Постанова 4852 № 340/3814/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 січня 2022 року м.Дніпросправа № 340/3814/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 340/3814/21 (суддя Пасічник Ю.П.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі - відповідач) від 19 червня 2019 року № Ф-97234-52У щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 5 211 грн. 36 коп.; - стягнути з Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що у вересні 1998 року виїхав на постійне місце проживання до іншої країни, перед чим припинив свою підприємницьку діяльність. Без державної реєстрації припинення підприємницької діяльності він не мав змоги отримати закордонний паспорт, а тому в передбаченому законодавством порядку здійснив всі дії, необхідні на той момент для припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Також судом стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.. Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. У скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивач з 25.03.1994 перебуває на обліку у відповідача та на даний час не втратив статусу фізичної особи-підприємця. Згідно даних інформаційної системи податкового органу станом на 30.04.2019 за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску для осіб-підприємців у розмірі 5 211,36 грн.. Оскаржена податкова вимога прийнята відповідно до вимог чинного законодавства України і підстави для її скасування відсутні. Вказує на недоведеність понесених сум витрат на правничу допомогу, стягнутої з відповідача. Представник позивача подав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві вказав, що вважає рішення суду законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування. Також просить вирішити питання про розподіл витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, та стягнути на користь позивача з Головного управління ДПС у Кіровоградській області витрати на правничу допомогу у сумі 2 000 грн.. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що позивач 25.03.1994 зареєстрований Кіровоградським міським управлінням юстиції як особа-підприємець. В графі стан платника податків містить запис «включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво недійсне» (а.с. 45-46). З 1998 року позивач не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки власним рішенням припинив свою підприємницьку діяльність. 19 червня 2019 року відповідачем сформовано вимогу № Ф-97234-52 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 5 211,36 грн.. Позивач, вважаючи вимогу протиправною та незаконною, звернувся до суду з позовом про її скасування. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Судом першої інстанції вірно було встановлено, що у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 4 квартал 2018 року та за 1 квартал 2019 року відповідно до оскарженої вимоги. Як було встановлено судом першої інстанції, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. При вирішенні справи, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01 липня 2020 року Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19. Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила те, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Таким чином, суд вважає, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на зайняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником). Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI. Оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, суд першої інстанції дійшов відного висновку про задоволення позовних вимог шляхом скасування оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки). Стосовно вирішеного судом питання розподілу судових витрат у справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати , які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що ви виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Норми статті 134 КАС України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу. Згідно частини четвертої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Позивачем до позовної заяви надано договір про надання правової допомоги від 11.06.2021 (а.с. 27-30), акт наданих послуг від 12.07.2021 (а.с. 31), квитанцію про оплату правової допомоги від 12.07.2021 (а.с. 33). Колегія суддів зазначає, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо вимог в частині відшкодування витрат на правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу у сумі 2 000 грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. З аналізу відзиву вбачається, що він не містить нових аргументів, які б стали підставою для дослідження та встановлення адвокатом нових обставин для спростування доводів відповідача, які б потребували від адвоката додаткових зусиль, а тому колегія суддів зробила висновок про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на правничу допомогу за написання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 500 грн., з урахуванням, що справа розглянута в порядку письмового провадження, без участі представників сторін в судовому засіданні. На підставі зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, зменшивши її заявлений розмір до 500 грн.. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 340/3814/21 - залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн. (п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 43995486). Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак