Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/1547/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1547/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В, Філінюка І.Г. при секретарі - Лук`ященко В.Ю. за участю представників: від позивачів: не з`явився від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 26.10.2021 про відмову у відкритті провадження у справі, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якої складено 26.10.2021 в м. Миколаєві у справі № 915/1547/21 за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до відповідача: Баштанської міської ради про визнання недійсним статуту ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до господарського суду Миколаївської області з позовом до Баштанської міської ради про визнання недійсним статуту комунального закладу "Плющівський сільський Будинок культури" в новій редакції, затвердженій рішенням Баштанської міської ради від 29 квітня 2021 року №18, як такого, що порушує право працівників брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що зазначеним рішенням Баштанської міської ради було внесено зміни до статуту комунального закладу "Плющівський сільський Будинок культури" та викладено статут у новій редакції. При цьому трудовий колектив та керівника закладу не було поінформовано про майбутні зміни статуту та не направлено текст статуту на погодження трудового колективу, не було запрошено представників від комунального закладу на засідання сесії Баштанської міської ради, на якому приймалось вищезазначене рішення. В новій редакції статуту не передбачено механізму, який би передбачав участь трудового колективу закладу в його управлінні, що є порушенням прав трудового колективу мати гарантовану легалізацію своїх прав на участь в управлінні закладом. Нова редакція статуту звузила права трудового колективу щодо управління закладом порівняно з попередньою редакцією статуту. Позивачі зазначали, що рішення сесії Баштанської міської ради про внесення змін до статуту комунального закладу є протиправним, оскільки ним порушено права трудового колективу на участь в управлінні закладом культури, адже такі права гарантовано ст. 245 КЗпП України, що має вищу юридичну силу, аніж Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». При прийнятті оспорюваного рішення порушена процедура підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях Баштанської міської ради. Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 26.10.2021 відмовив у відкритті провадження у справі за вказаною позовною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки даний спір не є корпоративним в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте за суб`єктним складом сторін він може бути віднесений до спорів, які розглядаються судами цивільної юрисдикції. Такий висновок суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачі не відповідають суб`єктному критерію належності до господарської юрисдикції, оскільки не є учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи. Не має цей спір і ознак корпоративного спору (предметний критерій), позаяк з матеріалів справи, зокрема, п.п. 1.1.-1.3., 4.1., 4.4. статуту комунального закладу, не вбачається наявності в позивачів, як працівників комунального закладу, корпоративних прав. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, просять її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржники вказують те, що у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 925/1321/16, на яку посилався суд в оскаржуваній ухвали, зазначено, що корпоративними правами є, зокрема, право на участь в управлінні господарською організацією. У даному випадку згідно статуту комунального закладу в попередній редакції позивачі, як колектив закладу, мають право на участь в управлінні закладом, а прийняттям статуту в новій редакції їх було позбавлено такого права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Натомість відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 3 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. За змістом статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. За статтею 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. За частиною третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції. Частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно з пунктом 30 частини першої статті 26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання в концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади. Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада. Відповідно до частин першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Отже, до компетенції міської ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, щодо створення, діяльності, управління, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Також за частиною першою статті 10 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулися до суду з позовом про визнання недійсним статуту комунального закладу "Плющівський сільський Будинок культури" в новій редакції, затвердженій рішенням Баштанської міської ради від 29 квітня 2021 року №18, прийнятим відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 169 ЦК України. Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до пунктів 1.1-1.3 статуту комунального закладу "Плющівський сільський Будинок культури", у редакції затвердженій рішенням Баштанської міської ради від 10.03.2017 року № 8, Плющівський сільській Будинок культури є закладом культури, діяльність якого спрямована на створення, розповсюдження та популяризацію культурних надбань та підпорядкований відділу розвитку культури і туризму виконавчого комітету Баштанської міської ради Миколаївської області, є неприбутковою бюджетною організацією і в своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про культуру», Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наказами Міністерства культури України, цим Статутом та іншими нормативно - правовими актами, що регулюють діяльність у галузі культури. Власником та правонаступником комунального закладу «Плющівський сільський Будинок культури» є Баштанська міська рада. Згідно з пунктами 2.1, 7.1, 7.2 цього статуту, Плющівський сільський Будинок культури є об`єктом комунальної власності об`єднаної територіальної громади Баштанської міської ради. Зміни та доповнення до статуту Будинку культури приймаються на загальних зборах трудового колективу Плющівського сільського Будинку культури. Цей статут і всі зміни до нього затверджуються засновником та реєструються відповідно до чинного законодавства Урнами. 29.04.20121 року Баштанською міською радою Миколаївської області було прийнято рішення № 18 «Про внесення змін до статутів комунальних закладів культури», яким, зокрема, внесено зміни до статуту Комунального закладу «Плющівський сільський Будинок культури» Баштанської міської ради Миколаївської області» та викладено його в новій редакції, що додається. Доручено директору вищезазначеного комунального закладу культури Купленко Л.М. здійснити державну реєстрацію змін до статуту відповідно до вимог чинного законодавства України. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачі звернулися до суду із цим позовом. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є корпоративним в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте за суб`єктним складом сторін він може бути віднесений до спорів, які розглядаються судами цивільної юрисдикції. Проте, колегія суддів вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що Баштанська міська рада у спірних правовідносинах діяла як засновник юридичної особи (Комунального закладу «Плющівський сільський Будинок культури»), а тому спірне рішення в цьому випадку є рішенням власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо державної реєстрації змін до статуту відповідно до вимог чинного законодавства України. Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18 за позовом про визнання протиправним і скасування рішення Сокальської районної ради Львівської області про створення комунальної установи. Визначаючи юрисдикцію спору у цій справі Велика Палата Верховного Суду, зазначила, зокрема, що районна рада, розпоряджаючись майном територіальної громади, реалізовувала організаційно-господарську діяльність, а тому оспорювані рішення в цьому випадку не є рішеннями суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішеннями власника (засновника), якими такий власник (засновник) реалізує своє право на створення комунальної установи. Також, у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України. Таким чином, спірне рішення прийнято в межах повноважень Баштанської міської ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо діяльності/управління конкретної юридичної особи, є необхідним для вчинення реєстраційних дій з державної реєстрації змін до статуту юридичної особи й після реалізації вичерпує свою дію. Отже, враховуючи суть спору та суб`єктний склад спірних правовідносин у даній справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що цей спір має вирішуватися судами за правилами ГПК України. Враховуючи викладене, ухвала господарського суду Миколаївської області від 26.10.2021 є такою, що не відповідає наведеним положенням законодавства, тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню, справа №915/1547/21 - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 253, 269, 270, 271, 275, 280-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 26 жовтня 2021 року у справі № 915/1547/21 скасувати. Справу № 915/1547/21 передати до господарського суду Миколаївської області на розгляд. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 03.02.2022. Головуючий суддя: Бєляновський В.В. Судді: Богатир К.В. Філінюк І.Г.