Ухвала КГС ВС № 920/216/18

УХВАЛА 20 січня 2022 року м. Київ cправа № 920/216/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І., за участю секретаря Низенко В. Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Сумської області у складі судді Соп?яненко О.Ю. від 12.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Пашкіної С.А., Буравльова С.І., Кропивної Л.В. від 28.07.2021 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» про стягнення 26 232 683,17 грн заборгованості по договору № 17-244-Н купівлі-продажу природного газу від 18.04.2017, за участю представників: від позивача: Верхацький І.В., від відповідача: Василевська О.В. ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У березні 2018 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №39/5-1119-20 від 14.08.2020 (вх. №2555к), 26 189 582,69 грн, з яких: 13 629 329,50 грн пені, 3 064 436,17 грн - 3% річних, 9 495 817,02 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №17-244-Н купівлі-продажу природного газу від 18.04.2017. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій 18.04.2017 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в подальшому Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (покупець) був укладений договір № 17-244-Н купівлі-продажу природного газу (далі за текстом «Договір»), відповідно до умов якого продавець зобов`язувався передати покупцеві у 2017-2018 роках природний газ, а останній прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Згідно з умовами п. 1.2 Договору природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам. Пунктом 2.1 договору визначено, що продавець передає з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ обсягом до 676000,000 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями: квітень 2017 року - 40000,000 тис. куб. метрів, травень 2017 року -20000,000 тис. куб. метрів, червень 2017 року -10000,000 тис. куб. метрів, липень 2017 року - 10000,000 тис. куб. метрів, серпень 2017 року - 11000,000 тис. куб. метрів, вересень 2017 року - 20000,000 тис. куб. метрів, жовтень 2017 року - 52000,000 тис. куб. метрів, листопад 2017 року - 88000,000 тис. куб. метрів, грудень 2017 року -120000,000 тис. куб. метрів, січень 2018 року - 135000,000 тис. куб. метрів, лютий 2018 року - 88000,000 тис. куб. метрів, березень 2018 року - 82000,000 тис. куб. метрів. Відповідно до п. 3.2 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Згідно з п. 5.1 Договору з 01 квітня 2017 року ціна на природний газ, який передається за цим Договором, становить 4942 грн за 1000 куб. метрів, крім того податок на додану вартість 20%. Всього до сплати за 1000 куб. метрів природного газу -5930,40 грн з ПДВ. Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Остаточний розрахунок з оплати придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005 р. № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк. Вартість фактичного переданого природного газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі ненадання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абзаці четвертому цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу але до закінчення 90 днів, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватися в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3 % річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів, що відраховуюся з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахуванні деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (Офіційний вісник України, 2005 року № 2, ст. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів, які перевищують цей 5 денний строк. Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абзацом 3 цього пункту. Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. №20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк. Відповідно до умов п. 6.2 Договору оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП. Згідно з умовами пункту 6.3 Договору за наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця. У платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу. Зі змісту п. 6.4 Договору вбачається, що за наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості. Пунктом 7.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. Зі змісту п. 7.2 Договору вбачається, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення. Відповідно до п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогами про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить п`ять років. Згідно з п. 11.1 Договору цей договір набирає чинності із дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 квітня 2017 року, і діє в частині продажу природного газу до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Позивач на виконання умов договору у період з квітня 2017 року по вересень 2017 року передав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 441 610 177,46 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2017 на суму 179 525 679,64 грн, від 31.05.2017 на суму 70 323 732,88 грн, від 30.06.2017 на суму 44 709 789,68 грн, від 31.07.2017 на суму 44 822 212,27 грн, від 31.08.2017 на суму 44 728 511,95 грн, від 30.09.2017 на суму 57 500 251,04 грн та сторонами не заперечується. З метою оплати вартості переданого природного газу на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» від 11.01.2005 №20 (далі - Постанова № 20) між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» були складені та підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а саме: №2697 від 18.05.2017, №2698 від 18.05.2017, №2699 від 18.05.2017, №2700 від 18.05.2017, №2701 від 18.05.2017, №2943 від 19.06.2017, №3057 від 18.07.2017, №3298 від 17.08.2017, №3572 від 20.09.2017, №3690 від 19.10.2017, №1014 від 20.11.2017. Відповідно до розділу 1 зазначених спільних протокольних рішень їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій». Розділом 2 кожного з зазначених спільних протокольних рішень погоджено перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами спільного протокольного рішення. Згідно із розділом 3 спільних протокольних рішень з метою їх реалізації сторони зобов`язуються: забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03 серпня 2015 року №493/688; перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок; оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів у процесі реалізації цього спільного протокольного рішення; забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на розрахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою цим спільним протокольним рішенням. Сторони, що підписали спільні протокольні рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови від 11.01.2005 №20 та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов`язань за спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України (Розділ 4 спільних протокольних рішень). Відповідно до п. 5.1. зазначених спільних протокольних рішень, усі спірні питання, пов`язані з виконанням цього спільного протокольного рішення, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спірні питання неможливо вирішити шляхом переговорів, вони вирішуються у порядку, встановленому законодавством України. Відповідно до п. 5.2. зазначених спільних протокольних рішень останні набирають чинності з моменту підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобов`язань за цими спільними протокольними рішеннями. Так, зокрема, у розділі 2 спільного протокольного рішення №2697 від 18.05.2017 сторони визначили: - п. 2.2. Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні 1 (Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області) у сумі 33 000 000,00 грн з приміткою «Постанова Уряду від 11.01.2005 року №20»; - п. 2.3. Сторона 1 перераховує на рахунок сторони 2 (Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації) кошти в сумі 33 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу»: «за квітень 2017 року «с» 33 000 000,00 грн Постанова Уряду від 11.01.2005 року №20»; - п.2.4. Сторона 2 перераховує Стороні 3 (Товариство з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ") кошти за субсидії у сумі 33 000 000,00 грн із записом у графі «призначення платежу»: «за квітень 2017 року «с» 33 000 000,00 грн. Постанова Уряду від 11.01.2005 року №20»; - п.2.5. Сторона 3 перераховує Стороні останній (Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") кошти в сумі 33 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ 5 500 000,00 грн за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 18.04.2017 №17-244-Н із записом у графі «призначення платежу»: «Постанова Уряду від 11.01.2005 року №20, дата і номер Спільного протокольного рішення за природний газ за 2017 рік, договір від 18.04.2017 №17-244-Н, у тому числі ПДВ 5 500 000,00 грн»; - п.2.6. Сторона остання перераховує кошти в сумі 33 000 000,00 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Аналогічні умови перерахування коштів визначені Сторонами 1, 2, 3 та Стороною останньою в інших Спільних протокольних рішеннях №2698 від 18.05.2017 про перерахування 34 000 000,00 грн за квітень 2017 року; №2699 від 18.05.2017 про перерахування 52 000 000,00 грн за квітень 2017 року; №2700 від 18.05.2017 про перерахування 10 000 000,00 грн за квітень 2017 року; №2701 від 18.05.2017 про перерахування 17 635 172,90 грн за квітень 2017 року; №2943 від 19.06.2017 про перерахування 8 336 272,54 грн за травень 2017 року; №2944 від 19.06.2017 про перерахування 1 800 000,00 грн за квітень 2017 року; №3057 від 18.07.2017 про перерахування 7 942 626,01 грн за червень 2017 року; №3298 від 17.08.2017 про перерахування 3 693 063,14 грн за липень 2017 року; №3572 від 20.09.2017 про перерахування 3 639 619,26 грн за серпень 2017 року; №3690 від 19.10.2017 про перерахування 3 783 250,75 грн за вересень 2017 року; №1014 від 20.11.2017 про перерахування 29 024 649,90 грн за жовтень 2017 року. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що із загальної суми поставленого по договору природного газу у розмірі 441 610 177,46 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 було сплачено 1 800 000,00 грн (платіжне доручення № 74 від 31.10.2017), а власними коштами відповідача сплачено різницю 439 810 177,46 грн, тобто оплату за переданий згідно з договором № 17-244-Н від 08.04.2017 природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з останнього 13 629 329,50 грн пені, нарахованої в порядку пункту 7.2 договору, та 3 064 436,17 грн - 3% річних і 9 495 817,02 грн втрат від інфляції на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Відповідач, у свою чергу, обґрунтовує свої заперечення тим, що державні кошти по спільних протокольних рішеннях №2697, №2698, №2699, №2700, №2701, №2943, №3057, №3298, №3572, №3690 та №1014 на загальну суму 203 054 654,50 грн, які були підписані на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 20, а профінансовані вже на підставі Порядку № 256 мали призначення платежу «за квітень 2017», «за травень 2017», «за червень 2017», «за липень 2017», «за вересень 2017» та «за жовтень 2017», але були зараховані позивачем на власний розсуд за інші періоди, у зв`язку з чим розрахунок позовних вимог та порядок нарахування штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим. Відповідно до вказаних спільних протокольних рішень позивачу було сплачено в рахунок погашення заборгованості за природний газ 203 054 654,50 грн, шляхом перерахування грошових коштів: 1) 43 795 952,11 грн - платіжним дорученням № 1 від 30.01.2018; 2) 126 940 055,09 грн - платіжним дорученням № 6 від 31.01.2018; 3) 1 046,73 грн - платіжним дорученням № 10 від 08.02.2018; 4) 32 317 600,57 грн - платіжним дорученням № 14 від 28.02.2018. Станом на березень 2018 року відповідач повністю здійснив оплату за поставлений природний газ в сумі 441 610 177,46 грн (оплата згідно з спільними протокольними рішеннями та оплата, яка не була врегульована спільними протокольними рішеннями та проведена відповідачем в порядку, передбаченому пунктом 6.2 договору, через поточний рахунок зі спеціальним режимом використання згідно з нормативами розподілу коштів з призначенням платежу - на виконання відповідних постанов Кабінету Міністрів України). Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій Господарський суд Сумської області рішенням від 12.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021, у справі № 920/216/18 у задоволенні позову Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз збут» про стягнення 26 232 683,17 грн заборгованості по договору № 17-244-Н купівлі-продажу природного газу від 18.04.2017 відмовив. Рішення судів мотивовані тим, що позивачем не зазначено, не обґрунтовано та відповідними належними доказами не підтверджено наявності суми боргу та його розміру, яку відповідач, як зазначає позивач, сплатив за рахунок власних коштів, і що заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані саме на суму боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків та яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання. Із обчислених позивачем розрахунків сум заявлених до стягнення, наявних у справі, вбачається, що державні кошти по спільних протокольних рішеннях №2700, №2701, №2699, №2697, №2698, №2943, №3057, №3298, №3572, №3690 та №1014 на загальну суму 203 054 654,50 грн, які були підписані на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №20, а профінансовані вже на підставі Порядку №256, мали призначення платежу «за квітень 2017», «за травень 2017», «за червень 2017», «за липень 2017», «за вересень 2017» та «за жовтень 2017», були зараховані позивачем на власний розсуд на інші періоди погашення заборгованості. Суди відхилили доводи позивача з приводу того, що за змістом п. 6.4 договору сторони домовились про черговість погашення заборгованості покупця за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору, яка передбачає погашення в першу чергу витрат постачальника, пов`язаних з одержанням виконання, у другу - інфляційних нарахувань, відсотків річних, пені, штрафів, а лише у третю чергу - основної суми заборгованості. Зазначили, що при розрахунках відповідача з позивачем за рахунок субвенцій з державного бюджету, шляхом підписання спільних протокольних рішень, сторонами було змінено порядок і строки розрахунків, що узгоджується з практикою Верховного Суду. Таким чином і порядок зарахування коштів в контексті їх призначення також зазнав змін. В даному випадку має значення, які призначення платежів були визначені спільними протокольними рішеннями, черговість укладення вказаних документів, що впливає на порядок зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем. Укладаючи спільні протокольні рішення з визначенням призначення виділених коштів, позивач не має права зараховувати виділені бюджеті кошти за інші періоди, ніж той, що визначений рішенням, чи в рахунок погашення, наприклад, пені, як це визначено основним договором, який пізніше фактично зазнав змін. Відтак, суди дійшли висновку про те, що наведений позивачем розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат не відповідає встановленим обставинам справи, а отже, немає правових підстав для застосування положень статті 611 та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Враховуючи те, що позивачем здійснено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості з помилками та не у відповідності зі спільними протокольними рішенням, про які зазначено вище, в тому числі без врахування коштів, сплачених за спільними протокольними рішеннями, суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем заявлених до стягнення сум. При цьому, суди виходили із неможливості самостійного обчислення розрахунку суми санкцій, належних до стягнення, виходячи з документів (документальне обґрунтування), які були додані до матеріалів позовної заяви (розрахунок позовних вимог) та положень спільних протокольних рішень, якими, зокрема, не визначено порядку розподілу загальної суми сплачених відповідно до них коштів за періодами, зазначеними в кожному з них, який міг би бути застосований судом у безальтернативний спосіб, у відповідності до взятих сторонами на себе зобов`язань і положеннями статті 611 та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Зазначили, що наведений висновок у подібних правовідносинах щодо правомірності відмови місцевим господарським судом в задоволенні аналогічного позову у зв`язку із необґрунтованістю поданого позивачем розрахунку міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2020 у справі №915/494/19. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 920/216/18, у якій просило їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено істотних обставин справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 792, № 256 від 04.03.2002 без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 920/504/18, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 29.11.2019 у справі № 925/74/19, від 08.12.2020 у справі № 906/991/19 та від 15.12.2020 у справі № 906/1003/19 від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18 та від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, а також без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах об?єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, щодо можливості нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суми, які були сплачені несвоєчасно та поза межами спільних протокольних рішень. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін. Зазначив, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень були враховані правові висновки, викладені у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, які мають перевагу над висновками викладеними у постановах на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Щодо визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала раніше викладені висновки щодо тлумачення поняття «подібність правовідносин», а саме: - висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо); - висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо). Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі №149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо). Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі, з огляду на таке. У постанові від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд, оскільки господарські суди не надали оцінки всім аргументам Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», зокрема, щодо використання асигнувань, отриманих у 2018 році згідно з Порядком №256, з метою погашення боргу перед постачальником. У постанові від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежилися посиланням на застосування до спірних правовідносин положень Порядку № 256, згідно з яким, як зауважили суди, змінено умови договору у частині порядку та строків розрахунку за природний газ, і не навели правового обґрунтування такого висновку із зазначенням відповідної норми та встановлених відповідних обставин справи. Крім цього, суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди не спростували доводів Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» стосовно застосування положень Порядку № 256 у цих справах. Наведені обставини, серед іншого, стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд. У постанові від 15.06.2021 у справі № 920/504/18 Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд, з огляду на необхідність встановлення порядку сплати коштів на суму 55 000 000,00 грн, сплачену згідно з платіжним дорученням від 30.01.2018 № 3, а саме встановлення чи на підставі спільного протокольного рішення чи ні вона була сплачена. Отже, Верховний Суд, ухвалюючи постанови від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, та від 15.06.2021 у справі № 920/504/18, дійшов відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права на які посилається позивач, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. У той же час, для касаційного перегляду, з підстав передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою є те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на те, що Верховним Судом у постановах від 15.06.2021 у справі № 920/504/18, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, сформовано висновок, який підлягав застосуванню судами при вирішенні справи № 920/216/18. У зазначених постановах Верховний Суд не викладав власної правової позиції щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, при проведенні розрахунків за природний газ згідно з Порядком №

256. Верховний Суд у зазначених справах скасував рішення попередніх судових інстанцій з передачею справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18). Наведене підтверджується ухвалою Верховного Суду про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 06.08.2020 у справі № 910/3657/18, в якій зазначено, що відсутні підстави вважати, що висновки апеляційного господарського суду у справі № 910/3657/18 прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у цій справі (№910/3657/18), оскільки за результатами нового розгляду справи, фактично-доказова база в ній істотно змінилася, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплинула на правові висновки в ній. З цих же підстав, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій після нового розгляду Верховним Судом закрито касаційне провадження за скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у справі № 916/2286/18. Так само і у постанові від 29.11.2019 у справі № 925/74/19 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення і постанови з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області у частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з Канівського комунального підприємства теплових мереж пені, 3 % річних та інфляційних втрат. За результатами нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.03.2021, у справі № 925/74/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Канівського комунального підприємства теплових мереж на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 220 206, 06 грн пені, 142 063, 31 грн 3 % річних, 517 175,09 грн інфляційних втрат. У цій справі суди дійшли висновків про доведеність факту порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо строків оплати придбаного природного газу, оскільки остаточний розрахунок за договором у сумі 2 098 459,47 грн Канівське комунальне підприємство теплових мереж здійснило 28.01.2019 (під час розгляду справи у суді), у зв`язку з чим і було закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки порядок оплати вартості природного газу у сумі 2 098 459,47 грн не узгоджувався окремим протокольним рішенням у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, а відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання за договором постачання природного газу, апеляційний суд стягнув з відповідача на користь позивача 220 206, 06 грн пені, 142 063,31 грн 3 % річних, 517 175,09 грн інфляційних втрат. Обґрунтованість та законність висновків апеляційного суду у цій частині сторонами не оскаржувалася, а тому Верховним Судом не переглядалась. Предметом касаційного оскарження у справі № 925/74/19 є постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 226,92 грн 3% річних та 221 794,51 грн пені. За доводами скаржника апеляційний суд безпідставно зменшив суму пені на 220 206,06 грн на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а також протиправно відмовив у стягненні 1 588,45 грн пені та 226,92 грн 3 % річних внаслідок неправильного застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», без належної перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині. Тобто правові висновки, сформовані у справі № 925/74/19 за результатами нового розгляду не є релевантними для справи № 920/216/18. У наведених скаржником постановах від 08.12.2020 у справі № 906/991/19 та від 15.12.2020 у справі № 906/1003/19 Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень попередніх судових інстанцій з передачею справ на новий розгляд, у тому числі з необхідністю врахувати висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, що не означає остаточного вирішення справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справах. Наведені скаржником постанови Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18 та від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, якими скасовані рішення суду апеляційної інстанції з передачею справ на новий розгляд, також прийняті не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права на які посилається позивач, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, то Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 28.07.2021 у цій справі вбачається, що судом апеляційної інстанції при прийнятті згаданої постанови враховані висновки Верховного Суду, викладені у наведених скаржником постановах. У постанові суду апеляційної інстанції міститься посилання на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, а також на постанову Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18. Тобто, приймаючи постанову від 28.07.2021 у цій справі, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, а також постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18. Щодо постанови Верховного Суду у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, то у ній викладено висновки, що строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання теплової енергії певним категоріям населення фактично регулюються Порядками №20, №256, №493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Така правова позиція узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, у правовідносинах щодо розрахунків за постачання природного газу пільговим категоріям населення за рахунок коштів державного бюджету. Також під час ухвалення цієї постанови Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулася до правового висновку, викладеного Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, та зазначила, що відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб`єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету. Отже, у разі здійснення теплопостачальною організацією розрахунків за отриманий у гарантованого постачальника природний газ за рахунок субвенцій з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, підписаних між постачальником, споживачем природного газу та іншими учасниками розрахунків з боку держави, нарахування відповідачу-споживачу пені на підставі пункту 8.2. договору постачання, а також застосування до нього відповідальності за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого газу в порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є можливим у випадку, якщо відповідач здійснив оплату отриманих ним з державного бюджету коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями. Підставою для стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, та застосування до нього штрафних санкцій (пені) у погодженому у договорі поставки розмірі за порушення грошового зобов`язання, може бути наявність у відповідача, як споживача природного газу, суми основного боргу за розрахунками за отриманий від позивача природний газ, яка не була предметом регулювання спільних протокольних рішень та несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №908/885/18, від якої Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу при розгляді справи № 903/918/19. Зазначені постанови були враховані судом апеляційної інстанції при прийнятті оскарженої постанови, що спростовує доводи касаційної скарги позивача про наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, позивач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі №920/216/18. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Згідно з частиною другою статті 296 Господарського процесуального кодексу України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої, частиною другою статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 920/216/18.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді О. Мамалуй В. Студенець