Постанова Одеський апеляційний суд № 522/9822/20

Номер провадження: 22-ц/813/562/22 Номер справи місцевого суду: 522/9822/20 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.01.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/9822/20 Номер апеляційного провадження № 22-ц/813/562/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою адвоката Шульги Юлії Іванівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Чернявської Л.М. 18 лютого 2021 року, про забезпечення позову, встановив: 1.

Описова частина 1.1 Короткий зміст позовних вимог/заяви про забезпечення позову У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у гривні в сумі, що еквівалентна - 44 362 доларам 74 центів США, яка складається з: - суми основного боргу - 28 000 доларів США; - пені у розмірі - 15 120 доларів США; - 3% річних в розмірі - 1 242,74 доларів США. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 08.12.2017 року він дав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі - 763 000 гривень, що за офіційним курсом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день укладання Договору позики становило - 28 000,00 доларів США. Відповідач зобов`язався повернути суму грошових коштів у національній валюті України, що буде еквівалентна - 28 000 доларам США не пізніше ніж 08 грудня 2018 року. Однак, до теперішнього часу відповідач не повернув борг та ухиляється від виконання зобов`язань за договором позики. 10 квітня 2019 року позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою про виконання грошового зобов`язання, але вона повернулась у зв`язку з закінченням строку зберігання листа у поштовому відділені. На телефонні дзвінки відповідач не відповідає. Дії відповідача свідчать про свідоме ухилення від виконання зобов`язання та позбавляють позивача сподівань на добровільне виконання ним зобов`язань за договором позики, в зв`язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з метою захисту своїх майнових прав в судовому порядку (а. с. 2 - 4). 16 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 23834252), яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Вказана заява обґрунтована тим, що 08 грудня 2017 року між ПАТ «ЗНВКІФ «Ханнер-Схід» та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О.В. за реєстровим № 1118. Предметом вказаного договору купівлі-продажу є - квартира під номером АДРЕСА_1 . Пункт 3.5. Договору купівлі-продажу містить положення про те, що «Цей Договір укладений за згодою чоловіка Покупця, ОСОБА_2 , справжність підпису якого засвідчено Петровською О.В. , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 08 грудня 2017року за реєстровим № 1114». Квартира АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_3 та відповідачем під час шлюбу. Відповідач свідомо ухиляється від повернення боргу, у нього відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення. Тому, позивач просить накласти арешт на квартиру, що придбана у період шлюбу, оскільки частка у спільному майні подружжя є єдиним майном, на яке можливо звернути стягнення у випадку задоволення позовних вимог (а. с. 21 - 24). 1.2 Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року накладено арешт на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 23834252), яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що так як у відповідача відсутнє будь-яке майно на яке можливо звернути стягнення у разі задоволення позову, тому частка в спільному майні подружжя є єдиним майном на яке можливо звернути стягнення у разі задоволення позовних вимог про стягнення боргу (а. с. 27). 1.3 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Шульга Ю.І., діюча від імені ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову. 1.4 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалу постановлено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт посилається на те, що: 1) суд першої інстанції не вказав на підставі чого він дійшов висновку, що у відповідача відсутнє будь-яке майно; 2) квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Накладений арешт обмежує її право розпорядження вказаним майном. Судом не було враховано, що вказана квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 ; 3) законом передбачено можливість звернення стягнення на частку у спільному майні подружжя за конкретних умов: - арештоване майно є спільною сумісною власністю, а не частковою власністю; - у випадку недостатності у боржника іншого майна; - звернення стягнення на спільне часткове майно, можливе лише шляхом пред`явлення позову про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення; 4) судом взагалі не встановлено та не обґрунтовано, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (а. с. 30 - 33). 1.5 Узагальнені доводи позивачки в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилається на те, що оскільки відповідач на досудову вимогу про виконання грошового зобов`язання кошти за договором позики не повернув, то такі дії відповідача свідчать про свідоме ухилення від виконання зобов`язання. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а обраний захід забезпечення позову співмірним із заявленими позивачем вимогами. 1.6 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.11.2021 року матеріали цивільної справи було повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків (а. с. 46). 23.11.2021 року після усунення недоліків на адресу апеляційного суду надійшли виділені матеріали цивільної справи № 522/9822/20 (а. с. 53). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.11.2021 рокувідкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Шульги Юлії Іванівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18.02.2021 року про забезпечення позову (а. с. 54). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.11.2021 року підготовку справи до розгляду закінчено. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 55). В судовому засіданні адвокат Шульга Ю.І., діюча від імені ОСОБА_2 , апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили, заяв та клопотань не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішені питання про забезпечення позову, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим справу розглянути за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні,обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Шульги Юлії Іванівни, діючої від імені ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню. 3.2 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову"зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Так, з виділених матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі, яка еквівалентна - 44 362 доларам США, що станом на 01.06.2020 року становить - 1 191 583,20 гривень. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначав про необхідність вжиття заходів забезпечення позову тому, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань перед позивачем за договором позики та борг на вимогу його повернення не було повернуто, у зв`язку із чим позивач об`єктивно має обґрунтовані підстави побоюватись, що така позиція відповідача утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення такого позову. Як вбачається з матеріалів справи, а саме Договору позики від 08 грудня 2017 року у пункті 17 Договору зазначено, що цей договір укладений за згодою дружини позичальника - ОСОБА_3 , справжність підпису якої на заяві засвідчено Петровською О.В. , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 08 грудня 2017 року за реєстровим № 1117. Тобто, позика отримувалась відповідачем з відома та за згодою дружини, яка є співвласницею нерухомого майна. У статті 60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу. Згідно зі ст. 443 ЦПК України за поданням державного виконавця може бути визначена частка боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Находження майна, придбаного у період шлюбу, презюмується. На даний час вказана презумпція не спростована. Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову. Судом першої інстанції було дотримано правил співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вищенаведеними вимогами позову. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про забезпечення позову. 3.4 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищевказаного доводи апеляційної скарги адвоката Шульги Юлії Іванівни, діючої від імені ОСОБА_2 , є недоведеними, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є справедливою, законною та обґрунтованою. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Шульги Юлії Іванівни, діючої від імені ОСОБА_2 , відсутні. 3.5 Порядок та строк касаційного оскарження Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367,368, 374,376,381,382,383,384,389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Шульги Юлії Іванівни, діючої від імені ОСОБА_2 ,- залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2021 року про забезпечення позову - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 07 лютого 2022 року. Головуючий: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе