Постанова 4856 № 560/2635/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2635/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 12 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якому просила: -визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 15 грудня 2020 року №366 по пенсійній справі №968150129878 про відмову у переведенні на пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу"; -зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до стажу державної служби період роботи з 22 березня 1988 року по 15 липня 1989 року на посаді інструктора відділу комсомольських організацій, з 15 липня 1989 року по 24 травня 1990 року на посаді завідуючої відділом комсомольських організацій, з 24 травня 1990 року по 24 жовтня 1990 року на посаді другого секретаря Теофіпольського райкому комсомолу Хмельницької області, з 07 березня 1996 року по 01 серпня 1997 року на посаді спеціаліста другої категорії служби для надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг виконкому Теофіпольської районної ради, з 01 березня 1999 року по 08 грудня 2020 року на посаді начальника відділу виконавчого апарату Теофіпольської районної ради Хмельницької області; - зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 14 грудня 2020 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, врахувавши до розрахунку пенсії виплати, зазначені у довідках від 08 грудня 2020 року №42 і №43: посадовий оклад - 7000; надбавка за ранг (11 ранг)- 400,00; надбавка за вислугу років (40%) (за стаж державної служби 26 років)-2960,00; надбавка за інтенсивність праці-5180,00. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 15.12.2020 №366 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший; -зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди з 22.03.1988 по 15.07.1989, з 15.07.1989 по 24.05.1990, з 24.05.1990 по 24.10.1990, 07.03.1996 по 01.08.1997 та з 01.03.1999 по 08.12.2020; -зобов`зано ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ з 14.12.2020 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 08.12.2020 №42 та від 08.12.2020 №43, виданих Теофіпольською районною радою Хмельницької області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що у відповідності до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 22.01.2014 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За змістом довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0684713 позивачу 01.02.2016 встановлено ІІ групу інвалідності довічно. 14.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою щодо переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №889-VIII з врахуванням довідок про заробітну плату від 08.12.2020 №42 та від 08.12.2020 №43, виданих Теофіпольською районною радою Хмельницької області. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 15.12.2020 №366 позивачу відмовлено в переведенні на пенсію по інвалідності згідно Закону №889-VIII, оскільки даним законом не передбачено призначення пенсії по інвалідності. Про вказане рішення ОСОБА_1 повідомлено листом №2200-0304-8/8324 від 12.02.2021. Не погодившись з вказаною відмовою позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої виходив із того, що відповідно до норм чинного законодавства спірні періоди роботи зараховуються до стажу державної служби ОСОБА_1 . При цьому, суд дійшов висновку, що оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи і стаж роботи останньої на посадах, віднесених до посад державної служби складає понад 20 років, вона має право на призначення пенсії державного службовця. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII). За змістом п.2 р. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно із ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями,-у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, за наявності в особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Статтею 46 Закону України "Про державну службу" №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". В свою чергу, п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. П.8 р.XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Так, Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283, який діяв на час проходження позивачем служби в органах місцевого самоврядування, регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. Відповідно до пункту 1 Порядку №283, цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби. Доводи відповідача щодо втрати чинності Порядку №283, у зв`язку з затвердженням 25.03.2016 постановою №229 Кабінету Міністрів України нового Порядку обчислення стажу державної служби, суд вважає безпідставними, оскільки його норми були чинними на час здобуття позивачкою стажу державної служби. Порядок №229 у пункті 6 містить аналогічну норму, як і в пункті 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII про те, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 здійснюється відповідно до Порядку №283. Положеннями пункту 3 Порядку №283 встановлено, що до державної служби включається також час роботи в організаціях, передбачений абзацом 4 пункту 3 Положення №1049. В свою чергу, абзацом 4 пункту 3 Положення №1049 передбачено, що до стажу роботи, який надає право на одержання надбавки за вислугу років, зараховується, зокрема, стаж роботи в організаціях (крім роботи у кооперативних та інших громадських організаціях), передбачених статтею 118 КЗпП України. За правилами статті 118 КЗпП України до стажу роботи, який надає право на одержання надбавки за вислугу років зараховується, зокрема, стаж роботи в партійних, профспілкових і комсомольських організаціях на виборних посадах. Верховний Суд у постановах від 15.01.2020 у справі №334/4034/16-а, від 13.05.2020 у справі №2240/2515/18, від 15.05.2020 у справі №309/882/17 зазначив та зробив висновок про те, що згідно з роз`ясненням Міністерства юстиції України від 03.06.1994 №4-5-1156, погодженим з Кабінетом Міністрів України, до стажу державної служби зараховують період роботи в цих органах лише на виборних та відповідальних посадах до припинення дії статті 6 Конституції УРСР і внесення змін до статті 7 Конституції УРСР (до 24.10.1990). Відповідальною вважається посада, прийняття на яку здійснювалось колегіальним органом (рішення, бюро, комітету, постановою конференції, зборів) партійних, профспілкових, комсомольських організацій. Таким чином, законодавством передбачено зарахування стажу роботи в партійних організаціях до стажу державного службовця, особам які працювали на виборних та відповідальних посадах в органах до 24.10.1990. Як вбачається зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 , остання протоколом засідання бюро РКЛСМУ від 23.03.1988 прийнята на посаду інструктора відділу комсомольських організацій (з 22.03.1988 по 15.07.1989); протоколом пленуму РКЛКСМУ №7 від 15.07.1989 вибрана на посаду завідуючої відділом комсомольських організацій (з 15.07.1989 по 24.05.1990); протоколом пленуму РКЛКСМУ №11 від 24.05.1990 вибрана на посаду другого секретаря Теофіпольського райкому комсомолу Хмельницької області (з 24.05.1990 по 24.10.1990). Тому ці посади вважаються відповідальними (прийняття здійснювалось колегіальним органом). З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зарахування до стажу державної служби, періодів роботи позивача з 22.03.1988 по 15.07.1989, з 15.07.1989 по 24.05.1990 та з 24.05.1990 по 24.10.1990. Стосовно періодів роботи ОСОБА_1 з 07.03.1996 по 01.08.1997 на посаді спеціаліста другої категорії служби для надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг виконкому Теофіпольської районної ради та з 01.03.1999 по 08.12.2020 на посаді начальника відділу виконавчого апарату Теофіпольської районної ради Хмельницької області, колегія суддів вказує на таке. Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. За приписами ст. 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" №2493-III від 07.06.2001, в органах місцевого самоврядування встановлюється, зокрема, шоста категорія посад- заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад; сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що спірні періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ. Отже, судом встановлено, що у ОСОБА_1 стаж державної служби станом на 01.05.2016 склав понад 20 років і остання станом на зазначену дату займала посаду, що відноситься до посад державної служби, а тому за нею зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ відповідно до п.10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №735/939/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 348/2370/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №348/2369/16-а, від 22 травня 2020 року у справі №263/9612/16-а, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Враховуючий вищезазначений стаж роботи на посадах державного службовця та на посадах, що прирівнюються до посад державного службовця, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". При цьому, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідача, що дія Закону України "Про державну службу" не поширюється на посадових осіб органу місцевого самоврядування, оскільки зарахування державної служби до стажу роботи (відповідне питання в контексті спірних правовідносин врегульоване положеннями, зокрема, пунктів 10 та 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII) не є тотожним поняттю та статусу державного службовця, а згідно з положеннями статті 3 Закону №889 такий регулює саме відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Вказане узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №825/1453/18. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.