Постанова КЦС ВС № 757/18456/18-ц

Постанова Іменем України 23 листопада 2020 року місто Київ справа № 757/18456/18-ц провадження № 61-1468св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - НДЕІ, Інститут), третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заборгованості із заробітної плати та заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що наказом від 26 грудня 2017 року № 2-к її поновлено на роботі в НДЕІ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на посаді виконувача обов`язків старшого наукового співробітника відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності. 29 грудня 2017 року їй вручено попередження про звільнення. Наказом відповідача від 01 березня 2018 року № 2-к її звільнено з 01 березня 2018 року у зв`язку з реорганізацією НДЕІ на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Копія наказу отримана позивачем засобами поштового зв`язку 19 березня 2018 року. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України ухвалило рішення про реорганізацію НДЕІ шляхом перетворення його у Державне підприємство «Науково-дослідний економічний інститут» (далі - ДП НДЕІ), яке оформлено наказом від 23 листопада 2015 року № 1489, із наступними змінами та доповненнями. Вважає, що під час її звільнення відповідачем порушено норми трудового законодавства. Відповідач не надав доказів, що перетворення інституту викликає будь-які зміни в організації виробництва та праці та тягне за собою необхідність звільнення працівників; жодної пропозиції із переведення на будь-яку іншу роботу на тому ж самому або на іншому підприємстві від відповідача не надходило; двомісячний строк попередження закінчився 28 лютого 2018 року, проте наказ про звільнення датований 01 березня 2018 року. Починаючи з моменту поновлення на роботі і до моменту звільнення, відповідачем виплата заробітної плати позивачу не здійснювалась, відомості щодо посадового окладу, враховуючи його неодноразове підвищення визначене постановами Кабінету Міністрів України, відповідачем не надавались. Неправомірними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, оскільки останній всіляко ухилявся від виконання своїх обов`язків як добросовісного роботодавця, враховуючи існуюче рішення попередніх судів. Дії відповідача з невиплати заробітної плати позбавили її можливості отримання соціальної допомоги від держави та включення відпрацьованих місяців до пенсійного та трудового стажу. Постійні судові спори з відповідачем призвели до погіршення стану здоров`я та необхідності проходження курсу реабілітації. Звільнення із визначених підстав позбавило її можливості розраховувати на відповідну допомогу по безробіттю та втрати виплат для страхового випадку «втрата роботи». Позивач просила визнати незаконним наказ від 01 березня 2018 року № 2-к про звільнення ОСОБА_1 за частиною першою статті 40 КЗпП України, зобов`язати відповідача скасувати наказ від 01 березня 2018 року № 2-к, поновити її на посаді, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період із 26 грудня 2017 року до 01 березня 2018 року в розмірі 18 516, 97 грн, стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу за період із 26 грудня 2017 року до 01 березня 2018 року в розмірі 8 338, 80 грн; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2018 року до дати поновлення на роботі; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 01 березня 2018 року до дня постановлення рішення судом; стягнути з відповідача 5 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стислий виклад заперечень відповідача НДЕІ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України позовні вимоги не визнало, в обґрунтування заперечень зазначено, що позивача звільнено без порушень законодавства. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з НДЕІ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь позивача невиплачену заробітну плату в розмірі 9 216, 90 грн, середній заробіток за час затримки при звільненні в розмірі 21 725, 55 грн, суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000, 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що відповідач виконав всі свої обов`язки відносно позивача. Так, 29 грудня 2017 року повідомлено про наступне звільнення та зазначено про відсутність на підприємстві іншої роботи, яка б відповідала кваліфікації ОСОБА_1 . У день звільнення видано наказ про звільнення, повідомлено про отримання трудової книжки. На підставі статті 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки при звільненні з 01 березня до 26 липня 2018 року, оскільки розрахунок з позивачем у день звільнення не проведений. Позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги у розмірі 8 338, 80 грн не знайшли підтвердження в судовому засіданні. Стягуючи з відповідача 1 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд врахував обсяг завданих позивачу моральних страждань, які є наслідком несвоєчасної виплати заробітної плати, а також необхідності докладати додаткові зусилля задля організації свого життя. Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що відповідач одночасно з попередженням про звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату, повідомив її про відсутність вакансій, які б відповідали кваліфікації позивача, оскільки у штатному розписі вакантні посади, на які б могла претендувати позивач, відсутні. Колегія суддів відхилила доводи ОСОБА_1 про неправильне зазначення судом розміру посадового окладу старшого наукового співробітника у меншому розмірі, ніж було передбачено згідно із розпорядженням Національної академії наук України (далі - НАН України) від 05 січня 2017 року та додатком № 1 до розпорядження від 05 січня 2018 року № 4 «Про внесення змін до розпорядження НАН України від 25 квітня 2005 року № 263», оскільки доказів нарахування та виплати заробітної плати з урахуванням її складових скаржник суду першої інстанції не надала. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року ОСОБА_1 поновлено на роботі у зв`язку з неправомірним її звільненням у період знаходження у відпустці, а тому вона була поновлена на роботі незалежно від штатного розпису. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що у матеріалах справи міститься довідка про нараховану заробітну плату, яка узгоджується з окладами, визначеними НАН України на час видання довідки. Довідку з актуальнішими відомостями надати до суду вона не могла, оскільки відповідно до пояснень відповідача та його відповідей на звернення, Державне підприємство «Науково дослідний економічний інститут» (далі - ДП «НДЕІ») не має можливості надати інформацію про розмір заробітної плати. Пунктом 6.1 статуту відповідача, чинність якого підтверджено Державним секретарем Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, передбачено, що ДП «НДЕІ» здійснює оплату праці працівників Інституту на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери відповідно до умов оплати праці працівників бюджетних науково-дослідних установ і організацій та інших наукових установ НАН України. Таким чином, її посадовий оклад у 2017 році складав - 6 310, 00 грн, а в 2018 році - 6 949, 00 грн, згідно з розпорядженням Президії HAH України від 05 січня 2017 року № 5 та додатком № 1 до розпорядження від 05 січня 2018 року № 4 «Про внесення змін до розпорядження НАН України від 25 квітня 2005 року № 263». Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 494 розмір щомісячної надбавки, відсотків посадового окладу понад 10 років складає 20 % за науковий стаж. Штатний розпис, що знаходиться в матеріалах справи, насправді є проектом штатного розпису, оскільки є документом не створеної на сьогодні юридичної особи (запис про створення відсутній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) - ДП «НДЕІ». Суд не дослідив принципову неможливість приступити до роботи, зокрема через фактичну відсутність ДП «НДЕІ» у приміщенні за адресою: бульвар Дружби Народів, 28, м. Київ, хоча після закриття справи про поновлення на роботі вона зверталася на адресу ДП «НДЕІ» про готовність приступити до робочих обов`язків. Відповідач у порушення законодавства не провів розрахунку з нею в частині грошової компенсації за невикористані відпустки, чим також завдав моральної шкоди. Стягнутий судом розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, судові рішення залишити без змін. Зазначає, що законодавець не передбачив обов`язок роботодавця звільнити працівника в день спливу двомісячного строку попередження про звільнення, а отже, звільнення ОСОБА_1 01 березня 2018 року не порушує вимоги трудового законодавства. На сьогодні єдиний чинний штатний розпис та організаційна структура погоджені Мінекономрозвитку та затверджені в. о. директора НДЕІ, включаючи лише 4 штатні одиниці: директор, заступник директора, головний бухгалтер та юрисконсульт, а отже, судами правильно встановлено відсутність у штатному розписі вакантної посади, на заняття якої могла б претендувати ОСОБА_1 . ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року скасовано наказ НДЕІ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07 липня 2016 року № 37-к про звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків старшого наукового співробітника відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності та поновлено її на роботі на посаді виконувача обов`язків старшого наукового співробітника відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності. На виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року у справі № 757/39488/16-ц наказом від 26 грудня 2017 року № 2-К позивача поновлено на посаді виконуючого обов`язки старшого наукового співробітника відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності. 29 грудня 2017 року в зв`язку з реорганізацією НДЕІ відповідно до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 листопада 2015 року № 1489 «Про реорганізацію Науково-дослідного економічного інституту шляхом його перетворення» відповідно до статті 49-2 КЗпП України комісія з реорганізації НДЕІ попередила ОСОБА_1 про наступне вивільнення з займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. На підставі наказу від 01 березня 2018 року № 2-К позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють порядок вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Установивши, що звільнення ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки позивач була завчасно попереджена про наступне вивільнення, при цьому, відповідач повідомив її про відсутність вакансій, які б відповідали кваліфікації позивача, оскільки у штатному розписі вакантні посади, на які вона могла б претендувати, відсутні, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині поновлення на роботі у зв`язку з відсутністю правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки старшого наукового співробітника відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності внаслідок реорганізації НДЕІ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України шляхом його перетворення у ДП НДЕІ. Судами встановлено, що у ДП НДЕІ наявні разом лише 4 вакантні посади, а саме: директор, головний бухгалтер, заступник директора з науково-педагогічної роботи, економічних та соціальних питань та юрисконсульт, що свідчить про те, що в штатному розписі відповідача відсутня вакантна посада, на яку б могла претендувати позивач. Верховним Судом враховано, що обов`язок з доведення виконання вимог щодо порядку вивільнення покладається саме на роботодавця. Покладення такого обов`язку на працівника, як на слабшу у зазначених правовідносинах сторону, зокрема, й з врахуванням того, що у нього відсутні документи, що стали підставою для вивільнення, суперечитиме принципам справедливості та верховенства права. З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів про те, що відповідач виконав вимоги трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника. Касаційна скарга не містить посилань на помилкову/неправильну оцінку судами доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених вище роз`яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновки судів про доведеність позову є помилковими. Доводи скарги позивача про те, що стягнута судом сума не є справедливою компенсацією завданої їй моральної шкоди, спростовуються встановленими судом обставинами справи. З врахуванням правової природи інституту відшкодування моральної шкоди, об`єктивними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у нездійсненні всіх розрахунків при звільненні, призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Твердження заявника про те, що у матеріалах справи міститься довідка про нараховану заробітну плату, яка узгоджується з окладами, визначеними НАН України на час видання довідки; довідку з актуальнішими відомостями надати до суду вона не могла, оскільки відповідно до пояснень відповідача та його відповідей на звернення, ДП «НДЕІ» не має можливості надати інформацію про розмір заробітної плати, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. ОСОБА_1 , діючи на власний розсуд, не скористалася своїм правом подання доказів, у зв`язку з неможливості їх надання не звернулася до суду із мотивованим клопотанням про їх витребування, що позбавило можливості суд апеляційної інстанції перевірити розрахунок вихідної допомоги. Верховний Суд виходить з того, що наріжним каменем цивільного процесу є його диспозитивність та змагальність сторін, що позбавляють суд повноважень самостійно або за власною ініціативою здобувати докази. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков В. В. Яремко