Ухвала КГС ВС № 915/392/21

УХВАЛА 09 грудня 2021 року м. Київ справа № 915/392/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б. за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т., представників учасників справи: позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "Нафтогаз України", позивач, скаржник) - Лисенко В.О (адвокат), відповідача - Обласного комунального підприємства "МИКОЛАЇВОБЛТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - КП "МИКОЛАЇВОБЛТЕПЛОЕНЕРГО", відповідач) - Іщенко Н.С. (адвокат), розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги АТ "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2021 (головуючий - суддя Ржепецький В.О.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (головуючий - суддя Мишкіна М.А., судді: Аленін О.Ю., Лавриненко Л.В.) у справі №915/392/21 за позовом АТ "Нафтогаз України" до КП "МИКОЛАЇВОБЛТЕПЛОЕНЕРГО" про стягнення 106 248 608,49 грн, ВСТАНОВИВ: АТ "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом до КП "МИКОЛАЇВОБЛТЕПЛОЕНЕРГО" про стягнення боргу за договором №6442/18-ТЕ-22 постачання природного газу на загальну суму 106 248 608,49 грн, з яких: основний борг у сумі 83 442 115,40 грн, пеня у сумі 10 483 251,53 грн, 3% річних у сумі 5 276 118,97 грн, інфляційні втрати у сумі 7 047 122,59 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства не розрахувався за поставлений природний газ своєчасно, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позову погашена частково. Неналежне виконання з боку відповідача умов договору стало підставою для нарахування пені, збитків від інфляції та 3% річних. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 83 442 115,40 грн основного боргу; 5 276 118,97 грн - 3% річних; 7 047 122,59 грн - інфляційних витрат; 1 048 325,15 грн - пені; 794 500 грн - судового збору; в решті вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовими рішеннями, АТ "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 915/392/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 9 434 926,38 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 9 434 926,38 грн задовольнити в повному обсязі. Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19. Також скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/471/18 та рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі №915/392/21 за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. У відзиві на касаційну скаргу КП "МИКОЛАЇВОБЛТЕПЛОЕНЕРГО" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій лише в частині зменшення розміру пені. Так, згідно зі статтею 233 ГК України, на неоднакове застосування якої судами попередніх інстанцій посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, суди мають взяти до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Суди попередніх інстанцій, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшли висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 90%. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №915/392/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц). Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, то Суд зазначає таке. Так, постановою Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Концерну "Міські теплові мережі" про стягнення заборгованості за договором (основної заборгованості та штрафних санкцій) залишено без змін оскаржувані рішення господарських судів попередніх інстанцій. При цьому Верховний Суд зазначив, що "суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з`ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені". Отже у справі № 908/1453/14 суди виходили з недоведеності виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру стягуваної пені з комунального підприємства у зобов`язаннях за договором постачання електричної енергії, оскільки фінансовий стан позивача є не менш скрутним, ніж у відповідача, зважаючи, зокрема, на наявність заборгованості позивача з виплати заробітної плати та великий податковий борг, тому задля досягнення оптимального балансу інтересів обох сторін суд у вказаному випадку не міг надати перевагу відповідачу. У постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" про стягнення 1 555 968, 99 грн, у тому числі основного боргу у сумі 856 200,66 грн, пені у сумі 195 533,34 грн, 3% річних у сумі 108 423,10 грн, інфляційних втрат у сумі 395 811,89 грн, на яку також посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Суди попередніх інстанцій у справі № 918/116/19 дійшли висновку про те, що обґрунтування відповідачем щодо майнового стану справді мають місце (в частині відшкодування різниці у тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з Державного та місцевого бюджетів, і які із Державного бюджету відповідачу не відшкодовані); відповідач є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; сплата штрафних санкцій в повному обсязі, у даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання м. Здолбунова Рівненської області. Судами також враховано добросовісну поведінку відповідача, а саме те, що кошти сплачувалися ним як до порушення провадження у справі, так і після порушення з метою зменшення заборгованості, фінансовий стан відповідача, а також те, що позивачем не надано доказів щодо понесення збитків у зв`язку з таким простроченням. Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги. Натомість у справі № 915/392/21, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру пені врахував соціальний статус відповідача в аспекті напрямків та статутних завдань його діяльності, існування спеціального режиму використання відповідачем коштів, проведення розрахунків в тому числі і з постачальником природного газу, матеріальний стан відповідача, вжиття ним заходів до стягнення заборгованості з безпосередніх споживачів теплової енергії (ведення претензійно-позовної роботи), відсутність вини у несвоєчасному погашенні заборгованості перед позивачем, що відповідач не ухиляється від виконання зобов`язання, а навпаки шукає всі можливі способи та вживає заходи для погашення основного боргу в повному обсязі, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого природного газу (основний борг з оплати природного газу відповідачем погашено на 77%), оскільки з вартості переданого на виконання договору газу на загальну суму 368 084 439,97 грн залишилися несплаченими 83 442 118,40 грн, обставини збиткової господарської діяльності відповідача, відсутності в діях відповідача умислу у порушенні зобов`язання та обставини того, що несвоєчасна оплата відповідачем отриманого природного газу була спричинена неналежною оплатою послуг споживачами, яким надавались послуги теплопостачання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань за договором постачання природного газу. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції та визнав їх обґрунтованими. Колегія суддів також зазначила, що стягнення пені, розмір якої у співвідношенні з розміром основного боргу становить майже 13% від останньої, перетворює неустойку на непомірний тягар для відповідача та у сукупності із підлягаючими стягненню у повному обсязі інфляційними та річними можуть бути оцінені як невиправдані прибутки кредитора - позивача. Скрутне фінансове становище відповідача підтверджується звітами про фінансові результати за 2020 рік та станом на 31.12.2020, відповідно до яких, збитки за 2020 рік складають 89,6 млн. грн. Станом на 01.05.2021 дебіторська заборгованість відповідача становить 162,5 млн. грн, у тому числі: населення 151,3 млн. грн, бюджетні установи 3,9 млн. грн, госпрозрахункові організації - 7,3 млн. грн, проте відповідач вживає заходи щодо зменшення цієї заборгованості, шляхом стягнення її з боржників у претензійному та судовому порядках. Згідно з наданої відповідачем Довідки про заборгованість з податків та зборів, станом на 05.05.2021 відповідач має непогашену заборгованість по зборах та обов`язкових платежах на загальну суму 22,2 млн. грн. Заборгованість відповідача по заробітній платі станом на 31.12.2020 становить 4,67 млн. грн. Колегія суддів констатувала, що відповідач належним чином обґрунтував наявність підстав для зменшення пені, а суд першої інстанції ухвалив власне рішення про таке зменшення на 90% відповідно до мети збереження балансу інтересів учасників спору, співмірності та пропорційності. Верховний Суд звертає увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, у даному випадку пені. Колегія суддів зазначає, що висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі №918/116/19, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване судом у обох справах за наслідками оцінки конкретних обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та за результатами дослідження доказів, і за наслідками реалізації цього права прийняті відповідні судові рішення. Приписи частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчать про те, що саме суди користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, завданням Верховного Суду є лише перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/471/18 (на яку також посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав. Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/471/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у справі №911/66/21 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних. Таким чином, колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18 та у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, оскільки у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень. Проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. Верховний Суд також не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі постановам Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 31.10.2019 у справі № 924/243/19, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, що не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Крім того, посилання скаржника рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 №7-рп/2013 не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки рішення Конституційного Суду не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц). Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що ненаділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Колегія суддів вважає, що висновки судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідають сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції щодо застосування цих норм права. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, фактичні обставини справи, доказову базу та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №915/392/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос