Постанова Харківський апеляційний суд № 642/3020/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 20 січня 2022 року м. Харків справа № 642/3020/21 провадження № 22-ц/818/982/22 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Маміної О.В., за участю секретаря - Гришиної О.А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «ПроКредит Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 24 травня 2021 року в складі судді Гримайло А.М., у с т а н о в и в: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - Банк), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Позовна заява мотивована тим, що 20 квітня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк», правонаступником якого є AT «ПроКредит Банк» та ОСОБА_6 укладено Рамкову угоду № 6121, Додаткову угоду № 1 від 17 травня 2007 року, Договір № 2 від 02 жовтня 2008 року, відповідно до яких Банк зобов`язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування у порядку і на умовах, визначених рамковою угодою та кредитними договорами. На підставі та в межах Рамкової угоди між тими ж сторонами було укладено: Договір про надання траншу № 2.21325/6121 від 17 травня 2007 року, Договір № 1 від 19 червня 2009 року, відповідно до яких позичальнику було надано кредит в розмірі 41 000 дол. США на строк користування 60 місяців зі сплатою 15 % річних; договір про надання траншу № 207.29059/FW202.97 від 02 жовтня 2008 року, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в розмірі 41 000 дол. США на строк користування 36 місяців зі сплатою 15,50 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами 17 травня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки № 6121-1/1-02, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2013 року, в рахунок часткового погашення заборгованості за Рамковою угодою № 6121 від 20 квітня 2006 року, Договором про надання траншу № 2.21325/6121 від 17 травня 2007 року, Договором про надання траншу № 207.29059/FW202.97 від 02 жовтня 2008 року в загальному розмірі 215114,54 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , шляхом надання Банку права продажу предмету іпотеки від власного імені будь-якій особі - покупцю за ціною, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності не раніше, ніж за тридцять календарних днів до укладання відповідного договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_2 із спірної квартири; надано Банку право здійснювати всі необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , що передують укладенню договору купівлі-продажу від власного імені, включаючи право внесення даних до Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отримання відповідних витягів з нього тощо; визнано виконавчий напис від 29 липня 2011 року, реєстровий номер 2799, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі -ХМНО) Слоневською Д.В. на Договорі іпотеки № 6121-ІД- 02 від 17 травня 2007 року, таким, що не підлягає виконанню. На підставі вказаного судового рішення 26 листопада 2013 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. 27 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є спірна квартира. Вважає, що Договір іпотеки вів 17 травня 2007 року та подальші правочини щодо спірного майна порушують її права, оскільки на час їх укладання вона була неповнолітньою та проживала у цій квартирі, а тому вказані правочини мали бути погоджені органами опіки та піклування. Також зазначала про порушення вимог чинного законодавства при укладанні договору іпотеки, оскільки квартира була придбана під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі, а тому для здійснення правочинів щодо неї необхідна була згода чоловіка ОСОБА_5 , яка о не була тримана. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійним Договір іпотеки № 6121-ІД-02 від 17 травня 2007 року з урахуванням змін, внесених Договором № 1 від 02 жовтня 2008 року до вказаного договору; визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 листопада 2013 року Банком та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Слоневською Д.В., за реєстровим № 4810; визнати недійсним Договір іпотеки, укладений 27 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Алейніковою Ларисою Петрівною за реєстровим № 1581; скасувати рішення пор державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також записи шляхом їх вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: запис про обтяження № 4114268, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 9627329 від 27 грудня 2013 року, запис про іпотеку № 4115536, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 9630083 від 27 грудня 2013 року; запис про право власності № 36637462, внесений на підставі договору купівлі- продажу від 26 листопада 2013 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52392367 від 27 травня 2020 року. В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , заборонити будь - яким особам укладати угоди стосовно вказаного майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким особам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі щодо реєстрації місця проживання будь-яких осіб у спірній квартирі. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що власником квартири АДРЕСА_1 наразі є ОСОБА_3 , яка може відчужити спірне майно, що, в подальшому унеможливить ефективний захист та виконання ймовірного судового рішення. Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 24 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду. 11 червня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити її заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до укладеного договору іпотеки ОСОБА_4 може набути право власності на спірне майно та в подальшому відчужити квартиру іншим особам. У разі ухвалення рішення на її користь внаслідок зміни власника квартири необхідно буде звергатися до нового власника з відповідним позовом та витратити додаткові зусилля для повернення майна. 18 травня 2021 року невідомою особою на ім`я ОСОБА_7 було опубліковано оголошення про продаж спірної квартири на OLX, що свідчить про наявність реальної можливості відчуження квартири до моменту вирішення судом справи. Інші учасники справи ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Матеріали справи свідчать, що 20 квітня 2006 року між Банком та ОСОБА_6 укладено Рамкову угоду № 6121, Додаткову угоду № 1 від 17 травня 2007 року, Договір № 2 від 02 жовтня 2008 року, відповідно до якого банк зобов`язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Угодою та Кредитними договорами. На підставі та в межах Рамкової угоди між вказаними сторонами було укладено Договір про надання траншу № 2.21325/6121 від 17 травня 2007 року, Договір № 1 від 19 червня 2009 року разом із Додатками від 17 травня 2007 року, від 19 червня 2009 року, від 19 листопада 2009 року, від 30 листопада 2009 року, від 21 червня 2006 року, від 20 вересня 2010 року, від 09 грудня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 надано кредит в розмірі 41 000,00 доларів США на строк користування 60 місяців зі сплатою 15 % річних; Договір про надання траншу № 207.29059/FW202.97 від 02 жовтня 2008 року із Додатками від 02 жовтня 2008 року, від 19 червня 2009 року, від 21 червня 2010 року, від 20 вересня 2010 року, від 09 грудня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 надано кредит в розмірі 41 000,00 дол. США на строк користування 36 місяців зі сплатою 15,50 % річних. З метою забезпечення виконання вказаних зобов`язань між ОСОБА_2 та Банком укладено Договор іпотеки № 6121-ІД-02 від 17 травня 2007 року, Договір № 1 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 02 жовтня 2008 рок, за якими в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,4 кв. м. Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 02 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2013 року, в рахунок часткового погашення заборгованості за Рамковою угодою № 6121 від 20 квітня 2006 року, Договором про надання траншу № 2.21325/6121 від 17 травня 2007 року, Договором про надання траншу № 207.29059/Р\У202.97 від 02 жовтня 2008 року в загальному розмірі 215114,54 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , шляхом надання Банку права продажу предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі - покупцю за ціною, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності не раніше, ніж за тридцять календарних днів до укладання відповідного договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_2 зі спірної квартири; надано Банку право здійснювати всі необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , що передують укладенню договору купівлі-продажу від власного імені, включаючи право внесення даних до Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отримання відповідних витягів з нього тощо. 26 листопада 2013 року на підставі вказаного рішення між Банком та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В., за реєстрим № 4810. 27 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Встановивши, що між сторонами дійсно виник спір щодо правомірності переходу права власності на вищевказане нерухоме майно та щодо підстав для його відчуження, врахувавши доводи заяви про забезпечення позову та характер спору, судова колегія вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, а тому вважає за можливе задовольнити заяву ОСОБА_1 частково та накласти арешт на спірну квартиру. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника. Крім того, накладення арешту на зазначене майно не позбавляє власника права володіння та користування цим майном, а тому обраний захід забезпечення позову не завдасть непоправної шкоди відповідачу, є достатнім і доцільним. Вимог щодо заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії і приймати будь-які рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо квартири АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають, оскільки накладення арешту на предмет спору фактично унеможливлює вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо даного майна. Щодо вимог позивачки в частині вжиття заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі щодо реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі, то судова колегія вважає вказані вимоги неспівмірними з заявленими вимогами, оскільки це обмежує власника у праві користування спірним майном. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Враховуючи викладене ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладення арешту на спірне майно. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 367,374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 24 травня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 27 січня 2022 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака О.В. Маміна