Постанова 4856 № 128/2328/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 128/2328/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гриневич В.С. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 14 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора СРПП ВП №3 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області Осірного Олега Анатолійовича, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними дій та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : в серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Інспектора СРПП ВП №3 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області Осірного Олега Анатолійовича, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними дій та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. 11 січня 2022 року до суду від позивача надійшло пояснення, а також клопотання про відкладення розгляду справи. З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що норми ст. 286 КАС України визначають особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Так, згідно з ч. 5 ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Тобто, вказана норма не передбачає можливості продовження строку розгляду апеляційної скарги для даної категорії справ, навіть за наявності відповідних клопотань про відкладення розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.44 КАС України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В той же час, будь яких належних та достатніх доказів поважності неможливості прибуття в судове засідання позивача до суду не надано, також, в клопотанні не обґрунтовано підстав необхідності відкладення судового засідання (бажання надати додаткові докази, пояснення, тощо), а відтак доводи клопотання є необґрунтованими. При цьому суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для повного дослідження обставин справи та прийняття законного рішення у справі без участі сторін в порядку письмового провадження. Враховуючи, що розгляд справи призначено у межах десятиденного терміну з моменту надходження справи до суду апеляційної інстанції, а також те, що позивача було належним чином повідомлено про день, час та місце апеляційного розгляду справи, а його явка в судове засідання не визнавалась обов`язковою, то колегія судів приходить до висновку щодо відмови у задоволенні поданої заяви, з врахуванням того, що повідомлені ним причини неявки не визнано судом поважними, а відкладення розгляду справи призведе до порушення вимог ч. 5 ст. 286 КАС України. 11 січня 2022 року від відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, 08.08.2021 Інспектором СРПП ВП №3 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області Осірним Олегом Анатолійовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, серії БАБ № 955625, якою визнано винним ОСОБА_1 в тому, що він 08.08.2021 о 16 год. 05 хв. у с. Писарівка Вінницького району, керував автомобілем марки «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_1 , на якому під час руху був відсутній передній державний номерний знак, чим порушив п. 2.9 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 121 КУпАП. Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 850 гривень. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що однією з зазначених позивачем підстав для скасування спірної постанови є те, що інспектором СРПП ВП №3 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області Осірним Олегом Анатолійовичем не було складено протоколу про адміністративне правопорушення. Однак, колегія суддів з такими твердженнями позивача не погоджується, виходячи із слідуючого. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена відповідними частинами ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року по справі № 5-рп/2015 (надалі - Рішення) визначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Також, Конституційний Суд у вказаному рішенні звернув увагу на те, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу. Таким чином, доводи апелянта, що в даному випадку інспектором не дотримано вимог ст.258 КУпАП,оскільки не було складено протоку не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, внаслідок чого судова колегія приходить до переконання, що інспектор діяв в даному випадку на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормами КУпАП. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення. З приводу доводів апелянта про відсутність в його діях ознак правопорушення, колегія суддів зазначає слідуюче. Згідно з частиною шостою статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач керував транспортним засобом без переднього державного номерного знаку, чим порушив п. 2.9. ПДР України. Згідно з пунктом 2.9.в. ПДР України водієві забороняється: - керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а такожбез номерногознака або з номерним знаком, що: - не належить цьому засобу; - не відповідає вимогам стандартів; - закріплений не в установленому для цього місці; - закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; - неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України). Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. ДСТУ 4278:2019 «Дорожній транспорт. ЗНАКИ НОМЕРНІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ» розроблені Технічним комітетом стандартизації «Дорожній транспорт» (ТК 80), прийняті та є чинними за наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ») від 21 грудня 2019 р. № 465 з 2020-03-16. Цей стандарт розроблено згідно з правилами, установленими в національній стандартизації України на заміну ДСТУ 4278:2012. Цей стандарт установлює типи та основні розміри, вимоги до інформаційного змісту, правила застосування номерних знаків (далі знаки) для: транспортних засобів усіх типів, які призначено для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та підлягають державній реєстрації та обліку: автомобілів, автобусів, мопедів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, квадроциклів, трицикпів та інших прирівняних до них транспортних засобів, самохідних машин, причепів та напівпричепів; транспортних засобів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту; транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування: великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів, тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів. Дозволено закріплювати на транспортні засоби знаки, виготовлені згідно з попереднім виданням цього стандарту. Так, відповідно до розділу 4 даного стандарту кількість знаків на ДТЗ (дорожніх транспортних засобах) повинна становити, зокрема, на автомобілях: два знаки. Знаки на транспортні засоби встановлюються в передбачених конструкцією місцях, вказаних підприємством-виробником. Статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що на транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають встановленим вимогам. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації. Єдині зразки державних номерних знаків та вимоги до них, у тому числі тих, що виготовляються за індивідуальним замовленням, встановлюються Міністерством внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2021 №166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 березня 2021 р. за №353/35975 "Про деякі питання державних номерних знаків транспортних засобів" затверджено Вимоги до державних номерних знаків транспортних засобів та Єдині зразки державних номерних знаків транспортних засобів. Зокрема, Розділом восьмим даного Наказу (правила застосування знаків) визначено наступне: Кількість знаків на транспортних засобах повинна становити: - на автомобілях - два знаки; - на тракторах, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машинах, сільськогосподарській техніці та інших механізмах - один знак; - на мотоциклах, моторолерах, мотоколясках, квадроциклах, трициклах, прирівняних до них транспортних засобах, мопедах, причепах, напівпричепах - один знак; - на великотоннажних транспортних засобах та інших технологічних транспортних засобах - один знак. Отже, вище зазначеними нормами чітко визначено, що на автомобілях необхідно встановлювати два державних номерних знаки. В той же час, як вбачається з оскаржуваної постанови на автомобілі під керуванням позивача був встановлений один державний номерний знак, який розміщувався позаду автомобіля. Як зазначено вище, частиною шостою статті 121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерногознака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Разом з тим, частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, законодавством обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Колегія суддів зауважує, що у апеляційній скарзі апелянт вказує на ряд норм чинного законодавства, які на його переконання свідчать про необхідність доведення відповідачем вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Водночас, ОСОБА_1 вважає, що всупереч нормам чинного законодавства, відповідачем не надано та матеріали не містять доказів, які б підтверджували факт вчинення інкримінованого йому правопорушення. Так, згідно оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням ПДР, а саме, за відсутність переднього державного номерного знаку. З матеріалів справи слідує, що відповідачем до відзиву на позовну заяву додано фотознімки (а.с. 105-106). З оглянутих судом апеляційної інстанції фотознімків, які наявні в матеріалах справи, слідує, що на автомобілі марки «Hyundai Sonata» відсутній передній номерний знак. Жодного обґрунтування на спростування фактів зазначених у спірній постанові позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано. Також, колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про те, що оскаржувана постанова не містить посилань на технічний запис за допомогою якою здійснювалось фіксування правопорушення, що свідчить про її протиправність, з огляду на наступне. Колегія суддів вважає, що відсутність в постанові про адміністративне правопорушення відомостей про технічний запис за допомогою якою здійснювалось фіксування правопорушення не може бути єдиною та беззаперечною підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення та звертає увагу, що як вказав Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №536/583/17, відомості про технічний запис зазначаються у постанові, що виноситься у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, а зразок постанови про накладення адміністративного стягнення, наведений у додатку 5 до Інструкції, не передбачає внесення до нього відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Крім того, у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17 зазначено, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Проте, в даному випадку позивачем не надано суду жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оскаржуваній постанові відповідача, а також доказів відсутності факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі "Коробов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення поза розумним сумнівом. Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вищевказані фотознімки, спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення є належними та допустимими доказами, які в силу наведених вище норм закону не можуть не оцінюватись судом, та не братись до уваги при вирішенні даного спору. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем належними та допустими доказами доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП. Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.