2020 року в м. Лисичанськ Луганської області) у справі № 415/5495/20 (суддя в 1 інстанції - Луньова Д.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у Луганській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Загоровського Юрія Володимировича, третя особа - Департамент патрульної поліції, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області із адміністративним позовом до Інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у Луганській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Загоровського Юрія Володимировича (далі - відповідач) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 серпня 2020 року відповідач виніс постанову серії ЕАМ № 2988506 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. за порушення п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху України. Щодо суті правопорушення позивач пояснив, що 16 серпня 2020 року на автомобілі з державним номерним знаком НОМЕР_1 їхав у м. Лисичанську в напрямку вул. Гора ім. Попова. На даній ділянці, головна дорога повертає праворуч при цьому інших вулиць з правої сторони дороги немає, тобто зміни напрямку руху немає. Оскільки головна дорога мала заокруглення, а не перехрестя чи повороту, вмикати світловий покажчик повороту відповідного напрямку не потрібно. Також позивач зазначав, що відповідачем не були досліджені докази, не були заслухані особи, які брали участь у розгляді справи, відповідач не надав доказів вчинення адміністративного правопорушення, тобто своїми діями порушив вимоги ст.ст. 278, 279 КУпАП. Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 10 вересня 2020 року залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача - Департамент патрульної поліції. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2020 року у справі № 415/5495/20 позов було задоволено, внаслідок чого: скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ № 2988506 по справі про адміністративне правопорушення від 16 серпня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на юридичну допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень та судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги та встановила наступне. Згідно оскаржуваної постанови ЕАМ № 2988506 від 16 серпня 2020 року на водія ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП; в постанові щодо складу правопорушення зазначено наступне: 16 серпня 2020 року о 14 год. 41 хв. за адресою: вул. Промислова, біля буд. № 24А в м. Лисичанську Луганської області, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку перед поворотом, чим порушив п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП. В графі «до постанови додаються» відео з відеореєстратора XIAOMI, бодікамери DSJX300082_BB0082. З оскаржуваної постанови вбачається, що підставою зупинки ОСОБА_1 стало порушення п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху України. Відповідно до п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Згідно з п. 9.4. ПДР України, подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України маневрування (маневр) - початок руху, перестроювання транспортного засобу в русі з однієї смуги на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з`їзд з проїзної частини, рух заднім ходом. Колегія суддів зазначає, що ввімкнення світлового покажчику повороту відповідного напрямку необхідне для інформування інших водіїв про зміну напрямку руху та надання їм можливості скоригувати свої дії (вибрати безпечну швидкість, перестроїтись в іншу смугу руху, тощо) з урахування відповідного маневру водія, який подає попереджувальний сигнал. На підтвердження правомірності винесеної постанови позивач надав суду диск з записами з бодікамери DSJX300082_BB0082 та відеореєстратора. Колегія суддів, дослідивши надані відеозаписи, встановила, що перед поворотом встановлений дорожній знак 1.1 «Небезпечний поворот праворуч» є попереджувальним знаком, який попереджає водіїв про зміну конфігурації дороги праворуч та не пов`язаний із зміною руху самим водієм. Тому у позивача відсутній обов`язок вмикати світловий покажчик повороту на ділянці дороги, де встановлено такий дорожній знак. Інших доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП відповідачем не надано. Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні адміністративного стягнення посадова особа відповідно до вимог ч. 3 ст. 33, ст. 34, ст. 35 КУпАП повинна врахувати характер і тяжкість порушення, особу порушника, конкретні обставини вчинення порушення, зазначити докази на підтвердження складу правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна відповідати вимогам ст. 283 КУпАП, зокрема, повинна бути обґрунтованою, в ній має бути викладено обставини порушення, а також докази. У разі заперечень водія - мають містити відомості про його позицію (пояснення, заперечення, тощо). Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про, зокрема, технічний засіб, яким здійснено фото та відеозапис. Згідно вимог КУпАП до порядку притягнення до адміністративної відповідальності, доказування наявності підстав для притягнення до відповідальності, а також наявність події та складу адміністративного правопорушення покладається на посадову особу. Згідно приписів КАС України саме суб`єкт владних повноважень (відповідач) зобов`язаний довести наявність події і складу адміністративного правопорушення в діях водія (позивача). Колегія суддів зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування, що є доказом вчинення правопорушення. При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки викладення обставин правопорушення, без його фіксації, не може бути належним доказом. Колегія суддів також враховує, що закон встановлює принцип презумпції невинуватості особи, що притягається до відповідальності і відповідно принцип правомірності дії такої особи, поки у встановленому законом порядку не доведено його вину. Оскільки суду не надані відповідні докази, і не спростовані твердження водія, які б мали бути перевірені посадовою особою і спростовані, а також виходячи з принципу презумпції невинуватості, - колегія суддів робить висновок, що оскаржувана постанова є необґрунтованою, а склад зазначеного в ній адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, не встановлений. Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, суд може прийняти рішення про скасування постанови та закриття провадження у справі, або (п.2) - скасувати постанову та надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу. Враховуючи конкретні обставини, проаналізувавши у сукупності всі подані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова підлягає скасування з закриттям провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за даним фактом. Щодо стягнення витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, то колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 вказаної статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 з приводу того, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання юридичної допомоги від 07 вересня 2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги серії ЛГ № 005246, квитанція на отримання коштів № 86, яка свідчить про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 07 вересня 2020 року 2000 грн. за складання заяви та участь у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів, дослідивши докази, надані позивачем, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати у розмірі 2000 грн. є співмірними із складністю справи та підтверджуються наданими доказами. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 23, 33, 271, 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у Луганській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Загоровського Юрія Володимировича на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2020 року у справі № 415/5495/20 - залишити без задоволення. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 грудня 2020 року у справі № 415/5495/20 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя А.В. Гайдар Судді І.Д. Компанієць Г.М. Міронова