Постанова Київський апеляційний суд № 757/23585/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/23585/21-ц Головуючий у 1-й інст. - Бусик О.Л. Апеляційне провадження 22-ц/824/2319/2022 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 січня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. при секретарі Діденко А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання недійсним кредитного договору, в якому просила визнати недійсним договір №256118885 від 05 квітня 2018 року в частині права кредитора в односторонньому порядку пролонгувати (продовжувати) строк дії договору з позивачем та нараховувати у понад визначений договором строк кредитування пеню та відсотки за користування кредитними коштами, а саме: п. 2.2.2.4 та п. 3.5 Договору. В подальшому збільшила позовні вимоги доповнивши вимогами про визнання договору про надання споживчого кредиту № 25611885 від 05.04.2018 року, похідні додаткові угоди до нього між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 недійсними. Застосувати до сторін недійсного правочину двосторонню реституцію - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ОСОБА_1 протиправно утримані за споживчим кредитом № 25611885 від 05.04.2018 року 62 830, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали Договір, на підставі якого позивач отримала від відповідача позику. Ознайомившись із змістом договору, позивач вважає його недійсним, оскільки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в частині застосування пені не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, ч. 3 статті 509, чч. 1, 2 ст. 627 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. При цьому, нарахування відсотків понад встановлені договором строки не відповідає вимогам статті 1050 ЦК України. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» кредитодавцем не нараховуються штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором у період з 01 березня 2020 року та на весь час дії карантину, відповідно до законодавчих актів України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 22 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» надало фінансову послугу ОСОБА_1 без дотримання порядку укладення електронного договору, встановленого ст. 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», наявні підстави вважати, що договір № 256118885 від 05 квітня 2018 року є таким, що не прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі, а в силу приписів ст. 1055 ЦК України є нікчемним. Крім того, посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» за відсутності підписаного договору перерахувало ОСОБА_3 10 510 грн і помилково застосувало щодо позичальниці умови строковості та платності користування кредитними коштами. Посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України після спливу визначеного договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки за договором припиняються. Посилається на те, що відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» кредитодавцем не нараховуються штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором у період з 01 березня 2020 року та на весь час дії карантину, відповідно до законодавчих актів України. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, представник відповідача просить слухати справу у їх відсутності, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами. Крім того, кредитний договір від 05 квітня 2018 року №256118885, був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що 05 квітня 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір № 256118885, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10 510 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,25 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом або 425,25 % річних. У разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у визначений кредитним договором строк, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов`язаний сплатити 3 % пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення. (а.с. 7-9). Як встановлено із змісту кредитного договору від 05 квітня 2018 року № 256118885, оспорюваний договір укладений в електронній формі, кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором. Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплата нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності. Відповідно до п. 1 договору, протягом строку кредиту, що складає 30 календарних днів, розмір процентів складає 1,25% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.4 договору), річна відсоткова ставка складає 456,25 % (пункт 1.5 договору). У додатку до договору міститься графік платежу, а саме: термін платежу, сума кредиту, нараховані проценти та загальна сума повернення кредиту. Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору, невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на веб-сайті товариства (www.moneyveo.ua). Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст.641,644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Статтею 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Згідно п. 12 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Судом вірно встановлено, що згідно із правилами надання грошових коштів у кредит, затверджених наказом № 0110-1-1 від 01 жовтня 2019 року, позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від відповідача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, заявник/позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами договору (умовами цих Правил та Кредитного договору) (п. 4 Правил). Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується зі всіма його умовами, а як зазначалось вище має всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не погоджував деякі пункти договору є безпідставними. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало фінансову послугу позивачу без дотримання порядку укладення електронного договору, встановленого ст. 11 та 12 ЗУ «Про електронну комерцію» є необгрунтованими. Звертаючись до суду з позовом позивач також указувала на те, що зміна кредитором процентної ставки за споживчим кредитом та пролонгація строку дії договору є прихованими штрафними санкціями, які є незаконними та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, що є підставою для визнання вказаних положень договору недійсними на підставі ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до неї, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась з його умовами, а тому, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в останньому несправедливих умов. З матеріалів справи вбачається, що договір укладений у письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів, які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами, тобто відповідає вимогам закону. Крім того, згідно з довідкою від 22 квітня 2021 року №256118885/22042021/Э, виданої ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість за договором від 05 квітня 2018 року №256118885, укладеним ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відсутня. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не було укладено письмового договору апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки укладення договору відбувалось відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну комерцію», шляхом використання Електронного підпису та Одноразового ідентифікатора. Крім того, відповідач є фінансовою компанією, яка здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до отриманих ліцензій, які видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Фінансові послуги з надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту відповідач здійснює через мережу Internet. Відповідно до пп. 6) п. 19 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 913, відповідач, як фінансова установа, здійснює свою діяльність на підставі розміщених на сайті відповідача www.moneyveo.ua Правил. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво», підприємництвом є безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. В постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року (справа № 524/5556/19) зроблено правовий висновок, що суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Зазначене вище узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. Твердження скаржника про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало фінансову послугу позивачу без дотримання порядку укладення електронного договору, встановленого ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» є необґрунтованими. Згідно статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Таким чином, за правилами надання грошових коштів у кредит, затверджених наказом № 0110-1-1 від 01 жовтня 2019 року, позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від відповідача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено відповідно до ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію». Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, заявник/позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами договору (умовами цих Правил та Кредитного договору) (п. 4 Правил). Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується з усіма його умовами, а як зазначалось вище має всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання скаржника на те, що він не погоджував деякі пункти договору є безпідставними. Із письмових пояснень відповідача встановлено, що позивачем виконані умови договору в повному обсязі та станом на теперішній час заборгованість за договором відсутня (а.с. 38). Крім того, встановлено що позивач є постійним клієнтом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та у період з 28 січня 2016 року уклав із фінансовою установою п`ять договорів (а.с. 53-56). Маючи досвід співпраці із Товариством та розуміючи, що умови договору в частині повернення заборгованості можуть бути порушені позивачем, останній ініціював укладення додаткових угод з фінансовою установою на збільшення строку повернення заборгованості щоб уникнути санкції за порушення зобов`язання у вигляді пені. У зв`язку із тривалою співпрацею між сторонами, сумлінним виконанням обов`язків за попередніми договорами позичальником, Товариство погодилось продовжити строк повернення боргу. Таким чином, у період з 05.04.2018 року по 05.08.2018 року позичальник ініціював укладення чотирьох додаткових угод на продовження строку дії договору (а.с.49-52). Позивач самостійно ініціював пролонгацію строку договору, що прямо відображено у додаткових угодах. Кожна додаткова угода містить строк на який дію договору продовжено (пункт 1 Додаткових угод) та відсотки за користування кредитом у цей період (пункт 3 Додаткових угод), що було погоджено сторонами. Колегія суддів вважає, що неодноразове укладення кредитних договорів свідчить про повну обізнаність позивача щодо порядку укладання договорів, додаткових угод та взаємодії в інформаційно- телекомунікаційній системі Товариства, а отже посилання на недостатність часу задля ознайомлення з умовами договору спростовується даними обставинами. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 лютого 2022 року. Головуючий Судді