Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/3004/21

26.01.22 22-ц/812/179/22 Справа № 484/3004/21 Головуючий суду у 1-й інстанції Паньков Д. А. Провадження № 22ц/812/179/22 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 26 січня 2022 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., із секретарем: Біляєвою В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2021 року, постановлене під головуванням судді Панькова Д. А. у приміщенні суду у місті Первомайськ Миколаївської області, зі складанням його повного тексту 20 жовтня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Миколаївської області Національної поліції України (далі - ГУНП в Миколаївської області) про стягнення матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУНП в Миколаївської області про стягнення на його користь з держави Україна 70 000 грн матеріальної шкоди та 250 000 грн моральної шкоди. В обґрунтування позову посилався на диспозиції норм Конституції України, Кримінального Кодексу України, положення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Закону України «Про національну поліцію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», міжнародні договори та «Декларацію про поліцію», норми Цивільного Кодексу України, судову практику ЄСПЛ та ВП ВС, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, які ретельно виклав у змісті позову та частково процитував. Крім цього зазначив про обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, відносно того, що 15 листопада 2020 року близько 7 год. 30 хв. він прибув на центральний ринок по АДРЕСА_1 та помітив значну групу підприємців, яким особи в масках, за формою поліцейських, перешкоджали потрапити на свої робочі місця, а частина ринку була перетягнута дротом з вивіскою «Карантин». Над тими підприємцями, які прибули на свої робочі місця особи, за формою поліцейських, здійснювали психологічний тиск та погрози щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення, пов`язаних з карантином, та з посиланням на постанову КМУ, з якою можна ознайомитися на відповідному сайті. Ці особи в масках та поліцейській формі не підтверджували свою належність до органів державної влади, та виконували явно злочинні накази, так як порушували конституційні права підприємців, здійснюючи по відношенню до них дискримінаційні дії, які полягали в тому, що обмежували права підприємців промислового виду товару по відношенню до підприємців продовольчого виду товару. Внаслідок таких неправомірних та дискримінаційних дій, позивач запропонував звернутися на лінію поліції «102» та викликати слідчу-оперативну групу, слідчі якої повинні зафіксувати події, пов`язані з діями осіб в масках, за формою поліцейських, по відношенню до підприємців промислової групи товару. Саме такий виклик він і здійснив, після чого відійшовши попити чаю, повернувся на своє робоче місце, та побачив групу з трьох осіб в масках та поліцейської формі, один з яких був з автоматом. Ця група не здійснила жодної процесуальної дії, а лише відібрала від нього заяву, на внесення якої до ЄРДР він очікував. У подальшому позивачу стало відомо, що за його викликом на місце події прибула не слідчо-оперативна група, а наряд поліції, та його заява до відповідного реєстру не внесена. 19 листопада 2020 року позивач звернувся до Первомайського відділу поліції ГУНП в Миколаївської області з метою довідатися про результати розгляду його заяви, та з огляду на попереднє ознайомлення ним зі змістом пункту 40 постанови КМУ №641 віл 22 липня 2020 року, положення якого не суперечили діям позивача, як підприємця, та дій інших підприємців, які не змогли потрапити на свої робочі місця. Зміст відповіді, яку він отримав, позивача не влаштував, оскільки в ньому мало місце посилання на наказ №306 від 13.11.2020, копія якого надана йому не була. Тому позивач звернувся до суду зі скаргою в порядку статті 303 КПК України, за наслідками розгляду якої Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області зобов`язав уповноважену особу Первомайського відділу ГУНП в Миколаївської області внести відомості до ЄРДР за поданою ним заявою. На підставі цього відомості були внесені до ЄРДР, про що йому повідомлено листом, у якому зазначено, що матеріали кримінального провадження направлено до Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області. При цьому позивачу не було вручено талон-повідомлення та не визнано потерпілим. Після чого позивач звернувся із запитом до прокуратури, яка листом від 27 січня 2021 року йому повідомила про підслідність кримінального провадження управлінню ДБР, та про відсутність у провадженні даних про визнання його потерпілим, або заподіяння йому матеріальних чи моральних збитків. На підстав наведеного, позивач вважав свої конституційні права на достатній життєвий рівень для себе та членів своєї родини порушеними, внаслідок залишення його поліцейськими в небезпеці, у зв`язку із зупиненням його життезабезпечення, що на його переконання є підставою для відшкодування на його користь шкоди. Оскільки за спостереженнями позивача кількість осіб, які брали участь у порушенні його прав, склала не менше 10-ті осіб, які, як поліцейські, отримують доходи у вигляді посадових окладів в місяць не менше як 7 000 грн, то загальна сума матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на його користь складає 70 000 грн. Одночасно заподіяна позивачу цими особами моральна шкода мала незворотній характер, що призвело до стану хронічного стресу та передчасного старіння, а також втрати трьох зубів, і тому компенсація за порушення його невід`ємних прав і свобод суб`єктом владних повноважень, на думку позивача, становить 250 000 грн. Письмового відзиву відповідачем на позовну заяву не надано. 13 вересня 2021 року позивачем до суду надано клопотання про зобов`язання Первомайського відділу поліції надати копію наказу №306 від 13.11.2020, у задоволенні якого відмовлено на підставі ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 вересня 2021 року. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено та з нього стягнуто судовий збір на користь держави. При ухвалені рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за допомогою належних доказів не доведено порушення його конституційних прав, а суд позбавлений можливості збирати докази з власної ініціативи у даній категорії справ. Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 просив його скасувати та ухвалити нове про стягнення на його корить з держави Україна матеріальну і моральну шкоду, поклавши судові витрати на відповідача. При викладені змісту апеляційної скарги перецитував усі судові рішення, пов`язані з розглядом даної судової справи, послався на необґрунтовані мотиви суду першої інстанції щодо необмеженності його права збирати докази, та вказав на безпідставність стягнення з нього судового збору за розгляд справи. Зазначив про недотримання офіцерами поліції пункту 4 наказу №306 від 13.11.2020, та не проходження постановою КМУ щодо карантину правової експертизи на її відповідність положенням Основного Закону. Письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, повідомлені про розгляд справи належним чином, заяв та клопотань про відкладення слухання справи до суду апеляційної інстанції не надали. В той же час позивачем ОСОБА_2 надана заява-повідомлення про неможливість його явки до суду з поважних причин без клопотання щодо відкладення слухання справи. Інших клопотань стосовно неможливості розгляду справи позивачем не заявлено. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Тому основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін або їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, враховуючи, що позивач повідомлений належним чином, а причини його неявки до суду у зв`язку з хворобою матері та необхідністю здійснення позивачем особистого догляду за ней не підтверджені, інші причини, наведені у його заяві стосуються небажання зустрічатися з представниками правоохоронних органів та виконувати приписи щодо дотримання карантинних обмежень при пересуванні у транспорті та відвідуванні державних установ, є по суті рішенням самого позивача, прийнятим на власний розсуд, колегія суддів вважає причини неявки позивача до судового засідання неповажними. Отже, оскільки поважність причин неявки позивача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України) і наявні у справі матеріали, які є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути справу у відсутності учасників справи, зокрема позивача. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Згідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, вказує повне найменування сторін та інших учасників справи (частини 1 і 3 статті 175 ЦПК України). За таких обставин у позовній заяві позивачем ОСОБА_1 вказано повне найменування іншої сторони у справі, а саме належного відповідача із ЄРДПОУ, яким є юридична особа - ГУНП в Миколаївській області Національної поліції України. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, та помилково розглянув справу до неналежного відповідача - Первомайського відділу поліції, який не є юридичною особою. На підставі наведеного, рішення суду підлягає скасуванню за пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, як ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки постановлене відносно неналежного відповідача, з ухваленням по справі нового рішення про залишення позовних вимог ОСОБА_1 без задоволення, враховуючи наступне. Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , будучи фізичною-особою підприємцем, оспорює правомірність дій представників поліції щодо виконання ними службових приписів з дотримання підприємцями положень постанови КМУ з введення на території України заходів адаптивного карантину внаслідок COVID-19, зокрема щодо їх дій на території ринка, які перешкоджали вільному веденню підприємницької діяльності. За обставинами цієї події позивачем подана заява про вчинення злочину, яку на підставі судового рішення, внесли до ЄРДР та передали за підслідністю для проведення досудового розслідування до ДБР у місті Миколаєві. Остаточного рішення у кримінальному провадженні, внесеному на підставі заяви ОСОБА_1 , до наступного часу не прийнято. Також не прийнято рішень в межах адміністративного, кримінального або цивільного судочинства, ініційованих на підставі звернень позивача, якими було б встановлено незаконність чи інша неправомірність дій або прийнятих рішень працівниками поліції або іншими особами та органами державної влади, чи місцевого самоврядування, якими заподіяно порушення прав чи будь-яких інтересів ОСОБА_1 , та таких фактів позивачем у судових засіданнях за допомогою належних доказів не доведено. Відповідно до змісту частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини. За частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях покладає на позивача обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В той же час статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Крім цього частиною 6 статті 1176 ЦК України визначається, що шкода, завдана фізичної або юридичної особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативну-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Способами захисту цих цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Сам обов`язок доведення наявності шкоди у справах за позовами до органів поліції, наявність протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів поліції саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказані висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 та у постанові 21 січня 2021 року у справ №686/27885/19, які ухвалені за схожими обставинами. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, незалежно від вини, у випадку встановлення фактів неправомірних дій чи бездіяльності органу поліції на підставі рішення суду відносно конкретної фізичної особи або в іншому встановленому законом порядку, остання повинна довести наявність шкоди, що заподіяна їй, її розмір, та причинний зв`язок між діями чи бездіяльністю органу поліції та отриманою нею шкодою. Між тим у справі відсутній будь-який доказ, який би підтверджував незаконність дій чи рішень органу поліції. Посилання позивача на пункт 40 постанови КМУ від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» є відсилочним по відношенню до інших пунктів постанови, якими встановлюються додаткові обмеження на таких територіях, чому не суперечить і наказ поліції, що також стверджується самим апелянтом про відсутність правової експертизи постанови КМУ на її відповідність нормам Конституції України. Відсутні у справі і докази на підтвердження шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями чи рішеннями органу поліції та можливим порушенням прав позивача. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На підставі наведеного та враховуючи вищевказані норми процесуального і матеріального права, а також встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного її вирішення, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Миколаївської області Національної поліції України задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності дій чи рішень органу поліції, а також наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. За таких обставин, і відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про залишення позову без задоволення, та без стягнення з позивача судового збору на користь держави, які слід віднести за її рахунок, так як у даній категорії справ позивачі звільнені від його сплати. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Миколаївської області Національної поліції України про стягнення матеріальної і моральної шкоди - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути з цього часу оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський О. В. Локтіонова