Постанова 4810 № 415/5369/20

Справа № 415/5369/20 Провадження № 22-ц/810/884/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. (суддя-доповідач) суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 вересня 2021 року, ухваленого у складі: судді Луньової Д.Ю. в приміщенні того ж суду у цивільній справі про стягнення заборгованості, учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач ОСОБА_1 встановив: У серпні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивований тим, що 06 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом в заяві. Відповідно до умов договору позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, а також оплачувати комісії. Відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 26000,00 грн. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачем, станом на 19 травня 2020 року заборгованість становить 79139,80 грн, яка складається з: 57456,89 грн - заборгованість за тілом кредиту, 000,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 57456,89 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 000,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 9328,20 грн заборгованість за простроченими відсотками; 12354,71 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 нарахована пеня; 0,00 нарахованокомісії. Позивач просив стягнути з відповідача вказаний вище розмір заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 17 вересня 2021року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості задовільнено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі5784,51гривень та судовий збір в розмірі 153 (сто п`ятдесят три) грн. 64 коп. Не погодившись з вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що до суду була надана заява-анкета, в якій відповідач особистим підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг та зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку. Із виписки слідує, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково погашав заборгованість, що на думку скаржника свідчить про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, тому вважає доведеним факт укладання між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише з анкети-заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання Банківських послуг та Тарифів. 02 січня 2018 року відповідачем також було підписано Паспорт споживчого кредиту, з якого вбачається, що відповідач своїм підписом підтвердив факт отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, при цьому, в паспорті зазначені процентна ставка: у пільговий період 0,01 % річних, поза межами пільгового періоду 42 % річних (3,5 % на місяць) для картки «Універсальна Голд» та 43,2 % річних (3,6 % на місяць) для картки «Універсальна»; процентна ставка: за умови отримання готівкових коштів з використанням з використанням платіжної картки та користування коштами поза межами пільгового періоду і погашенню кредиту мінімальними платежами 52,84% та 53,36%; процентна ставка: за межами пільгового періоду, відсотків річних 43,2% та 42%; при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту - подвійна процентна ставка, тобто 84 % для картки «Універсальна Голд» та 86,4 % для картки «Універсальна»; штраф за порушення строків платежів зі будь-яким з грошових зобов`язань - 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. Вказане, скаржник вважає свідчить про те, що сторони при укладенні Кредитного договору належним чином узгодили обставини та відповідний розмір відсоткової ставки, а підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту, що містить умови кредитування є належним доказом ознайомлення із умовами кредитування, що узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 04 грудня 2019 року по справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року по справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року по справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року по справі № 355/1091/17. Також, в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості є безпідставним, оскільки відповідачем заборгованість не оспорювалася, позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним не заявлялась. Відповідач відзив на позов не надав та жодним чином не спростував доводи АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 посилаючись на необґрунтованість доводів скарги та законність рішення суду в оскаржуваній частині, просив апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 вересня 2021 року залишити без змін. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що позивачем оскаржується рішення суду щодо незадоволених вимог, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення у частині, яка не оскаржується. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Так, з матеріалів справи вбачається, що 06 червня 2015 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк (а.с. 20). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у заяві, яка підписана ОСОБА_1 06 червня 2015 року відсутні дані щодо картки, яку бажав оформити клієнт на своє ім`я. З розрахунку заборгованості, долученої АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 нараховувалися відсотки за кредитним договором від 06 червня 2015 року, що відображено у графах розрахунку № 10, 11 (а.с.12-14). Аналогічні нарахування відображені також у виписці по картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с. 16-17). Натомість, у заяві від 06 червня 2015 року, яка підписана відповідачем, відсутні відомості щодо погодження відсоткової ставки за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки за порушення умов договору. Так, у заяві зазначено, що ОСОБА_1 згоден, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку. Ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, також Тарифами, які були надані йому в письмовому вигляді. До позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно були надані ОСОБА_1 для ознайомлення, тобто погоджені сторонами. Крім того, витяг з тарифів містить умови користування кредитними коштами за різними видами тарифів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold». У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 не визнав те, що Умови та правила про надання банківських послуг, були надані йому для ознайомлення при укладенні кредитного договору. Відтак, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, доводи щодо паспорту споживчого кредиту, який підписано відповідачем в електронному вигляді, що свідчить про погодження всіх істотних умов договору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки анкета-заява не містить відомостей про те, яку саме картку отримав відповідач, кредитний ліміт, тоді як паспорт споживчого кредиту містить умови щодо кредитування кредитного продукту «Універсальна» та «Універсальна Голд». Зазначене, позбавляє суд встановити дійсні обставини справи, перевірити розрахунок заборгованості, та дійти обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості у заявленому позивачем розмірі. Крім того, паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація, яка зазначена в ньому зберігає чинність та є актуальною до 17 січня 2018 року. Більш того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновки суду першої інстанції не спростовує. Крім цього, колегія суддів також звертає увагу, що Банком заявлено вимоги до стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2015 року року. Анкета-заява ОСОБА_1 підписана 06 червня 2015 року. Проте, паспорт споживчого кредиту ОСОБА_1 підписаний 02 січня 2018 року. Будь-яких доводів з цих підстав банком не надано. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. За таких обставин, нарахування заборгованості, яке прослідковується по розрахунку заборгованості та виписці по картковому рахунку в частині відсотків здійснювалось банком неправомірно, а отже не підлягає стягненню. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на висновок, наведений у постановах Верховного Суду ( від 12 лютого 2020 р. по справі № 382/327/18-ц, провадження № 61-21994 св 19, від 26 лютого 2020 року по справі № 355/1091/17, провадження № 61-35746св18, відповідно до якого зазначені у довідці умови кредитування (проценти та неустойка), які підписані позичальником, підлягають стягненню, є безпідставними, оскільки у цій справі позивачем не надано довідку про умови кредитування, яка підписана відповідачем. За таких обставин, у зазначених скаржником справах були суттєво відмінні від справи № 937/237/21 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права. Доводи апеляційної скарги в частині того, що виписка підтверджує реальний розмір заборгованості ОСОБА_1 також не приймаються колегією суддів, оскільки зміст розширеної виписки із карткового рахунку позичальника із детальним описом фінансових операцій, підтверджує обсяг фактично отриманої позичальником суми і межах кредитного ліміту та автоматичне списання Банком суми простроченої заборгованості, а також списання нарахованих ним відсотків за користування кредитом і нарахованої суми неустойки, тоді як відомості про те, що позичальник визнавав такі умови, приймав та їх виконував зазначені матеріали не містять. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції суперечить вимогам ст. 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», не приймається колегією суддів, оскільки, саме на АТ КБ «ПриватБанк» як позивача у справі лежить обов`язок викласти умови договору приєднання таким чином, щоб вони були зрозумілими для споживача та надати споживачеві повний розрахунок сукупної вартості кредиту, а суду належні докази на підтвердження своїх позовних вимог. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 вересня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: