Постанова 4818 № 637/598/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 18 лютого 2021 року м. Харків справа № 637/598/18 провадження № 22-ц/818/366/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Огар І.В., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Шевченківський районний суд Харківської області, Ізюмська місцева прокуратура Харківської області, прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 30 червня 2020 року в складі судді Клімової С.В., у с т а н о в и в : У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, в якому просив визнати факт порушення Шевченківським районним судом Харківської області права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); визнати факт порушення прокуратурою Харківської області, Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області права на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, передбаченого статтею 13 Конвенції, при розгляді його звернень про вчинення кримінальних правопорушень та наданні двох неідентичних постанов Шевченківського районного суду Харківської області в адміністративній справі № 2-а-7/09; зобов`язати Державну казначейську службу України (далі - ДКС України) здійснити заходи до безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету на відшкодування йому моральної шкоди в сумі 600 000,00 грн, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю вищевказаних правоохоронних органів та їх працівниками з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в тримісячний термін з моменту набрання рішенням суду законної сили; постановити окрему ухвалу про притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Позов мотивовано тим, що протягом п`яти років він неодноразово звертався до органів прокуратури з питанням недовіри до їх дій, до дій Президента України, Національного банку України, зі скаргами на неправомірні дії службових осіб Шевченківського районного суду Харківської області щодо незаконного знищення матеріалів цивільної справи № 2-265/04 та фальсифікації реєстрів, ненадання двох неідентичних постанов вищевказаного суду в адміністративній справі № 2-а-7/09, неправомірних дій службових осіб відповідачів стосовно зловживання своїм службовим становищем та неправомірних дій працівників Шевченківського РВ ГУ МВС України в Харківській області, які розглянуті з порушенням норм кримінального процесуального закону, Закону України «Про звернення громадян» та було неодноразово відмовлено в порушенні кримінальної справи, необґрунтовано передано на розгляд до осіб, дії яких оскаржувалися. Направлення прокуратурою області його заяви від 17 липня 2014 року до районної прокуратури є порушенням статей 1, 6, 13 Конвенції, статті 40 Конституції України, статей 7, 8, 12, 16, 19 та 20 Закону України «Про звернення громадян». 27 липня 2016 року заступником керівника Ізюмської місцевої прокуратури Михаліком О.І. було прийнято рішення з перевищенням своїх повноважень, оскільки в ньому вказано, що в подальшому його звернення розглядатися не будуть. З урахуванням неодноразового невиконання судових рішень Балаклійського районного суду Харківської області та Генеральної прокуратури України до сьогоднішнього дня, які є обов`язкові до виконання та встановлюють неправомірність дій останніх з 2009 року, вказане рішення суперечить вимогам статті 8 Закону України «Про звернення громадян». Зазначав, що прокурором в порушення статей 55 та 56 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) було відмовлено у видачі та копіюванні двох неідентичних постанов Шевченківського районного суду Харківської області та всіх процесуальних документів і надано відповідь про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження за № 42012220450000001, а не наглядового провадження за № 40/09, що свідчить про визнання за ним статусу потерпілого, чим було порушено статті 6, 13 Конвенції щодо права на ефективне звернення до правосуддя. При розгляді цивільних справ в Чугуївському міському суді Харківської області до ДКС України про відшкодування моральної шкоди було відмовлено в задоволені позовних вимог у зв`язку з неможливістю ненадання оригіналів двох неідентичних постанов (справа № 637/228/15-ц та № 636/228/15-ц), що, на його думку свідчить про спричинення моральної шкоди. Крім цього, тільки через 65 місяців, після подачі першої заяви про вчинення кримінального правопорушення, 02 березня 2018 року прокуратурою Харківської області на виконання ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2018 року за № 4201822000000312, яка постановлена на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року (справа № 637/1195/15-ц), внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР). Цими судовими рішеннями встановлено, що справа провадженням не відкривалася, не розглядалася та не закривалася, звернення позивача про вчинення кримінального правопорушення було внесено до ЄРДР за частиною першою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України), що вказує на неправомірні дії відповідачів відносно внесення заяви про вчинення кримінального правопорушення та свідчить про упереджене ставлення відповідачів до розгляду його вищевказаних звернень, винні особи покарання не понесли, моральна шкода йому не відшкодована. Вказана бездіяльність посадових осіб відповідачів оскаржувалася до Шевченківського районного суду Харківської області, Червонозаводського районного суду міста Харкова. Однак, його скарги були розглянуті з порушенням статті 6 Конвенції, без повідомлення про розгляд справи, упереджено та небезсторонньо, із врахуванням порушення прав позивача при розгляді заяв про відвід складу суду, та викладення фактів в заявах про кримінальне правопорушення, які стосуються осіб, які їх розглядали, та невчинення будь-яких дій з боку Ізюмської місцевої прокуратури, прокуратури Харківської області, що є достатньою підставою для спричинення та відшкодування моральної шкоди. Розмір моральної шкоди він оцінює в 600000 грн. 25 липня 2018 року засобами поштового зв`язку Ізюмська місцева прокуратура Харківської області подала відзив, в якому просила закрити провадження у частині вимог до прокуратури. Відзив мотивовано тим, що правомірність дій працівників органів прокуратури вже була предметом судового розгляду та їм надано належну оцінку, порушень прав позивача встановлено не було. Заперечувала щодо доводів позивача про порушення його прав у зв`язку з відмовою Ізюмської місцевої прокуратури надати дозвіл на копіювання документів з матеріалів наглядового провадження №40/09, оскільки листом від 31 серпня 2015 року № 35-191-12 ОСОБА_1 було повідомлено, що він може ознайомитися з матеріалами перевірки про відмову у порушенні кримінальної справи № 40/09 у будь-який зручний для нього час з 09.00 до 18.00 у приміщенні прокуратури району. Відповідь заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Михаліка О.І. на звернення ОСОБА_1 в листі №04-54-781-16 від 27 липня 2016 року не містить інформації про припинення розгляду звернень заявника, а лише роз`яснює останньому положення статей 8, 16 Закону України «Про звернення громадян». 31 липня 2018 року ОСОБА_2 представник прокуратури Харківської області подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що оскарження процесуального рішення свідчить про реалізацію позивачем прав, передбачених КПК України, та не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. 15 жовтня 2019 року Шевченківський районний суду Харківської області подав відзив, в якому просив закрити провадження в частині вимоги до суду. Відзив мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з підстав, що зазначені в даному позові, вже були предметом судового розгляду та їм надано належну оцінку. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що відповідачами не порушено право позивача на доступ до правосуддя та на ефективний спосіб захисту прав. ОСОБА_1 не надав достовірних доказів незаконної дії або бездіяльності чи незаконності рішень органів прокуратури та суду, які б були підставою для застосування до спірних правовідносин вимог статті 1176 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України). Матеріали справи не містять доказів незаконності чи наявності вини у діях чи бездіяльності відповідачів, завдання позивачу моральної шкоди, спричиненої саме протиправністю дій відповідачів та причинного зв`язку між ними. Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 30 червня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області - закрито; в задоволенні позову ОСОБА_1 до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, прокуратури Харківської області, ДКС України - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його права на справедливий суд, на ефективний засіб правового захисту, а також спричинення йому моральної шкоди внаслідок дій та бездіяльності органів прокуратури, а тому підстав для задоволення позову в цій частині не вбачається. Закриваючи провадження у частині вимог до Шевченківського районного суду Харківської області, суд першої інстанції виходив з того, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки суд та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду. 16 липня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належну оцінку доказам у справі, а саме кримінальним провадженням за № 4203220450000003, № 4201232204500000011; № 637/929/14-к, 637/1295/14-к, 637/1099/14-к, 637/78/13 та 637/79/13, які в порушення ухвали суду про витребування доказів, не були надані до суду першої інстанції, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 12 липня 2017 року (справа № 637/1195/15-ц), відповіді прокуратури Шевченківського району Харківської області від 21 січня 2014 року за № 05-35/191-12 та від 22 квітня 2014 року за № 35-191-12, процесуальній пам`ятці слідчого про права та обов`язки потерпілого від 24 грудня 2012 року. Рішенням суду касаційної інстанції від 12 липня 2017 року (справа № 637/1195/15-ц) та ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2018 року встановлені факти, що мають преюдиціальне значення, однак вони не взяті судом першої інстанції до уваги, а саме: справа провадженням не відкривалася, не розглядалася та не закривалася, а тому не може бути знищена судом, оскільки дані дії є кримінальним правопорушенням та свідчать про протиправну бездіяльність прокуратури Харківської області. Зазначав, що непорушення кримінальної справи, невнесення тривалий час прокуратурою області заяв до ЄРДР з 2009 року, свідчить про порушення розумних строків досудового слідства, чим завдано йому моральних страждань, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Після оскарження бездіяльності слідчого та прокурора під час здійснення ними досудового розслідування в порядку статті 303 КПК України його права не були належним чином відновлено, оскільки в подальшому посадовими особами відповідачів допущено аналогічну бездіяльність, що свідчить про нехтування слідчим, прокурором, судом своїми процесуальними правами та обов`язками. У відповідях відповідачів неодноразово зазначалось, що він має право на ознайомлення з даним провадженням, що вказує на статус потерпілого, однак після фальсифікацій матеріалів даного провадження йому було відмовлено в ознайомленні та наданні копій відповідних документів, що вказує на порушення права доступу до правосуддя. Також зазначав щодо упередженості судді Островської Н.І., яка за однакових обставин ухвалювала різні процесуальні рішення, заявляла самовідвід, а в інших справа розглядала справу по суті. 04 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_3 представник прокуратури Харківської області та Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (пункт 4 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 08 серпня 2009 року ОСОБА_1 подано на ім`я Генерального прокурора України скаргу щодо порушення кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 19 вересня 2009 року постановою слідчого Генеральної прокуратури України було відмовлено в порушенні кримінальної справи. Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 23 грудня 2009 року скасовано постанову слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 18 вересня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи. Постановою слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 26 січня 2010 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю в її діях складів злочинів, передбачених статтями 364-367, 375 КК України, та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених 364-367 КК України. 11 жовтня 2010 року постановою Балаклійського районного суду Харківської області скасовано постанову слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 26 січня 2010 року та повернуто матеріали для проведення додаткової перевірки. 10 листопада 2010 року слідчим прокуратури Шевченківського району Харківської області винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю в їх діях складів злочинів, передбачених статтями 364, 365, 366, 367 КК України (т. 1, а. с. 85- 86). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2010 року скасовано постанову Шевченківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2010 року про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову прокуратури Шевченківського району Харківської області про відмову у порушенні кримінальної справи. Постановою Балаклійського районного суду Харківської області скасовано постанову слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 28 лютого 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 17-18). 01 квітня 2011 року слідчим прокуратури Шевченківського району Харківської області відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 16 січня 2012 року старшим прокурором першого наглядового відділу управління нагляду за розслідуваннями кримінальних справ слідчими органів прокуратури ГСУ ГП України скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 . Постановою слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області від 10 лютого 2012 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 та ДІМ Шевченківського РВ ГУ МВС України у Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 93 - 95). 16 липня 2012 року ОСОБА_1 подав позов до прокуратури Шевченківського району Харківської області, прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неправомірними діями органу прокуратури. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 листопада 2012 року, вказаний вище позов повернуто позивачу. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2013 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Генеральної прокуратури України, прокуратури Харківської області, прокуратури Шевченківського району Харківської області про відшкодування моральної шкоди (т. 1, а. с. 98, 99). Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 18 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року, скарга ОСОБА_1 на постанову помічника прокурора від 10 лютого 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_4 залишена без задоволення ( т. 1, а. с. 96 97). Постановою прокуратури Шевченківського району Харківської області від 12 вересня 2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно голови Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених статтями 364, 365, 366, 375 КК України (т. 1, а. с. 4 - 6). Листом прокуратури Харківської області № 06/1-7224-07 від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 повідомлено, що його звернення від 18.09.2012 розглянуто та встановлено, що прокуратурою Шевченківського району Харківської області проведено перевірку в порядку статті 97 КПК України, за результатами якої прокуратурою району 12 вересня 2012 року на підставі пункту 2 статті 6 КПК України прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених статтями 364, 365, 366, 375 КК України (т. 2 а. с. 140). За зверненням ОСОБА_1 29 листопада 2012 року прокуратурою Шевченківського району проведено перевірку в порядку статті 97 КПК України, за результатами якої постановою слідчого прокуратури 12 вересня 2012 року на підставі пункту 2 статті 6 КПК України (в редакції 1961 року) прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю у його діях складу злочинів, передбачених статтями 364, 365, 366, 375 КК України. Роз`яснено, що КПК України в редакції 2012 року не передбачено стадію дослідної перевірки, а також можливість оскарження прийнятих за її результатами процесуальних рішень вищестоящому прокуророві (т. 2, а. с. 231). 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Шевченківського району Харківської області з заявою про скоєння кримінального правопорушення службовими особами Шевченківського районного суду Харківської області. 24 грудня 2012 року за даною заявою до ЄРДР за номером 42012220450000001 внесено відповідну інформацію щодо незаконних дій службових осіб Шевченківського суду Харківської області, фальсифікації матеріалів цивільної справи, винесення завідомо неправосудного рішення. Постановою слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської областівід 29 грудня 2012 року кримінальне провадження № 42012220450000001 закрито у зв`язку з відсутністю в діях судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_6 , секретарів судового засідання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 складу кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364-367, 375 та 382 КК України. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду Харківської області від 04 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 21 березня 2013 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування постанови слідчого прокуратури Шевченківського району Харківської області про закриття кримінального провадження за матеріалами досудового розслідування, внесеного в ЄРДР за номером 42012220450000001. Із листа прокуратури Шевченківського району за № 05-35-191-12 від 14 травня 2013 року вбачається, що заяву ОСОБА_1 від 30 квітня 2013 року про внесення відомостей до ЄРДР щодо вчинення службовими особами кримінального правопорушення, розглянуто та встановлено, що вказана заява не містить відомостей, які вказували б на наявність в діях будь-яких осіб об`єктивних ознак правопорушення. У зв`язку з викладеним роз`яснено, що за відсутності конкретних даних про ознаки кримінально караного діяння звернення не підлягає внесенню до ЄРДР (т. 2, а. с. 213 - 214) 10 грудня 2013 року прокуратурою Харківської області надано відповідь № 15/3-6859-13 на заяву ОСОБА_1 від 28 жовтня 2013 року, якою роз`яснено, що відповідно до частини п`ятої статті 284 КПК України постанова слідчого про закриття кримінального провадження може бути оскаржена заявником, потерпілим упродовж десяти днів з моменту отримання відповідної копії до прокурора, який безпосередньо здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні (т. 2, а. с. 226 -227). Листом прокуратури Харківської області за № 15-3-8-14 від 08 лютого 2014 року на заяву від 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено, що 11 листопада 2013 до прокуратури області з Генеральної прокуратури України надійшла його заява від 28 жовтня 2013 року з аналогічних питань. 10 грудня 2013 року за №15/3-6859-09 на вказану заяву надано відповідь про невнесення відомостей, викладених у заяві, до ЄРДР, оскільки вони не містили достатніх даних про вчинення кримінального правопорушення прокурором Шевченківського району Харківської області ОСОБА_9 та колишнім слідчим зазначеної районної прокуратури Юревичем М.В. (т. 2, а. с. 225). 11 листопада 2013 року до прокуратури області з Генеральної прокуратури України надійшла заява ОСОБА_1 від 28 жовтня 2013 року на дії прокурора Шевченківського району Харківської області ОСОБА_9 , колишнього слідчого зазначеної прокуратури ОСОБА_10 та з інших питань. За результатами розгляду вказаної заяви 10 грудня 2013 року за №15/3-6859-09 надано відповідь про відмову внесення відомостей, викладених у заяві, до ЄРДР, оскільки вони не містили достатніх даних про вчинення кримінального правопорушення прокурором Шевченківського району Харківської області ОСОБА_9 та колишнім слідчим зазначеної прокуратури ОСОБА_10 08 січня 2014 року до прокуратури області з Генеральної прокуратури України надійшла заява ОСОБА_1 від 19 грудня 2013 року з аналогічних питань, за результатами якої 08 лютого 2014 року за № 15/3-8-14 надано відповідь, в якій роз`яснено вимоги КПК України щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у кримінальному провадженні (т. 2, а. с. 223 - 224). Листом прокуратури Харківської області за № 15/3-8-14 від 05 червня 2014 року на заяву від 12 квітня 2014 року, яка надійшла з Генеральної прокуратури України, на дії прокурора Шевченківського району Харківської області ОСОБА_9 та колишнього слідчого зазначеної прокуратури ОСОБА_10 заявника повідомлено, що прокуратурою області неодноразово розглядались заяви останнього з аналогічних питань. Останній раз за результатами розгляду заяви від 19 грудня 2013 року, яка надійшла до Генеральної прокуратури України, 18 березня 2014 року надано відповідь № 15/3-8-14, в якій роз`яснено вимоги КПК України щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у кримінальному провадженні (т. 2, а. с. 220). Згідно з відповіді прокуратури Харківської області за № 15/3-8-14 від 10 липня 2014 року за заявою ОСОБА_1 від 07 червня 2014 року, яка надійшла з Адміністрації президента України, щодо незгоди з результатами розгляду попередніх заяв органами прокуратури та з інших питань, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не встановлено (т. 2, а. с. 219) Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2014 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Харківської області та зобов`язання внести відомості до ЄРДР відмовлено (т. 1, а. с. 178). Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 липня 2014 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Харківської області щодо невнесення відомостей до ЄРДР та зобов`язання внести відомості до ЄРДР залишено без задоволення (т. 1, а. с. 179-180). За заявою від 17 липня 2014 року, яка надійшла 26 серпня 2014 року з прокуратури Харківської області щодо можливого кримінального правопорушення, встановлено, що прокуратурою Шевченківського району проведено досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 42012220450000001 від 24 грудня 2012 року, за наслідками якого 29 грудня 2012 року слідчим прокуратури Шевченківського району винесено постанову про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. За наслідками розгляду скарги на рішення слідчого про закриття кримінального провадження ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 04 березня 2013 року у її задоволенні відмовлено (т. 2, а. с. 212). 08 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність прокурора Шевченківського району Хаківської області Маркевича Д.М. щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за його заявою від 17 липня 2014 року. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 15 вересня 2014 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Шевченківського району Харківської області було відмовлено (т. 1, а. с. 11). 07 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на неправомірні дії службових осіб Шевченківського суду Харківської області, бездіяльність прокурора Шевченківського району щодо невнесення даних в ЄРДР. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід слідчого судді (т. 2 а. с. 23). Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 05 листопада 2014 року відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄДРСР. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід слідчого судді. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Шевченківського району Харківської області (т. 1, а. с. 12). Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2014 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Шевченківського району Харківської області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення відмовлено (т. 1, а. с. 13). Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 31 січня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського РВ ГУ МВС України в Харківській області, ДКС України про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Рішенням А пеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 31 січня 2014 року змінено. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, стягнуто з ДКС України 300 грн моральної шкоди на користь ОСОБА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційну скаргу Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області - задоволено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року скасовано та залишено в силі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 31 січня 2014 року (т. 2, а. с. 134-146, 153-163). Із відповіді прокуратури Харківської області за № 1513-8-14 від 05 січня 2015 року за заявою ОСОБА_1 від 20 листопада 2014 року, яка надійшла з Генеральної прокуратури України, щодо внесення відомостей до ЄРДР стосовно працівників органів прокуратури Харківської області, голови Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_6 та з інших питань вбачається, що фактично заявник не згоден із результатами розгляду попередньої заяви органами прокуратури Харківської області та судового оскарження прийнятих рішень. Заява не містить обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення колишнім начальником управління прокуратури області ОСОБА_11 , Шевченківським районним прокурором ОСОБА_9 , головою Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_6 та працівниками вказаного суду, що унеможливлює внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування на цей час (т. 2, а. с., 217) Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 задоволено частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2015 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди (т. 1, а. с. 55 - 57). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області, ДКС України задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.. В іншій частині вимог відмовлено (т. 2, а.с. 172-174). 04 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду Харківської області з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, ДКС України про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 05 березня 2015 року справу за даним позовом направлено до суду апеляційної інстанції для визначення підсудності. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2015 року визначено підсудність даного позову за Чугуївським міським судом Харківської області. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року, у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 відмовлено (т. 1, а. с. 68-69, 70-71, 72-73). Згідно з відповіддю Ізюмської місцевої прокуратури від 15 квітня 2016 року № 04-32-781-16 року прокуратурою Шевченківського району Харківської області за раніше поданою ОСОБА_1 заявою аналогічного змісту було проведено перевірку в порядку статті 97 КПК України (у редакції 1960 року), за результатами якої 10 лютого 2012 прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно дільничного інспектора міліції Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 на підставі пункту 2 статі 6 КПК України за відсутністю в його діях ознак складу злочинів, передбачених статями 364, 365, 366, 367 КК України (т. 2, а. с. 211). Заява ОСОБА_1 про можливе вчинення кримінального правопорушення працівниками правоохоронних органів Харківської області та суддями для організації розгляду надіслана листом Генеральної прокуратури України за № 17/7-р від 22 лютого 2017 року заступнику прокурора Харківської області. Запропоновано розглянути заяву відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та про результати розгляду повідомити заявника у встановленому законом порядку. Одночасно проінформовано, що відповідно до листа Національного антикорупційного бюро України у заяві не встановлено даних про обставини скоєння кримінальних правопорушень, які згідно з частиною п`ятою статті 216 КПК України підслідні НАБУ (т. 2, а. с. 215). 07 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду міста Харкова зі скаргою на бездіяльність прокуратури Харківської області щодо невнесення до ЄРДР відомостей за заявою від 01 лютого 2017 року. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2017 року дана скарга повернута ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 207). Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2018 року скарга ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Харківської області щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою від 19 січня 2018 року задоволена частково, зобов`язано компетентних осіб прокуратури Харківської області внести до ЄРДР відповідні відомості за заявою від 19 січня 2018 року. 02 березня 2018 року до ЄРДР за номером 42018330000000312 внесено інформацію про те, що до прокуратури Харківської області надійшла ухвала Червонозаводського районного суду міста Харкова, якою зобов`язано внести до ЄРДР відомості, викладені у заяві ОСОБА_1 за фактом перевищення службових повноважень головою Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_6 та окремими працівниками суду за попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 365 КК України (т. 1, а. с. 32). Постановою прокуратури Харківської області від 17 травня 2018 року кримінальне провадження № 42018330000000312 закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Згідно з листом Балаклійського районного суду Харківської області, матеріали справи знищені за закінченням строку зберігання (т. 1, а. с. 187). Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області роз`яснено ОСОБА_1 , що отримати дозвіл на копіювання документів з матеріалів наглядового провадження можливо шляхом звернення з відповідною заявою до прокуратури Шевченківського району Харківської області. Листом від 31 серпня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про можливість ознайомлення з матеріалами перевірки про відмову у порушенні кримінальної справи у будь-який зручний для нього час у приміщенні прокуратури району (т. 1, а. с. 100). Листом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області від 27 липня 2016 року ОСОБА_1 роз`яснено положення статей 8 та 16 Закону України «Про звернення громадян». Даний лист не містить даних щодо припинення розгляду звернень останнього (т. 1, а. с. 10-102). Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 22 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до ЄРДР (т. 1, а. с. 14 - 15). Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, ДКС України про відшкодування моральної шкоди відмовлено (т. 1, а. с. 58-59, 60-63, 28 - 31). Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року, закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_13 до Шевченківського районного суду Харківської області, Апеляційного суду Харківської області, ДКС України, третя особа, яка не заявляє самосітйних вимог щодо предмету спору,- Вища рада правосуддя, про встановлення факту порушення права на справедливий суд, відшкодування шкоди (т. 1, а. с. 74-75, 76-77, 78-81). Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_13 на ухвалу Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року відхилено, ухвалу залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_13 залишено без задоволення, ухвалу Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року залишено без змін. Відповідно до копії актового запису про смерть від 25 листопада 2018 року ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. У законі закріплюється традиційний для цивільного права підхід, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов`язки спадкодавця, їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права і обов`язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статею 608 цього Кодексу. До спадкоємців переходять майнові права і обов`язки спадкодавця за винятком тих, які взагалі не можуть переходити в спадщину. Отже, ця стаття встановлює винятки з принципу переходу спадщини, передбачаючи, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, які нерозривно пов`язані з особою спадкодавця. За частиною третьою статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Отже, право на отримання моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, відповідно у випадку смерті особи до постановлення рішення про стягнення моральної шкоди, матеріально-правового та процесуального правонаступництва за вимогою про відшкодування моральної шкоди не відбувається. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 460/2653/14-ц ( провадження № 61-18839св19). У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Згідно з частиною третьої статті 377 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди працівниками прокуратури, причинний зв`язок між діями працівників прокуратури, невнесенням відомостей до ЄРДР та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв`язку з його недоведеністю. Права ОСОБА_1 , на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури в порядку, визначеному КПК України. Так, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування може бути оскаржено рішення слідчого про закриття кримінального провадження. Сам по собі факт, що Червонозаводським районним судом міста Харкова 23 лютого 2018 року було частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано компетентних осіб прокуратури Харківської області внести відповідні відомості до ЄРДР також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю працівників прокуратури та настанням шкоди. Також суд враховує, що ОСОБА_1 неодноразово звертався з позовами до Шевченківського району Харківської області, прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з їх неправомірними діями, які було залишено без задоволення. Щодо закриття провадження у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківського області, то висновки суду першої інстанції в цій частині також є обґрунтованими, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення цієї норми права свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Так, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19). Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що припис «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосується як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судом. Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. У разі надходження до суду позовної заяви з вимогами про визнання незаконними дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), пов`язаних з розглядом судової справи, про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі. Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду Харківської області про відшкодування шкоди, не підлягають розгляду у судовому порядку. Оскільки судом ухвалено законне та обґрунтоване рішення, правовідносини у справі тісно пов`язані з особою позивача, смерть ОСОБА_1 після ухвалення рішення не допускає правонаступництва, а тому відсутні підстави для застосування вимог частини першої статті 377 ЦПК України щодо вищезазначених позовних вимог. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання встановлення факту порушення прав, передбачених статтям 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то слід зазначити таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20) зазначено, що: «ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у частині позовних вимог ОСОБА_6 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито. Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ. […] Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Заявлені ОСОБА_6 позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду». За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту порушення прав, передбачених статтям 6, 13 Конвенції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення компенсації моральної шкоди, що є предметом судового розгляду. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору про встановлення факту порушення прав, передбачених статтям 6, 13 Конвенції, підлягає скасуванню з закриттям провадження в цій частині. Відповідно до статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Доводи позивача щодо тривалого невнесення прокуратурою, після подачі першої заяви відомостей про кримінальне правопорушення суд оцінює критично, оскільки судовими рішеннями, ухваленими за результатами розгляду скарг та позовів про відшкодування шкоди ОСОБА_1 за період з 2012 - 2018 років не встановлено неправомірності дій посадових осіб прокуратури щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. З ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2018 року позивач (http://reestr.court.gov.ua/Review/72399598), на яку посилається позивач в обґрунтування неправомірності дій, вбачається, що відомості мають бути внесенні за заявою від 19 січня 2018 року, що не свідчить про тривалість порушення прав. Клопотання ОСОБА_1 про витребування з Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області матеріали кримінального провадження №42013220450000003, №420132204500000011, допит у якості свідків прокурорів Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , секретаря Куп`янського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_16 , помічника судді Куп`янського міськрайонного суду Харківської області Ляшеву О.А. задоволенню не підлягають, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Крім того, в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті. Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що матеріали справи не містять даних щодо понесення відповідачем витрат у зв`язку з розглядом справи, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 4, 377, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 30 червня 2020 року у частині вирішення спору про встановлення факту порушення прав, передбачених статтями, 6 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод скасувати, провадження у справі в цій частині закрити. В іншій частині рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 30 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 18 лютого 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина