Постанова Харківський апеляційний суд № 643/20416/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 08 лютого 2022 року м. Харків справа № 643/20416/20 провадження №22-ц/818/618/22 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Харківська міська рада, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Любов Леонідівна розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Любов Леонідівна про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2021 року, постановлене під головуванням судді Власенка М.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 13 травня 2021 року), - в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Любов Леонідівна про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2021 року задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без шлюбу з 30 квітня 2008 року по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, щопозивачкою не надано суду належних та допустимих доказів факту її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 ; відсутні докази ведення їх спільного господарства. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують факт її проживання з ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; наявні підстави і для визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що з 14 березня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.10), який розірвано 30 квітня 2008 року (а.с.11). Під час перебування у шлюбі, 12 березня 2004 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (покупці) було укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 16,7 кв.м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Саутенко Н.В. (а.с.6-7). Згідно договору купівлі-продажу від 12 березня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стали власниками вищезазначеної квартири по Ѕ частці кожний (а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.12). Після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частки однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 32,5 кв. м, житлова площа 16,7 кв. м. 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 . Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л. від 16 жовтня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що із поданих документів не вбачаються родинні відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , і таким чином відсутні підстави для закликання до спадкування за законом (а.с.16). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 мало формальний характер, фактичних наслідків не мало, вони продовжували проживати разом однією сім`єю, мали спільний побут, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та піклувалися один про одного. Після раптової смерті ОСОБА_2 , організацією похорон займалася вона. Позивачка зазначає, що встановлення факту спільного проживання однією сім`єю необхідно їй для прийняття спадщини. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 не має. ОСОБА_1 вважає, що має право на спадщину за законом, оскільки проживала зі спадкодавцем більше п`яти років на час відкриття спадщини. У зв`язку з цим просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без шлюбу з 30 квітня 2008 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ; а також просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування по закону після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з ч. 1 ст. 1258, ч. 2 ст. 1223 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Відповідно до положень ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За змістом ст. 1264 ЦК України особи, які відносяться до четвертої черги спадкоємців за законом, повинні відповідати таким двом вимогам: вважатися членом сім`ї спадкодавця; проживати зі спадкодавцем однією сім`єю протягом п`яти років саме на день відкриття спадщини. Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Матеріали справи свідчать про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.12). Організацією та проведенням його поховання займалася позивачка (а.с.13-15). ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог також надала квитанції про оплату комунальних послуг (а.с. 31), чеки про купівлю побутової техніки, меблів, вхідних дверей, матеріалів необхідних для ремонтних робіт, сантехніки та побутових предметів, тощо (а.с. 22 26). З довідки КП «Жилкомсервіс» від 23 червня 2011 року № 57/113/6340 убачається, що вона видана ОСОБА_2 про те, що він та його дружина ОСОБА_1 дійсно зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21). Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 13 лютого 2020 року, ОСОБА_1 зареєстрована за зазначеною адресою з 14 квітня 2004 року (а.с. 17, 35). Згідно інформації Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 06 квітня 2021 року за № 3134/22.1-10, актові записи про шлюб за період з 30 квітня 2008 року по 30 березня 2020 року складених на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не виявлено (а. с. 148). Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки повідомили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були справжньою родиною, піклувалися один про одного. Проживали разом у однокімнатній квартирі. Вони були подружжям, оскільки вели спільне господарство, спільно робили ремонт та купували необхідні для життя вжиткові речі. ОСОБА_1 постійно піклувалася про здоров`я чоловіка, оскільки він хворів туберкульозом та періодично проходив лікування у спеціалізованих медичних закладах. На час смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 постійно проживала з ним у їхній спільній квартирі. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 на наявність підстав для встановлення факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без шлюбу з 30 квітня 2008 року по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того наявні підстави для визнання за позивачкою право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилання апелянта на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання, - спростовується матеріалами справи. Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 10.02.2022 року