Постанова 4875 № 922/1925/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2022 року м. Харків Справа № 922/1925/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Гребенюк Н.В. при секретарі Пархоменко О.В. за участю: позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом - адвоката Атіскова О.В., ордер серії АХ №1086491 від 17.01.2021 року, договір про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2022 року; відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом адвоката Смілянського Я.Г., свідоцтво серії КС №6082/10 від 07.07.2017 року, ордер серії АІ №1156746 від 28.09.2021 року; третьої особи - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича - адвоката Смілянського Я.Г. (вх. №3012Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2021 року у справі №922/1925/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Лавренюк Т.А.), повний текст якого складено 08.09.2021 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автомаркет 50/50-1, м. Харків до відповідача Фізичної особи підприємця Однопозова Олега Станіславовича, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю Харківська роздрібна компанія, м. Харків про стягнення 27 233,51 грн. та за зустрічним позовом Фізичної особи підприємця Однопозова Олега Станіславовича, м. Харків до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Автомаркет 50/50-1, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю Харківська роздрібна компанія, м. Харків про визнання недійсним договору оренди ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2021 року у справі №922/1925/21 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомаркет 50/50-1" до Фізичної особи-підприємця Однопозова О.С. про стягнення 27 233,51грн. задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Однопозова О.С. на користь ТОВ "Автомаркет 50/50-1- 25 710,18грн. заборгованості з орендної плати та інших платежів, 1 523,33грн. пені, 2 270,00грн. судового збору; в задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Однопозова О.С. до ТОВ "Автомаркет 50/50-1" про визнання недійсним договору оренди відмовлено. Представник Фізичної особи-підприємця Однопозова О.С. - адвокат Смілянський Я.Г. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Автомаркет 50/50-1" відмовити у повному обсязі; зустрічний позов ФОП Однопозова О.С. задовольнити у повному обсязі. Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке. ТОВ "Автомаркет 50/50-1" не мав правових підстав укладати спірний договір. Господарським судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у клопотанні відповідача про залучення до участі у справі третьої особи ТОВ Харківська роздрібна компанія та не досліджено наявності у нього права на спірне майно. Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №908/1809/17 та від 05.03.2019 року у справі №910/5946/18. Оскільки у ТОВ "Автомаркет 50/50-1" та у ТОВ Харківська роздрібна компанія відсутні будь-які речові права на об`єкт оренди (доказів протилежного позивач не надав), права останнього жодним чином не порушені. Господарський суд першої інстанції не з`ясував до якого виду майна відноситься об`єкт оренди. Спірний павільйон розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:02:043:0043, що підтверджується топографо-геодезичною зйомкою проведеною ТОВ "Інститут планування територій" та Інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, а тому об`єкт ніби то оренди є самочинним будівництвом, не належить на праві власності ТОВ Харківська роздрібна компанія та не може перебувати на праві користування у ТОВ "Автомаркет 50/50-1" в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України. У позивача відсутнє будь-яке речове право на об`єкт оренди, останній не набув його у встановленому законом порядку, не міг його набути від ТОВ Харківська роздрібна компанія, оскільки у ТОВ Харківська роздрібна компанія також не має прав на об`єкт оренди. Місцевий господарський суд не вірно застосував положення ст. 203 ЦК України; не дослідив та не застосував норми чинного законодавства про те, що якщо позивач вважає павільйон тимчасовою спорудою, то право на розміщення такої споруди має бути підтверджено паспортом прив`язки ТС (п.2.1 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №244 від 21.10.2011 року Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності); в матеріалах справи відсутні такі докази. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611, від 11.08.2021 року №855, від 22.09.2021 року №981, від 15.12.2021 року №1336 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.03.2022 року. Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а, від 16.08.2021 року №12-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 року апеляційну скаргу представника ФОП Однопозова О.С. - адвоката Смілянського Я.Г. на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2021 року у справі залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту. 12.10.2021 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№11799), з доказами сплати судового збору, яку, разом з додатками, долучено до матеріалів справи. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 року у справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ФОП Однопозова О.С. - адвоката Смілянського Я.Г. на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2021 року у справі; позивачу за первісним позовом та відповідачу за зустрічним позовом встановлено строк до 11.11.2021 року на протязі якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "15" листопада 2021 року об 11:30 год.; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon". 10.11.2021 року на адресу суду від позивача за первісним позовом - ТОВ Автомаркет 50/50-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13043), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що вимоги позивача за зустрічним позовом спрямовані на позбавлення ТОВ "Автомаркет 50/50-1" права стягнути заборгованість за договором, яка виникла внаслідок фактичного користування ним майном; не зазначено в чому саме полягає порушення оспорюваним правочином його прав, охоронюваних законом інтересів та самого факту порушення його прав та інтересів. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 року, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, оголошено перерву у розгляді справи до "08" грудня 2021 року о 12:30 год., явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon". Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2021 року, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Геза Т.Д., на підставі п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Гребенюк Н.В. У судовому засіданні 08.12.2021 року представник ФОП Однопозова О.С. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити; представник ТОВ Автомаркет 50/50-1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 року, оголошено перерву у розгляді справи до "17" січня 2022 року о 12:45 год., явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ Харківська роздрібна компанія; встановлено третій особі ТОВ Харківська роздрібна компанія строк до 12.01.2022 року для надання письмових пояснень в обґрунтування своєї правової позиції, разом з доказами їх (доданих до них документів) надсилання іншим учасникам справи; позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом ТОВ Автомаркет 50/50-1 ухвалено направити на адресу третьої особи ТОВ Харківська роздрібна компанія копію позовної заяви, і доданих до неї документів. Належні та допустимі докази направлення документів на адресу третьої особи надати суду апеляційної інстанції не пізніше ніж за три дні до судового засідання; відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом - ФОП Однопозова О.С. ухвалено направити на адресу третьої особи ТОВ Харківська роздрібна компанія копію апеляційної скарги, і доданих до неї документів. Належні та допустимі докази направлення документів на адресу третьої особи надати суду апеляційної інстанції не пізніше ніж за три дні до судового засідання; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon". Суд апеляційної інстанції, залучаючи в судовому засіданні 08.12.2021 року, до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ Харківська роздрібна компанія, виходив, зокрема, з такого. Апелянт посилається на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 року у справі №922/3202/19 та вказує на те, що спірний об`єкт оренди є самочинним будівництвом, який не належить на праві власності ТОВ "Харківська роздрібна компанія" та не може перебувати на праві користування у ТОВ Автомаркет 50/50-1. За матеріалами справи, 01.10.2018 року між ТОВ "Харківська роздрібна компанія" (орендодавець) та ТОВ "Автомаркет 50/50-1" (позивач за первісним позовом) укладено договір оренди майна б/н, відповідно до умов якого орендодавець передав ТОВ "Автомаркет 50/50-1" в оренду майно торгівельного центру Барабашово, у тому числі і павільйон (код об`єкту оренди: 0-008-21-0088) для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених цим договором. Перелік майна, який надано в оренду позивачу за первісним позовом наведений у Додатку № 1 до цього договору. Додаток № 1 є невід`ємною частиною цього договору; 15.11.2019 року між позивачем за первісним позовом та ФОП Однопозовим О.С. (відповідач за первісним позовом) укладено договір оренди № 017922, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом за плату в тимчасове користування майно на Торговому центрі "Барабашово", а саме: павільйон загальною площею 20,39кв.м (код об`єкту оренди: 0-008-21-0088), а відповідач за первісним позовом зобов`язався прийняти об`єкт оренди, своєчасно і в повному обсязі оплачувати орендну плату й інші платежі відповідно до умов цього договору, а тому судове рішення, прийняте за наслідком розгляду апеляційної скарги ФОП Однопозова О.С. - адвоката Смілянського Я.Г. може вплинути на права та обов`язки ТОВ "Харківська роздрібна компанія". 16.12.2021 року на адресу суду від представника апелянта надійшов лист (вх.№14747), з доказами надіслання копії апеляційної скарги третій особі у справі, який, разом з додатками, долучено до матеріалів справи. 12.01.2022 року на адресу суду від позивача за первісним позовом ТОВ Автомаркет 50/50-1 надійшла заява (вх.№376), з доказами надіслання копії позовної заяви третій особі у справі, яку, разом з додатками, долучено до матеріалів справи. 12.01.2022 року на адресу суду від третьої особи ТОВ "Харківська роздрібна компанія" надійшли письмові пояснення (вх.№377), в яких останній просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; розгляд справи здійснювати за відсутності представника, які долучено до матеріалів справи, в обґрунтування яких вказує на те, що у зустрічній позовній заяві позивач взагалі не зазначив в чому саме полягає порушення вказаним правочином його прав та охоронюваних законом інтересів та не зазначив про сам факт такого порушення; речове право на майно у ТОВ Автомаркет 50/50-1 виникло на підставі договору оренда майна від 01.10.2018 року, за яким ТОВ "Харківська роздрібна компанія" передало в оренду майно торгівельного центру Барабашово, у тому числі і павільйон - ТОВ Автомаркет 50/50-1. У судовому засіданні 17.01.2022 року представник апелянта (відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом) підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Представник позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні 17.01.2022 року проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник третьої особи - ТОВ "Харківська роздрібна компанія" в судове засідання 17.01.2022 року не з`явився, копію ухвали від 08.12.2021 року третя особа отримала 17.12.2021 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.12.2021 року №6102257070130. Разом з тим, третя особа просила розгляд справи здійснювати за її відсутність (письмові пояснення від 12.01.2022 року вх.№377). Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Ухвалу суду від 08.12.2021 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України"). Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників апелянта та позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне. 01.10.2018 року між ТОВ "Харківська роздрібна компанія" (орендодавець) та ТОВ "Автомаркет 50/50-1" (позивач за первісним позовом) укладено договір оренди майна, відповідно до умов якого орендодавець передав ТОВ "Автомаркет 50/50-1" в оренду майно торгівельного центру Барабашово, у тому числі і павільйон (код об`єкту оренди: 0-008-21-0088) для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених цим договором. Перелік майна, який надано в оренду позивачу за первісним позовом наведений у Додатку № 1 до договору. Додаток № 1 є невід`ємною частиною договору. За змістом п.5.2.1 договору, позивач за первісним позовом має право передавати у користування третім особам, в тому числі на правах оренди, майно без отримання окремої згоди орендодавця ТОВ "Харківська роздрібна компанія". 15.11.2019 року між позивачем за первісним позовом та ФОП Однопозовим О.С. (відповідач за первісним позовом) укладено договір оренди № 017922, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом за плату в тимчасове користування майно на Торговому центрі "Барабашово", а саме: павільйон загальною площею 20,39кв.м (код об`єкту оренди: 0-008-21-0088), а відповідач за первісним позовом зобов`язався прийняти об`єкт оренди, своєчасно і в повному обсязі оплачувати орендну плату й інші платежі відповідно до умов договору. За умовами п.1.2 договору об`єкт оренди передано з метою використання його для здійснення комерційної діяльності. У п.1.3 договору сторони погодили, що павільйон передається відповідачу за первісним позовом за актом приймання-передачі в технічно справному стані, придатному для експлуатації. Термін оренди становить з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року (п.1.6 договору). 11.01.2020 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди, якою змінено строк оренди та погоджено новий строк оренди з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року. У п.2.5. договору сторони узгодили, що нарахування орендної плати та інших платежів за договором починається з дня підписання сторонами акту прийому-передачі. Відповідно до п.2.6 договору оренди відповідач за первісним позовом зобов`язався оплачувати орендну плату та інші платежі щомісячно авансовим платежем в розмірі, визначеному в п.п. 2.1-2.3 договору до 20 числа щомісяця до каси позивача за первісним позовом або шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ "Автомаркет 50/50-1". У п.2.1 договору сторони передбачили, що орендна плата розраховується як добуток наступних показників: для торгівлі загальна площа становить 11,04 кв.м., тариф за 1 кв.м. - 480,00грн. на загальну суму 5 299,20грн.; для зберігання загальна площа становить 9,35кв.м., тариф за 1 кв.м. - 200,00грн. на загальну суму 1 870,00грн. У п.2.3.1 договору відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов`язання щомісяця, окрім орендної плати, оплачувати маркетингові витрати з розрахунку 5,00 грн. за 1 кв.м. торгової площі об`єкту оренди, що складає 55,20 грн. на місяць. 12.12.2019 року між позивачем та відповідачем за первісним позовом укладено додаткову угоду до договору оренди, за умовами якої на період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року сторони домовились застосувати знижку в розмірі 41% до базової орендної плати, встановленої в п.2.1 договору; базова орендна плата з урахуванням знижки 41% становить 4 229,83 грн. на місяць. Укладений між сторонами договір оренди № 017922 від 15.11.2019 року набуває чинності з моменту підписання і діє до закінчення строку оренди, передбаченого п.16 договору (п.7.5 договору). 01.03.2020 року між сторонами підписано акт прийому-передачі до договору оренди № 017922 від 15.11.2019 року, відповідно до якого позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом прийняв майно, вказане в п.1.1 договору оренди. Акт приймання-передачі підписано відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень. Відповідач за первісним позовом взяті на себе зобов`язання за договором оренди належним чином не виконав, за орендоване майно розрахувався частково, за період з липня по грудень 2020 року заборгованість з орендної плати та за маркетингові витрати орендованого майна не сплатив, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість яка становить: 25 378,98грн. заборгованості за орендну плату; 331,20грн. заборгованості з маркетингових витрат. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому останній просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати та інших платежів у розмірі 25 710,18 грн. та пеню в розмірі 1 523,33грн. за період з липня по грудень 2020 року. ФОП Однопозов О.С. вказує на те, що у ТОВ "Автомаркет 50/50-1" відсутні повноваження на укладення спірного договору, що стало підставою для звернення його з зустрічним позовом до ТОВ "Автомаркет 50/50-1" про визнання недійсним договору оренди № 017922 від 15.11.2019 року. 31.08.2021 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище. Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства. З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що підставою первісного позову є невиконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором оренди № 017922 від 15.11.2019 року. Так, частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України визначено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди. Згідно з ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 ГК України). За змістом ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Частинами 1, 5 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч.3 ст.285 ГК України. Вказана норма закону кореспондується з п.3.2.1 договору оренди, де, зокрема, вказано на те, що орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, в розміру, порядку і терміни, передбачені цим договором. Матеріалами справи підтверджено, що позивач за первісним позовом зобов`язання за договором виконав належним чином та передав відповідачу за первісним позовом в оренду майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2020 року, підписаним відповідачем за первісним позовом без будь-яких зауважень та заперечень. Втім, відповідач за первісним позовом в порушення умов договору, зобов`язання в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів та маркетингових витрат не виконав, у зв`язку з чим у нього перед позивачем за первісним позовом за період з липня по грудень 2020 року утворилась заборгованість з орендної плати та маркетингових витрат в розмірі 25 710,18 грн. Факт наявності заборгованості на вказану суму відповідачем за первісним позовом не спростовано. Таким чином, враховуючи те, що відповідач за первісним позовом вимоги позивача за первісним позовом не спростував, належних та допустимих доказів, які свідчать про належне виконання своїх зобов`язань за договором оренди № 017922 від 15.11.2019 року щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів та маркетингових витрат не надав, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати орендної плати та маркетингових витрат на суму 25 710,18 грн., у зв`язку з чим правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині. Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1 523,33грн., слід зазначити таке. За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом. Двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням договору відповідач прийняв на себе обов`язок вчасно поставити товар, а позивач у свою чергу набуває права вимагати у відповідача вчасного виконання поставки товару та застосування до відповідача санкцій за невчасне виконання таких робіт. Згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У п.6.2 договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань відповідач за первісним позовом зобов`язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення (включаючи день оплати). Перевіривши розрахунок пені за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що розмір пені за визначений позивачем період є вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірно задовольнив їх. Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати та інших платежів у розмірі 25 710,18 грн. та пені в розмірі 1 523,33грн. за період з липня по грудень 2020 року. Разом з тим, в обґрунтування зустрічних позовних вимог для визнання недійсним договору оренди № 017922 від 15.11.2019 року, укладеного між ТОВ "Автомаркет 50/50-1" та ФОП Однопозовим О.С., останній з посиланням на ст.ст.316, 317, 319, 761 ЦК України, зазначає про відсутність у відповідача за зустрічним позовом дієздатності на укладення спірного договору, оскільки у ТОВ "Автомаркет 50/50-1" відсутнє майнове право на спірне майно. За змістом ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частинами 1-3, 5 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає спірний правочин. За матеріалами справи, відповідач за зустрічним позовом передав в оренду позивачу за зустрічним позовом майно, яке він, в свою чергу, орендує на підставі договору оренди майна б/н від 01.10.2018 року, укладеного з ТОВ "Харківська роздрібна компанія". Згідно положень ч.2 ст.761 ЦК України наймодавцем може бути особа, уповноважена на укладення договору найму. У п. 5.2.1 договору оренди майна б/н від 01.10.2018 року сторони погодили, що відповідач за зустрічним позовом має право передавати у користування третім особам, в тому числі на правах оренди майно, без отримання окремої згоди ТОВ "Харківська роздрібна компанія". Отже, скориставшись своїм правом на передачу у користування на правах оренди майна, відповідачем за зустрічним позовом було укладено з позивачем за зустрічним позовом договір № 017922 від 15.11.2019 року. З Витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що основним видом діяльності ТОВ "Автомаркет 50/50-1" є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач за зустрічним позовом, відповідно до вимог чинного законодавства та договору оренди майна б/н від 01.10.2018 року, був наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності на укладення спірного договору. Аргументи апелянта на те, що у ТОВ "Автомаркет 50/50-1" та у ТОВ Харківська роздрібна компанія відсутні будь-які речові права на об`єкт оренди; права останнього жодним чином не порушені; у позивача відсутнє будь-яке речове право на об`єкт оренди, оскільки останній не набув його у встановленому законом порядку та не міг набути від ТОВ Харківська роздрібна компанія, так як, на думку апелянта, у ТОВ Харківська роздрібна компанія також не має прав на об`єкт оренди, не приймаються, з огляду на таке. Згідно презумпції правомірності правочину, визначеної у ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, вчинений правочин вважається правомірним та таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Так, договір оренди майна б/н від 01.10.2018 року, укладений між ТОВ "Автомаркет 50/50-1" та ТОВ "Харківська роздрібна компанія" є чинним, не оскаржувався та судом недійсним не визнавався. Позивачем за зустрічним позовом вказаний факт не спростований, в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім того, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що у спорах про визнання договорів оренди недійсними, позивач за зустрічним позовом повинен довести, а суд встановити наявність факту порушення суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Звертаючись до суду з зустрічним позовом, позивач не зазначив в чому саме полягає порушення вказаним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів та не зазначив про сам факт порушення його прав та інтересів. А отже, оскільки у відповідача за зустрічним позовом наявне майнове право на укладення спірного договору, яке випливає з договору оренди майна б/н від 01.10.2018 року, укладеного між ТОВ "Автомаркет 50/50-1" та ТОВ "Харківська роздрібна компанія", який на момент розгляду справи є чинним та недійсним не визнавався, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що зустрічний позов є необґрунтованим, та таким, що задоволенню не підлягає. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17, де, зокрема, вказано на таке. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 року у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце." Крім того, вище вказано, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 року у даній справі, зокрема, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ Харківська роздрібна компанія. Письмовими поясненнями, наданими суду апеляційної інстанції 12.01.2022 року (вх.№377), третьою особою - ТОВ "Харківська роздрібна компанія" та наявними в матеріалах справи доказами підтверджується той факт, що ФОП Однопозов О.С. фактично відмовився від виконання своїх зобов`язань за договором оренди від 15.11.2019 року, кошти за користування майном не сплатив, об`єкт оренди не повернув та продовжує його утримувати і на даний час. Також, за змістом п.5.2.1. договору від 01.10.2018 року, позивач має право передавати у користування третім особам, в тому числі, і на правах оренди майно, без отримання окремої згоди ТОВ "Харківська роздрібна компанія". Окрім того, на підставі договору оренди від 01.10.2018 року, між ТОВ "Автомаркет 50/50-1" та ТОВ Харківська роздрібна компанія укладено договір оренди від 15.11.2019 року, згідно якого орендодавець передав орендареві за плату в тимчасове користування павільйон загальною площею 20,39 кв.м. на торговому центрі Барабашово. Отже, договір оренди від 15.11.2019 року укладено згідно вимог чинного законодавства, з дотриманням приписів ст. 203 ЦК України. А тому, посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 року у справі №922/3202/19 є недоречними, оскільки у справі №922/3202/19 ФОП Однопозов О.С. та ТОВ "Автомаркет 50/50-1" не є сторонами у справі та не є особами щодо яких судом було встановлено відповідні обставини. Разом з тим, речове право на майно у ТОВ Автомаркет 50/50-1 виникло на підставі договору оренда майна від 01.10.2018 року, за яким ТОВ "Харківська роздрібна компанія" передало в оренду майно торгівельного центру Барабашово, у тому числі і павільйон - ТОВ Автомаркет 50/50-1. Так само не приймаються аргументи апелянта на те, що місцевий господарський суд не дослідив та не застосував норми чинного законодавства про те, що якщо позивач вважає павільйон тимчасовою спорудою, то право на розміщення такої споруди має бути підтверджено паспортом прив`язки ТС (п.2.1 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №244 від 21.10.2011 року Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності), оскільки питання щодо підтвердження права на розміщення тимчасових споруд не відноситься до предмета доказування у справі №922/1925/21. Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №908/1809/17, де, зокрема, вказано на те, що у випадку встановлення судами відсутності у позивача правових підстав для укладання спірного договору оренди основних засобів, такий правочин має бути визнаний недійсним, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та від 05.03.2019 року у справі №910/5946/18, де, зокрема, вказано на те, що у ПАТ "БГ БАНК" не було законних підстав для укладення оспорюваного за зустрічним позовом правочину і, відповідно, для розпорядження річчю, право власності щодо якої ним не набувалося. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/10986/17, зазначене є підставою для визнання договору оренди недійсним у силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України, не приймаються, з огляду на таке. Так, у справі №908/1809/17, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд, виходив з того, що судами не перевірено обмеження повноважень правління ПрАТ "Запорізьке кар`єроуправляння" щодо підписання господарських договорів на суму понад 500 000,00 грн., які повинні погоджуватися Наглядовою радою відповідно до п. 9.59 Статуту товариства. У справі №910/5946/18 судами встановлено, що станом на дату укладення договору оренди останній суперечив приписам ст. ст. 316, 317, 319, 761 ЦК України, з огляду на те, що у ПАТ "БГ БАНК" були відсутні правові підстави для розпорядження нежитловим приміщенням. Втім, у даній справі речове право на майно у ТОВ Автомаркет 50/50-1 виникло на підставі договору оренда майна від 01.10.2018 року, за яким ТОВ "Харківська роздрібна компанія" передало в оренду майно торгівельного центру Барабашово, у тому числі і павільйон - ТОВ Автомаркет 50/50-1. Посилання апелянта на положення ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, є недоречними, оскільки вказані правові норми регулюють правовідносини щодо права власності, зокрема, поняття, зміст та здійснення права власності та не стосуються предмета спору у справі №922/1925/21. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г. Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається апелянт та обставини вказаних справ №908/1809/17, №910/5946/18, не є подібними до правовідносин у справі №922/1925/21, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах. За таких обставин, аргументи апелянта на те, що господарський суд першої інстанції не вірно застосував положення ст. 203 ЦК України, не приймаються. Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції. Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року) Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року). Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця Однопозова Олега Станіславовича - адвоката Смілянського Я.Г. залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2021 року у справі №922/1925/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20.01.2022 року. Головуюча суддя О.І. Терещенко Суддя П.В. Тихий Суддя Н.В. Гребенюк