Постанова Одеський апеляційний суд № 522/18966/20

Номер провадження: 22-ц/813/6667/21 Номер справи місцевого суду: 522/18966/20 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Південний» на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2021 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Компані», публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Південний» про визнання фіктивних правочинів недійсними, - в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Компані» (на далі за текстом ТОВ «Рента Компані»), публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Південний» (надалі за текстом ПАТ АБ «Південний») в якому просили: визнати недійсною фіктивну додаткову угоду №1 до договору від 10.07.2017 р. купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна №1- 16-6/1-16-9/18-НП від 07.12.2016 р.; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02.10.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., реєстровий номер 913; визнати недійсним договір іпотеки від 02.10.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., реєстровий номер 917. 26.01.2021 року на адресу суду надійшла заява представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Мастістого І.А. про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення АДРЕСА_1 та заборони суб`єктам реєстрації вчиняти будь-які дії щодо записів щодо нежитлового приміщення №146, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 . Заява мотивована тим, що під час підготовки позовної заяви про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по договорам позики для подачі до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 після отримання позики 30.12.2016 р. почав позбавлятися майна та майнових прав, право на яке він мав або міг набути у майбутньому. Ухвалою Приморського районного суду см. Одеси від 29 січня 2021 року, заяву представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Мастістого І.А. про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено. Вжиті заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , а також заборонено державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та / або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1357083251101. Застосовано зустрічне забезпечення позову, шляхом визначення позивачам розмір зустрічного забезпечення у сумі 3000,00 грн. та зобов`язано позивача сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову та зобов`язати позивача у вказаний строк надати до суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. Не погоджуючись з ухвалою суду, ПАТ АБ «Південний» звернулось з апеляційною скаргою, в якої посилаючись на порушенням норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та постановити нову, якою в забезпеченні позову відмовити. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд задовольняючи клопотання про забезпечення позову, встановив послідовність відчуження майна, не врахувавши відсутність доказів про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після звернення з позовною заявою, також не врахував, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарської діяльності юридичної особи, оскільки майно перебуває під іпотекою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне. Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції, виходив з пов`язаності заходів забезпечення позову з його предметом, оскільки виходячи з послідовності відчуження майна відповідачами, у суду є всі підстави вважати, що невжиття цих заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разізадоволення позовних вимог,а тому суд прийшов висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту та встановлення заборонити вчиняти дії щодо відчуження майна. Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги про визнання фіктивних правочинів недійсними обґрунтовані тим, що 01.03.2019 року між ТОВ «Вектор ОйлТрейд», ТОВ «Векта Вин», ТОВ «Селищанське», ТОВ «ВиДжиТрейд» з однієї сторони (Сторона-1) та громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з іншої сторони (Сторона-2) укладений Меморандум, відповідно до умов якого, станом на 01.03.2019 року, фактична сума заборгованості Сторони-1 перед Стороною-2 склала 3 913 146,87 доларів США. Від Сторони-1 Меморандум підписано засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Вектор ОйлТрейд», ТОВ «Векта Вин», ТОВ «Селищанське», ТОВ «ВиДжиТрейд» - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ОСОБА_3 є учасником ТОВ «Вектор ОйлТрейд» та володіє часткою у розмірі 99%. Іншою часткою у розмірі 1% володіє його дружина ОСОБА_5 ТОВ «Вектор ОйлТрейд», в свою чергу, є засновником ТОВ «Векта Він», кінцевими бенефіціарними власниками якого, таким чином є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 володіють частками у статутному капіталі ТОВ «Селищанське» у розмірі 25 % та 75 % відповідно. Також ОСОБА_3 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ВіДжиТрейд». Позивачі вважають, що підписання Меморандуму свідчить про визнання юридичними особами заборгованості перед позивачами. Також, ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 30.12.2016 року 2000000,00 доларів США з терміном повернення боргу до 31.12.2021 року зі сплатою 12% річних, однак прострочив сплачу цих відсотків. Що позивачі вважають підтвердженням наявності у ОСОБА_3 заборгованості в сумі 6391737,32 долара США. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку сторін з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі за для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції своєю ухвалою від 17.11.2020 року залишив без задоволення заяву про забезпечення позову від 16.11.2020 року з тих підстав, що представником позивача не надано доказів, які б свідчили про здійснення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна. Однак, 29 січня 2021 року, суд задовольняючи аналогічну заяву, всупереч нормам процесуального права не врахував недоведеність позивачем обставин, що свідчать про існування реальної загрози невиконання або ж утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не звернув уваги на те, що позивач не заявляв вимог щодо своїх прав на зазначене майно, а також немає підстав для висновку про здійснення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна. Розглядаючи аналогічну заяву у січні 2021 року, до якої подані таки ж самі докази, суд першої інстанції зробив висновок про послідовність відчуження майна. Однак, поза увагою суду, залишилась та обставина, що позивачами не надано доказів про здійснення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна на момент звернення з заявою про забезпечення позову. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, суд першої інстанції не врахував вищенаведених вимог закону та постановив оскаржувану ухвали, виходячи з припущень щодо здійснення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна. Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що Пленум Верховного Суду України в своїй постанов «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, а саме п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наведені вище роз`ясненнях, між іншим, наведено і у оскаржуваному судовому рішенні, окрім того суд першої інстанції зазначив, що відповідачі, мають численні майнові зобов`язання перед іншими третіми особами, зокрема зазначив що більша частина майна вже обтяжена іпотекою, на підставі чого дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність побоювань та допущень позивача щодо наявності ускладнень під час виконання рішення у майбутньому в разі задоволення позову. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18рп/2004 «охоронюваний законом інтерес» - прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Метою забезпечувального зобов`язання, такого як застава (іпотека), є набуття кредитором (заставодержателем) переважного перед іншими кредиторами боржника (заставодавця) права задоволення своїх вимог за рахунок переданого в забезпечення зобов`язання майна боржника (предмета застави (іпотеки), що прямо випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про заставу», статей 1, 3 Закону України «Про іпотеку». Особливістю таких правовідносин є те, що заставодавець хоча і залишається власником переданого в заставу майна, проте на період забезпечення позбавлений правомочності розпорядження цим майном, а заставодержатель у свою чергу у випадку порушення боржником забезпеченого зобов`язання має право у будь-який момент переважно перед іншими кредиторами такого боржника задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на заставлене майно. У зв`язку з чим заставодержатель має власний пріоритетний майновий інтерес до отриманого в заставу майна боржника, який може бути реалізований ним у будь-який момент у разі порушення забезпеченого зобов`язання. Таким чином, винесена з метою забезпечення даного позову ухвала суду про забезпечення позову очевидно та безпосередньо впливає на майновий інтерес заставодержателей цього майна, які у такому випадку позбавляються можливості реалізувати набуте за договорами застави та іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку. Наведена позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №903/825/18. Доводи апеляційної скарги про те, що предметом позову є вимога немайнового характеру, а тому право позивача захищається шляхом визнання факту, колегія суддів вважає безпідставним з тих підстав, що колегія судді прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення про забезпечення позову з припущень щодо здійснення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Південний» - задовольнити частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2021 року - скасувати. Прийняти постанову, якою у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 . ОСОБА_2 - адвоката Мастістого Іллі Андрійовича про вжиття заходів забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента Компані», публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Південний» про визнання фіктивних правочинів недійсними - відмовити у повному обсязі. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11 травня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра