Постанова 4824 № 752/10373/18

Справа № 752/10373/18 Головуючий 1 інстанція- Колдіна О.О. Провадження № 22-ц/824/1997/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 27 січня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України на рішення Голосіївського районного судум.Києва від 14 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що із 01 листопада 2006 року по 22 вересня 2016 року вона працювала на посаді молодшого наукового співробітника Головної астрономічної обсерваторії НАН України. Наказом відповідача № 29-к від 22 вересня 2016 року її було звільнено із займаної посади за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України через прогул без поважних причин. Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 08 грудня 2017 року її поновлено на посаді з 30 вересня 2016 року. Наказом відповідача № 21-к від 24 квітня 2018 року її було повторно звільнено із займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул. Вказувала, що звільнення вчинене відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки оскільки вона була звільнена 24 квітня 2018 року за прогул, який начебто мав місце 26 березня 2018 року. Однак, в цей день вона проходила медичне обстеження, про що була надана медична довідка, а отже причини відсутності на роботі були поважними. Станом на 24 квітня 2018 року вона продовжувала працювати, а повідомлення про звільнення їй було вручено лише 19 квітня 2018 року. Посилається на рекомендації начальника відділу кадрів про звільнення за власним бажанням та зазначає, що у неї відмовились в канцелярії прийняти пояснювальну записку з приводу врученого повідомлення 19 квітня 2018 року. Окрім того, посилається на відсутність згоди профспілкового комітету Головної астрономічної обсерваторії на її звільнення. Зазначає, що внаслідок незаконного звільнення вона зазнала моральних страждань, запис в трудовій книжці про прогул негативно вплинув на її ділову репутацію як наукового співробітника та ускладнив можливість подальшого працевлаштування. Завдану моральну шкоду оцінила в 20000 грн. У зв`язку з наведеним просила поновити її на посаді молодшого наукового - 2 - співробітника Головної астрономічної обсерваторії НАН України із 26 березня 2018 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 14 липня 2021 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшого наукового співробітника відділу фізики зірок та галактик Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України з 26 березня 2018 року та стягнуто з Головної астрономічної обсерваторії НАН України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. Не погодившись із таким рішенням, відповідач Головна астрономічна обсерваторія НАН України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про те, що позивачка була відсутня на роботі 26 березня 2018 року з поважних причин. Суд не звернув уваги на подані відповідачем докази та аргументацію. Зокрема, 06 березня 2018 року позивачці було направлено лист, який вона отримала 13 березня 2018 року, із проханням приступити до роботи і з`явитися у відділ кадрів, а 13 березня 2018 року направлено лист, який позивачка отримала 16 березня 2018 року, щодо надання пояснень стосовно відсутності на роботі. 19 квітня 2018 року позивачка отримала два повідомлення щодо надання письмових пояснень та документальних підтверджень відсутності на робочому місці вконкретні дні за період із 14 грудня 2017 року по 18 квітня 2018 року. Лише на наступний день після видання наказу, тобто 25 квітня 2018 року позивачка надала пояснення з додатками серед яких була копія медичного консультативного висновку та медичної довідки від 26 березня 2018 року. До того ж позивачка вийшла на роботу лише 27 березня 2018 року, хоча її поновлено на роботі за рішенням суду із 14 грудня 2017 року. Суд не врахував, що позивачку правомірно звільнено без згоди профспілки, бо вона не є її членом, що підтверджується витягом з протоколу профспілки № 5 від 24 квітня 2018 року на звернення відповідача про дачу згоди на звільнення позивачки. Окрім того, перебування позивачки 26 березня 2018 року на прийомі у лікаря не вказує на її тимчасову непрацездатність та поважність причин невиходу на роботу, а відтак не є поважною причиною відсутності на роботі в цей день. Окрім того, при звільненні позивачки було дотримано порядок звільнення. Позивачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. В суді апеляційної інстанції представник відповідача адвокат Лічман О.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва як незаконне. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Сініченко І.С. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки - 3 - тим, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул проведене з порушенням вимог закону, оскільки позивачка була відсутня на робочому місці з поважних причин. Також, суд керувався тим, що позивачка звільнена з 26 березня 2018 року наказом, який виданий через місяць, тобто 24 квітня 2018 року, що суперечить п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року № 58, де зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи. Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керувався тим, що позивачка не надала суду доказів про розмір її заробітку за останні два місяці перед звільненням, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості провести відповідний розрахунок. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. За положеннями п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до роз'яснень п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, за змістом даної норми обов'язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня. Разом з тим, поважними причинами відсутностіпрацівника на роботі визнаються причини, що виключають вину працівника. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані докази. Судом встановлено, що ОСОБА_1 із 01 листопада 2006 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем Головною астрономічною обсерваторією НАН України, обіймаючи посаду посаду молодшого наукового співробітника відділу фізики зір та галактик. Наказом відповідача № 29-к від 22 вересня 2016 року, зміненим наказом № 37-к від 04 листопада 2016 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 14 лютого 2018 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді з 30 вересня 2016 року. На виконання рішення Голосіївського районного суду від 08 грудня 2017 року відповідачем видано наказ № 46-к від 14 грудня 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Наказом відповідача № 21-к від 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із - 4 - займаної посади із 26 березня 2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України через прогул без поважних причин, який мав місце 26 березня 2018 року. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня 26 березня 2018 року на робочому місці з поважних причин, оскільки перебувала на прийомі у лікарів. Так, 26 березня 2018 року в період часу з 11-00 год. до 13-00 год. ОСОБА_1 перебувала на прийомі у лікаря в Інституті гематології та трансфузіології НАН України, про що міститься відповідний запис в журналі відвідувань та підтверджується листом Інституту від 25 червня 2018 року. В цей же день, 26 березня 2018 року в період часу з 13-00 год. до 19-30 год. відповідно до довідки, виданої поліклінікою № 1 Центру інноваційних медичних технологій НАН України ОСОБА_1 перебувала на обстеженні в поліклініці. Про вказані обставини ОСОБА_1 повідомила у пояснювальній записці від 27 березня 2018 року, яка отримана відповідачем в цей же день. 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 надані відповідачу письмові пояснення, в яких вона також вказала про надання підтверджуючих документів в найближчий час. 25 квітня 2018 року в канцелярії відповідача зареєстровані додаткові письмові пояснення ОСОБА_1 від 24 кавітня 2018 року та документи, що підтверджували поважність причини її відсутності на роботі, в тому числіі 26 березня 2018 року. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про поновлення позивачки на роботі з огляду на те. що вона була відсутня 26 березня 2018 року на роботі з поважних причин і як наслідок відсутність прогулу з її боку. Також колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що незаконне звільнення, яке відбулося повторно, завдало позивачці моральних страждань, Відповідно до положень ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір відшкодування у сумі 2000 грн. визначений судом з урахуванням обставин справи та є співрозмірним з завданою шкодою, справедливим і спрямований на відновлення порушеного права та компенсації позивачці перенесених страждань, а тому колегія суддів визнає рішення в цій частині законним і обгрунтованим. Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про відсутність позивачки на роботі 26 березня 2018 року з поважних причин колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Як вище вказувалося судом незаперечно встановлено, що позивачкабула відсутня 26 березня 2018 року на робочому місці з поважних причин, оскільки в цей день перебувала на прийомі у лікарів, зокрема в період часу з 11-00 год. до 13-00 год. Позивачка перебувала на прийомі у лікаря в Інституті гематології та трансфузіології НАН України, а з 13-00 год. до 19-30 год. перебувала на обстеженні в поліклініці № 1 Центру інноваційних медичних технологій НАН України, що відповідачем не спростовано. Вказані обставини очевидно та поза всяким розумним сумнівом є поважними причинами відсутності позивачки на роботі. Це ж стосується аргументів скарги про те, що перебування позивачки 26 березня 2018 року на прийомі у лікарів не вказує на її тимчасову непрацездатність та поважність причин невиходу на роботу, а відтак не є поважною причиною відсутності на роботі в цей день, які є безпідставними. В даному випадку відповідач ототожнює поважність причин відсутності на роботі виключно із перебуванням на лікарнняному, що є помилковим. Як вище вказувалося законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, які виключають вину працівника, а тому, - 5 - вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані докази. Отже, закон ніяким чином не пов`язує поважність причин відсутності працівника виключно із лікарняним. Це може бути звернення до лікаря за станом здоров`я і обстеження, консультація, проходження медичних процедур (уколи, рентген, томографія тощо) і без видачі лікарняного листка. Встановлено, що позивачка проходила огляд у двох установах за станом здоров`я, що є поважними причинами її відсутності. Такий висновок суду кореспондується із ст.3 Конституції Ураїни, згідно якої дюдина, її життя і здоров`я, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Доводи апеляційної скарги про те, що судне звернув уваги на подані відповідачем докази та аргументацію, зокрема, що 19 квітня 2018 року позивачка отримала два повідомлення щодо надання письмових пояснень та документальних підтверджень відсутності на робочому місці в конкретні дні за період із 14 грудня 2017 року по 18 квітня 2018 року, однак лише наступного дня після звільнення, тобто 25 квітня 2018 року надала пояснення з додатками серед яких була копія медичного консультативного висновку та медичної довідки від 26 березня 2018 року, не спростовують висновків суду про незаконність звільнення позивачки за прогул. По-перше, про вказані обставини щодо поважності причин відсутності 26 березня 2018 року на роботі ОСОБА_1 повідомила у пояснювальній записці від 27 березня 2018 року, вказавши, що в цей день проходила медичне обстеження. 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 надані відповідачу письмові пояснення, в яких вона також вказала про надання підтверджуючих документів в найближчий час. Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що 19 квітня 2018 року позивачці були вручені два повідомлення щодо надання письмових пояснень та документальних підтверджень відсутності на робочому місці з 14 грудня 2017 року по 23 лютого 2018 року, з 26 лютого 2018 року по 23 березня 2018 року, 26 березня 2018 року, 28 березня 2018 року ( з 8-30 год. до 14-00 год.), 30 березня 2018 року (з 8-30 год. до 14-00 год., 02 та 03 квітня 2018 року, з 11 по 13 квітня 2018 року та з 16 по 18 квітня 2018 року. З огляду на значний обсяг інфоормації та документів, які мала надати позивачка, очевидним є необхідність певного часу для їх отримання і подання, а відтак на думку суду за добросовісності та пропорційності поведінки відповідач мав дочекатися подання відповідних документів, а прийнявши поспішне та передчасне рішення порушив парва позивачки. Вказані документи були подані 25 квітня 2018 року, що з урахуванням обсягу є розумним строком. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка вийшла на роботу лише 27 березня 2018 року, хоча її поновлено на роботі за рішенням суду із 14 грудня 2017 року, колегія суддів не аналізує, як такі що не мають правового значення, бо позивачка звільнена за прогул саме 26 березня 2018 року. Доводи скарги про те, що суд не врахував, що позивачку правомірно звільнено без згоди профспілки, бо вона не є її членом, що підтверджується витягом з протоколу профспілки № 5 від 24 квітня 2018 року на звернення відповідача про дачу згоди на звільнення позивачки безпідставні, оскільки аргументи позивачки про її звільнення без згоди профспілки судом не врахованні і на ці обставини як підстави повновлення на роботі суд у рішенні не посилається. Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у апеляційній скарзі з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, - 6 - пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного судум.Києва від 14 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: