Постанова Київський апеляційний суд № 757/10841/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 757/10841/20-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/2586/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Бусик О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І., секретар - Шепель К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року, встановив: у березні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним Кредитний договір, укладений з відповідачем 24.08.2019, посилаючись на те, що зміст його пунктів 4.4. та 5.4. є несправедливими та недійсними. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким визнати вказаний договір нікчемним, посилаючись на порушення норм матеріального права, неправильне встановлення судом обставин, які мають значення для справи. В судове засідання сторони не з`явились, були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки не повідомляли, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що він 24.08.2019 уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» Кредитний договір №695838505, згідно якого отримав кредит в сумі 14 200 грн. З настанням сімейних обставин, він звертався до відповідача з проханням про реструктуризацію заборгованості. Однак отримав відмову, в зв`язку з чим заборгованість становить 17 457 грн. 50 коп. Вказаний договір він просить визнати недійсним, оскільки в п. 4.4 зазначено, що позичальник використовує цифровий підпис одноразовим ідентифікатором, що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис. Вказаний пункт договору є несправедливим та суперечить вимогам законодавства України про оформлення кредитних договорів, електронний підпис з одноразовим ідентифікатором не має у своєму складі сертифікату, а відповідач не є акредитованим центром сертифікації ключів. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору відбулось відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну комерцію» шляхом використання позивачем електронного підпису та одноразового ідентифікатора і укладений кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим п справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення Конституції України, 16, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1054 ЦК України, Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну комерцію». Як видно з матеріалів справи, між сторонами 24.08.2019 було укладено Кредитний договір №695838505, за яким товариство надало позичальнику кредит на суму 14 200 грн., а позичальник взяв на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.4. цього договору - 0,95 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом до закінчення строку кредиту. Згідно з п.1.5. цього договору позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 346,75 відсотків річних. Детальний розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (п.1.6 договору). Згідно Графіку розрахунків до кредитного договору №695838505(додаток №1 до договору), сукупна вартість кредиту складає 128,5 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 18 247 грн., з яких процент становить в грошовому виразі 4 047 грн. Зарахування на картковий рахунок позивача кредитних коштів в розмірі 14 200 грн. ним не заперечується. Зазначений договір укладений у формі електронного документу з відповідним електронним підписом позичальника, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства. Згідно з ч. 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з п. 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з чч. 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. В ч. 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В ч. 1 статті 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до ст. 1055 ЦК України. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 ст. 640 ЦК України). За приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Згідно зі ст. 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту. В статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Згідно з п.4.1. Кредитного договору №695838505 від 24.08.2019 його невід`ємною частиною є «Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Укладаючи цей договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті Позичальника: moneyveo.ua. В п. 4.4 Кредитного договору №695838505 від 24.08.2019 передбачено, що сторони дійшли згоди, що у всіх правовідносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Пункту 5.4 вказаний Кредитний договір не містить. Крім того, позивач визнає, що вже користувався послугами відповідача, а підставою для звернення до суду з даним позовом стала відмова відповідача від реструктуризації заборгованості у відповідь на його заяву від 24.12.2019. Частина 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті. Посилання позивача на постанову Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року (справа №916/16/16) не може бути взято до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року (справа № 524/5556/19) зроблено правовий висновок, що суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, 368, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2021 року. Головуючий Судді