Постанова Київський апеляційний суд № 757/3611/21-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2021року м. Київ Справа № 757/3611/21 Провадження: № 22-ц/824/11761/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Пікуль А.А., Левенця Б.Б. секретар Івасенко І.А. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Бучик О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів та визнання договору позики недійсним, в с т а н о в и в : У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір, згідно з яким вона отримала позику в сумі 9 000 грн строком на 30 днів від дати отримання кредиту. Згодом представники ТОВ «Таліон Плюс» повідомили її про те, що право вимоги за цим кредитним договором передано ТОВ «Таліон Плюс». Однак, під час укладення договору працівники ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не повідомили її, ОСОБА_1 , про необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач, на її думку,скористався тим, що їйяк позичальнику об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору під час підписання цього договору. Тобто, вона, ОСОБА_1 , була введена в оману під час отримання кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав їйвідомості, які потрібні клієнту під час укладення кредитного договору та не зазначив їх у змісті оспорюваного договору, зокрема, розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, ціни, сукупної вартості кредиту. Крім того, порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абзацу 3 частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Договір про надання позики, укладений між сторонами, є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, тобто, не відповідає положенням ст.ст. 207, 208 ЦК України. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що умови спірного кредитного договору суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», виходячи з того, що п. 1.4 договору встановлено обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1,7 % на день, тобто, річна ставка складає 620,5%, що значно перевищує розмір кредиту. Відповідачем було проігноровано вимоги чинного законодавства щодо надання клієнту усієї необхідної інформації щодо умов кредитування. Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток-повідомлень. 04 жовтня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшла заява Ятель С.О. в інтересах ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про розгляд справи за відсутності представника товариства. Зважаючи на викладене, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутностіучасників справи та їх представників. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 28 липня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір №438470823, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 17 000 грн строком на 30 днів зі сплатою 0,44% за кожний день користування кредитом (п.п. 1.1-1.3). Згідно п. 1.4 договору, у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товаристу різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом, вказаного в п. 1.2 договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою ставкою здійснюється відповідно до п. 1,4 цього договору (п. 1.5 договору). У разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у визначений кредитним договором строк, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати, згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов`язаний сплатити 1,3% пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення (п. 3.3 договору). У п.4.1 кредитного договору сторони погодили, що невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на веб-сайті товариства (www.moneyveo.ua). Усі істотні умови договору, в тому числі, розмір базової та дисконтної процентної ставок та порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення цього договору (п. 4.5 договору). У п. 4.7 сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. У п. 4.12 позичальник засвідчив, що умови цього договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків товариства та позичальника. У п. 4.16 позичальник підтвердив, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені в законодавстві України (у тому числі інформацію, надання якої передбачено ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»); інформація, надана товариством з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Договір укладений в електронній формі, кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У додатку до договору міститься графік розрахунку, а саме: термін платежу, сума кредиту, нараховані проценти та загальна сума повернення кредиту. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є фінансовою компанією, яка здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до отриманих ліцензій, які видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Фінансові послуги з надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту відповідач здійснює через мережу Internet. Відповідно до пп. 6) п. 19 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 913, відповідач, як фінансова установа, здійснює свою діяльність на підставі розміщених на сайті відповідача www.moneyveo.ua Правил. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено, що під час укладення спірного договору вона не була ознайомлена з усіма його умовами, передбаченими законом. Кредитний договір від 28 липня 2020 року № 438470823 укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання зазначеного кредитного договору недійсним. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У заяві-анкеті для отримання кредиту зазначено, що позичальницяознайомиласьта погодиласьз кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті відповідача. Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, тобто, судова практика у цій категорії справ є незмінною. З наданого відповідачем алгоритму укладення кредитного договору убачається, що без ознайомлення з Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Окрім того, Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті. Отже, заповненням анкети-заяви позичальниця ОСОБА_1 підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому доводи апеляційної скарги про не надання відповідачем клієнту усієї необхідної інформації щодо умов кредитування при укладенні кредитного договору є неприйнятними. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшовобґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачкоюза допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи апеляційноїскарги у цій частині. Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль Б.Б. Левенець