Ухвала КГС ВС № 920/664/20

УХВАЛА 25 січня 2022 року м. Київ cправа № 920/664/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П., за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю., учасники справи: позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", представник позивача - Орел С.С., адвокат (довіреність від 20.12.2021 № 14-290), відповідач - акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", представник відповідача - Сафронов М.А., адвокат (довіреність від 27.12.2021 № 18-49/6), розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2021 (головуючий суддя Котельницька В.Л.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді: Мартюк А.І. і Сітайло Л.Г.) у справі № 920/664/20 за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі- Компанія) до акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (далі- Товариство) про стягнення 83 445 668,19 грн. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Компанія звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства про стягнення 83 445 668,19 грн, з яких 63 002 302,76 грн основної заборгованості, 7 043 308,04 грн пені, 4 691 216,92 грн 3% річних, 8 708 840,47 грн інфляційних витрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання Товариством взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 19.10.2017 № 6297/1718-ТЕ-29 (далі - Договір) у частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого Компанією природного газу, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій та інфляційних втрат. Рішенням господарського суду Сумської області від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 63 002 302,76 грн основної заборгованості, 3 521 654,02 грн пені, 4 691 216,92 грн 3% річних, 8 708 840,47 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позову відмовлено. Рішення суду попередньої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за Договором у нього виникла перед Компанією заборгованість, на яку остання правомірно нарахувала пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Водночас суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання Товариства, викладеного у відзиві на позовну заяву, та зменшення загальної суми заявленої до стягнення пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) на 50 % з огляду на матеріальний стан Товариства та за наявності виключних обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції, враховуючи неповну оплату Товариством природного газу, дійшов висновку про невірність такого розрахунку, а тому задовольнив позовні вимоги частково. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині зменшення розміру пені, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у інших справах, у частині застосування статті 233 ГК України, статей 549-552, 599, 625 ЦК України, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення, яким у цій частині задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові, яка прийнята у справі № 908/1453/14, у частині застосування статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи Компанії, якими обґрунтовано касаційну скаргу у справі № 920/664/20, зводяться до переоцінки доказів, зібраних та оцінених судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, Товариство посилається на те, що висновки, викладені у справі № 908/1453/14, стосуються правовідносин, які не є подібними зі справою, що розглядається, а тому просить касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у справі № 920/664/20 - закрити. За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій лише в частині зменшення розміру пені. Так, згідно зі статтею 233 ГК України, на неоднакове застосування якої судами попередніх інстанцій посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому суди мають взяти до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком; за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Суди попередніх інстанцій, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшли висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 90%. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №915/392/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, то Суд зазначає таке. Так, постановою Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 за позовом відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до концерну "Міські теплові мережі" про стягнення заборгованості за договором (основної заборгованості та штрафних санкцій) залишено без змін оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій. При цьому Верховний Суд зазначив, що "суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з`ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені". Отже, у справі № 908/1453/14 суди виходили з недоведеності виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру стягуваної пені з комунального підприємства у зобов`язаннях за договором постачання електричної енергії, оскільки фінансовий стан позивача є не менш скрутним, ніж у відповідача, зважаючи, зокрема, на наявність заборгованості позивача з виплати заробітної плати та великий податковий борг, тому задля досягнення оптимального балансу інтересів обох сторін суд у вказаному випадку не міг надати перевагу відповідачу. Натомість у справі № 920/664/20, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, врахував скрутний матеріальний стан відповідача, відсутність вини у несвоєчасному погашенні заборгованості перед позивачем, то що відповідач не ухиляється від виконання зобов`язання, обставини збиткової господарської діяльності відповідача, відсутності в діях відповідача умислу у порушенні зобов`язання та обставини того, що несвоєчасна оплата відповідачем отриманого природного газу була спричинена неналежною оплатою послуг споживачами, яким надавались послуги теплопостачання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором постачання природного газу. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції та визнав їх обґрунтованими. Колегія суддів також погодилась, що заявлені до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат у певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а також таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Скрутне фінансове становище відповідача підтверджується звітами про фінансові результати за 2020 рік та довідками від 25.03.2021 №60/22, від 26.04.2021 №21/181, від 26.04.2021 № 21/181. Колегія суддів констатувала, що відповідач належним чином обґрунтував наявність підстав для зменшення пені, а суд першої інстанції ухвалив власне рішення про таке зменшення на 50% відповідно до мети збереження балансу інтересів учасників спору, співмірності та пропорційності. Верховний Суд звертає увагу на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, у даному випадку пені. Колегія суддів зазначає, що висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, та не є подібними у порівнюваних ситуаціях за їх змістом, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване судом у обох справах за наслідками оцінки конкретних обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та за результатами дослідження доказів, і за наслідками реалізації цього права прийняті відповідні судові рішення. Приписи частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчать про те, що саме суди користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, завданням Верховного Суду є лише перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Що ж до посилань Компанії у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14, то таким посиланням Верховним Судом не надається правова оцінка, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права. У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, у силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц). Колегія суддів вважає, що висновки судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідають сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції щодо застосування цих норм права. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією з основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою якого є принцип правової визначеності. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження, виходить з того, що останнім не аргументовано і не доведено у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовано наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, фактичні обставини справи, доказову базу та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду і на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, що не є подібними. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд УХВАЛИВ Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 01.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 у справі № 920/664/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя Б. Львов Суддя В. Селіваненко