Постанова 4824 № 758/11282/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 758/11282/18 Головуючий у першій інстанції - Ларіонова Н.М. Номер провадження № 22-ц/824/9682/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року про забезпечення позову та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року про відмову в скасуванні заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 лютого 2018 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики за яким він передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 19 500,00 доларів США із строком повернення 15 лютого 2018 року. Про отримання зазначеної суми коштів відповідачка склала розписку від 01 лютого 2018 року. Вказував, що 13 серпня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 також було укладено договір позики за яким він передав у власність останньої грошові кошти у розмірі 30 000,00 доларів США із строком повернення 20 серпня 2018 року. Про отримання зазначеної суми коштів відповідачка склала розписку від 13 серпня 2018 року. Посилаючись на те, що після настання строку повернення грошових коштів, вказаного у розписках, тобто у строк до 16 лютого 2018 року за розпискою від 01 лютого 2018 року та у строк до 21 серпня 2018 року за розпискою від 13 серпня 2018 року, ОСОБА_2 запозиченні кошти не повернула, позивач звернувся до суду із даним позовом в якому просив стягнути із відповідачки на свою користь загальну суму боргу за розписками, а саме: 49 500,00 доларів США, що еквівалентно 1 378 575,00 грн. за офіційним курсом НБУ, станом на день подачі позову (27 серпня 2018 року), 3% річних за безпідставне використання запозичених коштів у розмірі 8 659,44 грн. Окрім того, до відкриття провадження у вказаній справі, позивачем ОСОБА_4 було подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за розписками у визначений ними строк, просив накласти арешт на 2/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га та належать відповідачці. Вказував, що станом на дату звернення до суду відповідачка не повернула йому суму боргу, зустрічей з ним уникає. Та окрім того, йому стало відомо, що у відповідачки існує непогашена заборгованість перед іншими фізичними особами. Тому, у позивача існують обґрунтовані підозри, що до моменту вирішення справи та до моменту виконання рішення (у випадку його задоволення) все належне відповідачу нерухоме та рухоме майно буде відчужене, що унеможливить виконання рішення. Вказані обставини, на думку позивача, зумовлюють необхідність вжити заходи забезпечення позову. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер 3221886401:35:023:0161, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га, що належать відповідачці. Заборонено особам, що мають повноваження державного реєстратора, вчинення дій, спрямованих на відчуження, розпорядження та (або) реєстрацію, перереєстрацію зареєстрованого за ОСОБА_2 на праві власності нерухомого майна: 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , та земельної ділянки кадастровий номер 3221886401:35:023:0161, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 49 500,00 доларів США, що еквівалентно 1 378 575,00 грн. за офіційним курсом НБУ, як заборгованості за договорами позики та 8 659,44 грн., як 3% річних за період з 16 лютого 2018 року по 28 серпня 2018 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 9 162,40 грн. У січні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Подільського районного суду м. Києва із заявою про зняття арешту з майна, накладеного ухвалою від 12 вересня 2018 року, мотивуючи її тим, що підстави такого обтяження вже відпали, оскільки ОСОБА_3 є новим власником вищевказаного нерухомого майна, а тому накладеним арештом стосовно боргу ОСОБА_2 обмежуються його права володіння та розпорядження належним йому майном. Крім того, зазначали, що позивач ОСОБА_4 , як стягувач, не звертався до органів виконавчої служби, а тому 27 листопада 2019 року сплинули строки, встановлені ст.158 ч.7 ЦПК України, 90 днів з дня набрання рішення законної сили. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року дана заява була призначена до розгляду лише в частині вимог ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 не є учасником даної цивільної справи. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року про забезпечення позову, особа, яка не брала участі у справі, проте, яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 22 червня 2020 року, відповідно до якої просив скасувати вказану ухвалу та скасувати арешт на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції його, як співвласника майна та чоловіка боржника, не було повідомлено та не було залучено до участі у справі, що цілком порушує його права на користування та розпорядження як його власним майном, так і майном, набутим у спільній сумісній власності за час шлюбу. Апелянт вказує, що з 1999 року, тобто під час шлюбу із ОСОБА_2 , вони набули земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га та квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що накладення арешту на майно без визначення частки майна, на яке накладається арешт, порушує його права, оскільки спірне майно набувалось до шлюбу та є приватною власністю саме ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 1994 року. Наголошує, що відповідно до статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, а інший з подружжя має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений без його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Наклавши арешт на майно, судом не було враховано специфіки того, що боржниця одружена та має чоловіка з яким вона тривалий час прожила у шлюбі та разом набула майно. Апелянт посилається також на те, що із відповідачем ОСОБА_2 вони давно проживають окремо, проте підтримують сімейні стосунки, та ним не надавалась згода на підписання договору, а саме у письмовій формі згода на укладення договору позики. Разом з тим, не погоджуючись із ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що наразі вже відпали підстави для накладення арешту на майно, оскільки відповідно до частин 7, 8 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасників справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до виконання судового рішення. Апелянти зазначають, що заочне рішення у даній справі було ухвалено 27 серпня 2019 року та набрало законної сили 27 вересня 2019 року, виходячи з наведеного, 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили сплинули 27 грудня 2019 року, та станом на 24 грудня 2019 року позивач не пред`являв виконавчий лист до виконання, а тому всі вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню. Також вказують, що в оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що 20 грудня 2019 року представником позивача було отримано 2 виконавчих листа та копію рішення, яке набрало законної сили, однак згідно інформації з сайту «Авторизована система виконавчого провадження» за вказаними виконавчими листами провадження було відкрито лише 30 січня 2020 року, а тому суд першої інстанції на момент вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову мав підстави для задоволення вимог заявника ОСОБА_2 . Апелянти посилаються на те, що власником нерухомого майна, на яке накладено арешт, є ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 є його боржницею за договорами позики. Для забезпечення виконання умов таких договорів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передали ОСОБА_3 в іпотеку квартиру та земельну ділянку. Згодом ОСОБА_2 пояснила, що не має коштів для розрахунку із ОСОБА_3 та прийнято рішення про передачу іпотечного майна у власність іпотекодержателя в рахунок погашення боргу. Враховуючи вищевикладене, вважають, що оскаржувана ухвала порушує права ОСОБА_3 , як нового власника нерухомого майна, апелянти просили скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову. 18 серпня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до якого не погоджується із доводами апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні з огляду на наступне. Позивач вказує, що заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року вступило в законну силу 20 грудня 2019 року, а відповідно виконавче провадження відкрито 30 січня 2020 року в межах 90 днів з дати вступу рішення в законну силу. Вважає, що пояснення апелянтів стосовно нового власника майна не заслуговують на увагу, оскільки на час винесення оскаржуваної ними ухвали саме ОСОБА_2 була єдиним власником земельної ділянки та саме їй на праві власності належало 2/3 частини квартири. Також звертає увагу, що ОСОБА_3 не є власником арештованої земельної ділянки, оскільки останній вказує про іншу земельну ділянку з кадастровим номером 3221886401:35:023:0012, відтак як кадастровий номер арештованої ухвалою земельної ділянки: 3221886401:35:023:0161. Позивач погоджується із твердженням суду стосовно того, що доводи ОСОБА_3 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки він не є учасником справи, а в разі порушення його прав має право звернутись у встановленому законом порядку до суду з відповідним позовом. Разом з вказаним, доводи ОСОБА_2 також не заслуговують на увагу, оскільки як стверджують самі апелянти, вона не є власником спірного майна, а отже оскаржувані ухвали жодним чином не порушують її законних прав та інтересів. Того ж дня на адресу апеляційного суду надійшов відзив від позивача ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому останній не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, вважає їх незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного. Позивач вказує, що єдиним власником земельної ділянки була та залишається ОСОБА_2 , також їй належить 2/3 частини квартири на праві спільної часткової власності, вказане підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додавались ним до заяви про забезпечення позову. ОСОБА_4 наголошує, що встановлення факту набуття арештованого майна у спільну сумісну власність подружжя та визначення в ній частки ОСОБА_1 не було та не є предметом спору в даній справі, та в матеріалах відсутні будь-які правовстановлюючі документи останнього на спірне майно. При цьому наголошено, що ОСОБА_1 подано свідоцтво про право власності на будинок, а не на спірну квартиру та державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221886401:35:023:0012, тоді як арешт було накладено на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221886401:35:023:0161. При апеляційному розгляді представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Владикін О.Н., підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та просив її задовольнити, скасувавши ухвалу суду першої інстанції від 15 січня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову, що була подана до Подільського районного суду міста Києва 03 січня 2020 року. Інші учасники справи, будучи повідомленими про дату час та місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з`явилися. Позивач у справі ОСОБА_4 направив до суду апеляційної інстанції заяву про слухання справи у його відсутність та просив залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи, встановив, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року була задоволена заява позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову у даній цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 , а саме накладено арешт на 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 823755580000) та на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3221886401:35:023:0161 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 171115632218) та належать ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на праві власності. Заборонено особам, що мають повноваження державного реєстратора, вчинення дій, спрямованих на відчуження, розпорядження та (або) реєстрацію, перереєстрацію зареєстрованого за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на праві власності нерухомого майна 2/3 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 823755580000) та на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3221886401:35:023:0161 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 171115632218). Заочним рішенням рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 49500 доларів США, що еквівалентно 1378575,00 грн. як заборгованості за договорами позики та 8659,44 грн., як 3% річних за період з 16 лютого 2018 року по 28 серпня 2018 року. 20 грудня 2019 року представником позивача отримано 2 виконавчих листа та копія рішення, яке набрало законної сили для пред`явлення до примусового виконання. Вирішуючи подану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заяву від 03 січня 2020 року про скасування заходів забезпечення позову та відмовляючи у її задоволенні суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що зазначені заявниками підстави для скасування заходів забезпечення позову не передбачені ст. 158 ЦПК України. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви відповідає з огляду на наступне. Так, частиною першою статті 15 ЦК України та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , звертаючись до суду у серпні 2018 року із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу у розмірі 49500 доларів США та 8659,44 грн, як 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами позики та просив забезпечити вказаний позов шляхом накладення арешту на майно відповідачки. Для підтвердження обставин належності ОСОБА_2 2/3 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 823755580000) та земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3221886401:35:023:0161 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 171115632218) позивачем до суду була подана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 серпня 2018 року (а.с.18). Із вказаної довідки вбачається, що саме за відповідачкою на час звернення до суду із вказаним позовом було зареєстровано право спільної часткової власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , яка належала на підставі договору міни від 30 грудня 2015 року, зареєстрованого приватним нотаріусом КМНО Соврас О.Ю., та право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,07 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3221886401:35:023:0161 та яка належить відповідачці ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року. Перевіряючи доводи апелянта ОСОБА_1 щодо незаконності забезпечення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_4 та накладення арешту на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя - його та відповідачки ОСОБА_2 , апеляційний суд враховує наступне. Так, відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до цих дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників справи. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Предметом спору у вказаній справі є стягнення із ОСОБА_2 суми боргу, розмір якої становить 49500 доларів США та 8659,44 грн, тому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції обґрунтовано, з врахуванням положень статей 149, 150 ЦПК України, наклав арешт на нерухоме майно, яке відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 серпня 2018 року зареєстровано як власність відповідачки ОСОБА_2 . З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків, викладених в ухвалі Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та не є підставою для її скасування. Колегія суддів перевіряючи доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо не законності ухвали Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року враховує наступне. Частиною першою статті 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відповідно до статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 не є учасником справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, тому не наділений правом звертатися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у цій справі, так як не брав участі у ній. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)). У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" судам роз`яснено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу (частина третя статті 154 ЦПК). При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору (частина четверта статті 154 ЦПК України). Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII від 02 червня 2016 року) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Таким чином, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої 03 січня 2020 року ОСОБА_3 заяви про скасування заходів забезпечення позову. Обґрунтованим на думку колегії суддів є висновок суду про відсутність правових підстав для скасування заходів забезпечення позову на підставі заяви ОСОБА_2 , поданої 03 січня 2020 року, оскільки із матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 49500 доларів США, що еквівалентно 1378575,00 грн. як заборгованості за договорами позики та 8659,44 грн. як 3% річних. З матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2019 року представником позивача отримано 2 виконавчих листа та копія рішення, яке набрало законної сили для пред`явлення до примусового виконання. Із документів, доданих до відзиву позивачем у справі ОСОБА_4 , вбачається, що ним пред`явлено до примусового виконання виконавчі листи, видані Подільським районним судом міста Києва у зазначеній справі. Із постанови державного виконавця Подільського районного відділу ДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві Галунько Л.І. від 30 січня 2020 року вбачається, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року у зазначеній справі. Зазначені вище обставини свідчать про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, поданої ОСОБА_2 , та відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 вересня 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв