Ухвала КЦС ВС № 757/15814/19-ц

Ухвала 20 січня 2022 року м. Київ справа № 757/15814/19-ц провадження № 61-16555ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - Головне Управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерне товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), третя особа: Головне Управління Пенсійного фонду України у Харківській області, про визнання протиправною та нечинною транзакції, стягнення коштів. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відмовлено. Додатковим рішенням Печерського районного суду мста Києва від 08 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені та відшкодування майнової шкоди, відповідно до заяви про збільшення заявлених позовних вимог від 13 червня 2020 року, відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишено в силі. У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та нечинною транзакції від 27 грудня 2017 року щодо безспірного списання відповідачем коштів у сумі 158 665,15 грн з його карткового рахунку. 20 жовтня 2021 року, до Верховного Суду надійшли доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 757/15814/19-ц з місцевого суду. У листопаді 2021 року до Верховного Суду вдруге надійшли доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, повернуто заявнику. У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та нечинною транзакції від 27 грудня 2017 року щодо безспірного списання АТ «Ощадбанк» з карткового рахунку позивача коштів у сумі 158 665,15 грн, залишено без розгляду, оскільки чинним ЦПК України не передбачена можливість подання однією особою декількох касаційних скарг на одне й те ж саме судове рішення. Наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в частині апеляційного перегляду зазначеного судового рішення суду першої інстанції, визнано неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк для звернення до Верховного Суду із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. Короткий зміст поданої заяви про відвід судді У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., мотивована посиланням на те, що 02 грудня 2021 року він надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у якій просив у порядку встановленому ЦПК України визначити суддю-доповідача та склад суду для розгляду його касаційної скарги, однак у порушення порядку встановленого статтею 31 ЦПК України Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при визначенні складу суду для розгляду зазначеної касаційної скарги виключив всіх без виключення суддів Касаційного цивільного суду, крім суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю. та Ступак О. В., чим порушив порядок визначення складу суду, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України є підставою для відводу суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю. та Ступак О. В. Крім того, судді не розглянули клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження додаткового рішення Печерського районного суду від 08 липня 2021 року, яке він подав 06 листопада 2021 року, яке на його думку, у будь-якому випадку підлягає задоволенню, що викликає сумнів у неупередженості та об`єктивності суддів Касаційного цивільного суду. Дослідивши вказану заяву, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необгрунтованість заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Статтею 36 ЦПК України визначено перелік підстав відводу (самовідводу) судді і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Аналіз практики рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з цього питання дає можливість прийти до висновку, що критерієм порушення суб`єктивної складової даного поняття, можуть бути висловлювання судді по суті правової проблеми, яка порушена у позові, чи щодо особи або дій заявника, ще до того, як суд під його головуванням повинен був винести рішення у справі тощо. Конкретизуючи суб`єктивний критерій, Суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді. Суб`єктивна упередженість полягає, як правило, в умисних чи необережних діях суддів перед початком чи під час судового розгляду справи. Стосовно об`єктивної неупередженості в рішеннях ЄСПЛ зазначено, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди повинні викликати в учасників цивільного процесу. Об`єктивними обставинами, що можуть свідчити про упередженість суду, у практиці ЄСПЛ визнавались такі: члени суду, що мали розглядати справу, вже брали участь у ній у іншій процесуальній ролі, наприклад, прокурор, адвокат, суддя у суді нижчої інстанції тощо; суддя, що бере участь у справі про оспорювання законодавчих нормативних актів раніше висловлювався з цього приводу як консультант; наявність дискреційних повноважень у одного з суддів, що розглядають справу у колегіальному складі, участь судді у прийнятті законодавчих або підзаконних нормативних актів, на основі яких потім виноситься судове рішення тощо. Тобто, особа, яка заявляє відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт зацікавленості судді у розгляді справи, зважаючи на дію презумпції особистої неупередженості судді, яка діє до тих пір поки не доведено інше. Наведені заявником обставини не є такими, що свідчать чи можуть свідчити про необ`єктивність, упередженість, пряму чи побічну заінтересованість суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. Перевірячи доводи ОСОБА_1 про порушення порядку визначення складу суду для розгляду його касаційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, Верховний Суд виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб. Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 затверджено Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення). Відповідно до пункту 2.3.46. Положення, у разі надходження апеляційних (касаційних) скарг, які подані в рамках однієї справи, але на різні судові рішення, такі скарги передаються раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу), якщо провадження не закінчено. Зазначене спростовує посилання заявника на порушення порядку визначення складу суду для розгляду його касаційної скарги. Посилання ОСОБА_1 на порушення судом касаційної інстанції вимог статті 31 ЦПК України під час здійснення автоматизованого розподілу справи між суддями є безпідставними, оскільки положеннями зазначеної процесуальної норми врегульовано порядок передачі справи з одного суду до іншого. Доводи ОСОБА_1 про те, що судді не розглянули клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження додаткового рішення Печерського районного суду від 08 липня 2021 року, яке на його думку, у будь-якому випадку підлягає задоволенню, що викликає сумнів у неупередженості та об`єктивності суддів Касаційного цивільного суду є необґрунтованими, з огляду на таке. У листопаді 2021 року до Верховного Суду вдруге надійшли доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у яких він зокрема просив поновити йому строк на касаційне оскарження додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року. Відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду, якою залишено без змін додаткове рішення Печерського районного суду від 08 липня 2021 року, складено 01 жовтня 2021 року, то останнім днем на її касаційне оскарження, з урахуванням вихідних днів, було 01 листопада 2021 року, тоді як доповнення до касаційної скарги, згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті, подані 06 листопада 2021 року. Ураховуючи, що доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, у яких він зокрема просив поновити йому строк на касаційне оскарження додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, подані з пропуском преклюзивного строку, встановленого частиною першою статті 398 ЦПК України, у суду касаційної інстанції були відсутні правові підстави для їх прийняття. Частиною четвертою статті 36 ЦПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обгрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необгрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року). Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що підставою для заявлення відводу є його незгода із процесуальним рішенням судді, зокрема поверненням доповнень до касаційної скарги, що згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу судді. Аналізуючи наведене, доводи заявника не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності колегії суддів, усі посилання носять характер непідтверджених припущень, що не знайшли свого правового обгрунтування. Висновки за результатами розгляду заяви Ураховуючи необгрунтованість заявленого ОСОБА_1 відводу колегії суддів: суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. питання про відвід, відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України, підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України. Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. визнати необґрунтованою. Заяву про відвід колегії суддів: Усика Г. І., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. передати для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак