Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/18189/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/18189/14 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 року, суддя Кузьменко В.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України, Управління Служби безпеки України в Одеській області про скасування наказу про звільнення, на посаді першого заступника начальника Управління СБУ в Одеської області; зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, про скасування наказу Голови Служби безпеки України №10-12-ос від 23 жовтня 2014 року про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Управління СБУ в Одеській області; 2) поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління СБУ в Одеської області; 3) зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; 4) стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день ухвалення судового рішенн. Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем всупереч положень Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України; звільнення з посади відбулось з формальних підстав та без урахування істотних обставин для вирішення справи, оскільки протягом усього періоду перебування на посаді, будь-яких заходів юридичної відповідальності не застосовувались, будь-які рішення, дії або бездіяльність, вказані у частині другій статті 1 Закону України «Про очищення влади» з боку позивача не вчинялись. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Служби безпеки України від 23 жовтня 2014 року №10/12-ОС. Зобов`язано Службу безпеки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням Окружного адміністративного суду, Служба безпеки України подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову повністю. Залухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доподи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Наказом СБУ від 23 червня 2012 року №846-ОС «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, полковника ОСОБА_1 призначено першим заступником начальника управління по УСБУ в Одеській області, звільнивши його з посади заступника начальника УСБУ в Запорізькій області. Згідно з наказом СБУ від 23 жовтня 2014 року №10/12-ОС, відповідно до пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, полковника ОСОБА_1 зараховано в розпорядження за підпунктом «б» пункту 48, зі збереженням раніше встановлених розмірів надбавок, доплат та преміювання, звільнивши його з посади першого заступника начальника управління. У зв`язку із прийняттям вказаного наказу Міністерством юстиції України внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування заборони займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), передбаченої Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 на 10 років. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади». Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом. Вирішуючи питання відповідності ОСОБА_1 критеріям, визначеним частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади», та наявності підстав для звільнення на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», суд приходить до наступних висновків. Згідно з ч. 1 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. За змістом частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, заступника керівника територіального (регіонального) органу Служби безпеки України. Отже, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його таким критеріям: - обіймав посаду (посади) заступника керівника територіального (регіонального) органу Служби безпеки України у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року; - сукупний строк перебування на такій посаді складає не менше одного року. Як убачається з матеріалів справи позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади, визначені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» щодо яких, встановлена заборона: - заступник начальника управління СБУ в Одеській області (25 лютого 2010 року - 31 березня 2010 року); - заступник начальника СБУ в Запорізькій області (20 липня 2010 року - 23 червня 2012 року); - перший заступник начальника УСБУ в Одеській області (23 червня 2012 року - 22 лютого 2014 року). Таким чином, позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади, визначені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади». У постанові Верховний Суд від 03 червня 2020 року в справі №817/3431/14 формуючи правову позицію, зазначив, що положення пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта. Водночас, із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями. Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), зазначив, що право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу. Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне. Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права. Отже, частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом. При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації. У статті 1.2 Закону «Про люстрацію», зазначено, що «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності». З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті. Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку. В ході розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачі не довели дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади». Отже, відсутні докази, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом Українвіктором ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність наказу СБУ від 23 жовтня 2014 року №10/12-ОС «По особовому складу» та звільнення позивача із займаної посади. Таким чином, оскільки в ході розгляду справи не було встановлено, що службова діяльність позивача була безпосередньо пов`язана та підпорядкована тодішньому Президенту України ОСОБА_2 , а також участь у формуванні тодішньої державної політики, відсутні докази причетності позивача до узурпації влади колишнім Президентом України ОСОБА_2 , відсутні підстави для видання наказу відповідачем щодо звільнення позивача з посади першого заступника начальника управління, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання такого наказу протиправним та скасування. В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що судом першої інстанції було безпідставно скасовано весь наказ №10/12-ОС від 23.10.2014 року, тоді як такий наказ стосується також й інших осіб. Проте, до апеляційеної скарзи скаржником не було долучено доказів, які б свідчили зазначені доводи скаржника. Колегія суддів, досліджуючи долучений до справи наказ СБУ №10/12-ОС від 23.10.2014, зазначає, що відповідачем було надано до справи витяг з даного наказу. З урахуванням специфіки видання наказів, які стосуються працівників СБУ, а також, що документи, подані відповідачем, відносяться до ДСК, та з урахуванням того, що в резолбютивній частині рішення судом не було зазначено якої особи стосується скасований наказ, колегія суддів вважає, що небхідно змінити пункт другий резолютивної частини оскаржуваного рішення та викласти його за наступного змісту: «Визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від 25 жовтня 2014 року №10/12-ОС, яким зараховано ОСОБА_1 в розпорядження за п. «б» п.48 та звільнено його з посади першого заступника начальника управління Служби безпеки України в Одеській області». В решті рішення суду в цій частині залишити без змін. Щодо позовних вимог про поновлення на посаді та стягнення середньго заробітку за час вимушеного прогулу, що колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є законним. Колегія суддів звертає увагу, що ні позивач, ні відповідач рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку не оскаржують та не наводять обґрунтувань того, в чому полягає незаконність рішення суду першої інстанції в цій частині. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки відповідачем оскаржувається рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог, в апеляційній скарзі не наведено доводів щодо незаконності рішення суду в частині вимог у задоволенні яких було відмовлено, а також з урахуванням того, що рішення суду з цій частині є законним, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Окрім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу ставиться у залежність від рішення про поновлення на посаді, а оскільки підстави для поновлення на посаді відсутні, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку. В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання (видалення) відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», суд дійшов правильного висновку про їх задоволення. Частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі по тексту - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення). Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням. Згідно з пунктом 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель). Пунктом 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом. Правова позиція у подібних справах була висловлена Верховним Судом у постановах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 04 червня 2020 року у справі №821/4571/14, від 07 жовтня 2020 року у справі №826/25472/15 та від 09 липня 2020 року у справі №816/4476/15. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зобов`язання СБУ надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно до статті 315 КАС україни за анслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляцйної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідінй частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково. Змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва вд 08 жовтня 2021 року, виклавши пункт другий резолютивної частини наступного змісту: «Визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України від 25 жовтня 2014 року №10/12-ОС, яким зараховано ОСОБА_1 в розпорядження за п. «б» п.48 та звільнено його з посади першого заступника начальника управління Служби безпеки України в Одеській області». В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.